Ухвала суду № 33954385, 01.10.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 р. Справа № 876/8198/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме» до державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ДПС про визнання протиправними скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановила:

У січні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 січня 2013 року № 0000021601 та № 0000031601.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що висновки податкового органу про реалізацію готової продукції нижче рівня звичайних цін не ґрунтується на фактичних обставинах справи та податковому законодавстві. З огляду на це висновок відповідача про заниження ТОВ «Сокме» податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 6689,59 грн., який зумовив прийняття оскаржуваних рішень, є помилковим, а прийняті на підставі такого висновку податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню. Просив позов задоволити.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ДПС від 9 січня 2013 року №0000021601 та № 0000031601.

Постанову суду першої інстанції оскаржила Державна податкова інспекція у Сокальському районі Львівської області ДПС. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Сокальському районі в період з 06.12.2012р. по 14.12.2012р. провела позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Сокме» з питань правомірності формування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за вересень 2012 року та у зменшення податкових зобов'язань за жовтень 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 21.12.2012 року №886/1601/32051454.

На підставі висновків акта перевірки від 07.12.2012 року податковий орган 09 січня 2013 року прийняв податкові повідомлення-рішення № 0000021601, яким ТОВ «Сокме» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (в т.ч. заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) на суму 4372 грн., в т.ч. за вересень 2012 року - на 1793 грн., за жовтень 2012 року - на 2579 грн., а також визначено штрафні санкції в сумі 2186 грн. та № 0000031601, яким зменшено ТОВ «Сокме» розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2012 року на 2317 грн.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу, що оформлені позивачем по факту реалізації готової продукції видаткова та податкова накладна, прибутковий касовий ордер містять всі реквізити, притаманні первинному документу, в т.ч. відомості як про продавця, так і прізвище, ініціали та особистий підпис фізичної особи-покупця. Наведені первинні документи відображають зміст та обсяг зафіксованих ними господарських операцій купівлі-продажу меблів. Чинне податкове законодавство не передбачає обов'язку зазначення у видатковій накладній ідентифікаційного коду чи адреси проживання фізичної особи-покупця, про необхідність яких наполягає представник відповідача. Рух активів (відчуження готової продукції) відображено в бухгалтерському обліку підприємства, що підтверджується даними звітів про переміщення номенклатури на складах та оборотно-сальдових відомостей по рахунку 26. Судова колегія вважає, що за наслідками складення таких облікових документів позивач відобразив їх показники в податковому обліку, а отже - нарахував по факту реалізації продукції податкові зобов'язання по податку на додану вартість та збільшив на суму реалізації валові доходи підприємства за відповідні податкові періоди. За таких обставин апеляційний суд вважає необґрунтованими твердження податкового органу про реалізацію позивачем товару за готівку невстановленим особам.

В свою чергу позивач пояснив як податковому органу під час перевірки, так і суду на обґрунтування позовних вимог, що при бухгалтерському обліку витрат на виробництво готової продукції (які в подальшому впливають на визначення її собівартості) враховуються як прямі витрати на виробництво одиниці продукції (матеріальні, трудові тощо), так і загальновиробничі витрати по підприємству (в т.ч. утримання адміністрації, ремонт та амортизація основних засобів тощо). При цьому план (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «витрати» передбачає різні методи розподілу загальновиробничих витрат на кожен об'єкт витрат в залежності від вибору бази розподілу: заробітної плати, годин праці, обсягу діяльності (одиниць виробленої продукції), прямих витрат тощо.

Разом з тим, позивач звертає увагу на той факт, що підприємство впродовж охопленого перевіркою періоду постійно було прибутковим. Так, за 2012 р. ТОВ «Сокме» реалізувало готової продукції на 119920 тис. грн., отримало чистий дохід від реалізації готової продукції в сумі 105804 тис. грн., собівартість реалізованої продукції за відповідний період складає 89288 тис. грн.; отже, отримано прибуток від реалізації готової продукції в сумі 16516 тис. грн.(15,6% від отриманого доходу), сплачено податок на прибуток в сумі 2675 тис. грн. Наведені обставини підтверджено долученими до матеріалів справи довідками та бухгалтерськими документами.

Згідно п. 134.1 ст. 134 Розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств» ПК України об'єктом оподаткування зокрема є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.1.1 ПК України, витрати операційної діяльності зокрема включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а за пунктом 138.4 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Також за пунктом 138.6 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За таких обставин об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до норми п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Таким чином, база оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Судова колегія апеляційного суду бере до уваги пояснення позивача щодо обраного ним механізму розподілу загальновиробничих витрат (на одиницю продукції) та вплив даного чинника на формування даних оборотно-сальдових відомостей по рахунку 26 щодо собівартості готової продукції. При цьому суд враховує, що обраний підприємством спосіб розподілу загальновиробничих витрат не впливає на загальну суму таких витрат - вона є сталою величиною. В той же час за наявними матеріалами справи протягом всього періоду, який перевірявся податковим органом, позивач стабільно здійснював прибуткову діяльність та сплачував податок на доходи підприємства, що підтверджується як наданим позивачем доказами. Отже, господарська діяльність ТОВ «Сокме» має реальний економічний зміст та спрямована на отримання прибутку, а твердження податкового органу про спрямованість дій позивача на збиткову діяльність не підтверджуються долученими до справи доказами.

За таких обставин колегія суддів прийшла до переконання, що податковий орган, встановивши факти реалізації окремих видів готової продукції за ціною, нижчою за її собівартість, повинен був вимагати (шляхом надання письмового запиту) у платника податків документального обґрунтування рівня цін за конкретними господарськими операціями (накладними тощо), за якими реалізовувався товар. У випадку, якщо платник не зміг обґрунтувати рівня цін, за якими реалізовувалися конкретні види меблів, податковий орган міг і повинен був визначити «звичайну» ціну такого товару в конкретний податковий період у встановлений законом спосіб та визначити позивачу податкові зобов'язання виходячи з рівня звичайних цін та таку продукцію. При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підставність застосування податковим органом «звичайних цін» повинно бути доведено належним чином та саме податковий орган несе обов'язок належного доведення в судовому порядку факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни.

Аналізуючи наведене колегія суддів вважає, висновок податкового органу про заниження ТОВ «Сокме» податкового зобов'язання з ПДВ за серпень-жовтень 2012 року на загальну суму 6689,59 грн. ґрунтується на суб'єктивних припущеннях та помилковому трактуванні податкового законодавства; такий висновок не підтверджується встановленими судом фактичними обставинами справи та належними доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином апеляційний суд приходить до переконання що позивачем належними та допустимими доказами спростовано висновки податкового органу, підтвердивши відсутність фактів порушень податкового законодавства та, як наслідок, обґрунтованість позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі №813/696/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 03.10.2013 року