Ухвала суду № 33946518, 01.08.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

width=36>

ONT >УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2013 р.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Дурасової Ю.В. ONT>NT > Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Царьовій Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2012 року у справі №1170/2а-2759/12 за позовом Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Спецзовнішкомплект» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0002942300 від 07.08.2012 р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує незгодою з висновками акту перевірки щодо не підтвердження поставки товару контрагентом позивача та зазначає, що усі операції між позивачем та контрагентом ПП «КТЛ-2008» підтверджуються первинними документами, які оформлені відповідно до вимог законодавства. Товар придбаний у вказаного контрагента використаний у господарській діяльності позивача – відправлений на експорт, що також підтверджено відповідними документами.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2012р. позов задоволено.

Відповідач на вказане рішення суду подав апеляційну скаргу в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позову. Скаргу обґрунтовано результатами перевірки контрагента позивача у ході якої було встановлено що такий здійснював господарську діяльність з порушенням норм податкового законодавства, документів транспортування та зберігання товару не надав, а також у такого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності. У сукупності всіх доводів перевірки відповідач прийшов до висновку про нікчемність угоди позивача із ПП «КТЛ-2008».

У судовому засіданні представники позивача щодо апеляційної скарги заперечили, просили суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції.

Представник Відповідача до суду не з’явився, надав клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги. Про день, місце та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є належний доказ, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України. Доводів щодо поважності підстав неприбуття у судове засідання не надано.

Заслухавши представників позивача, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 20 квітня 2012р. позивачем до Світловодської ОДПІ було подано податкову декларацію з ПДВ за березень 2012 року, в якій задекларовано податковий кредит в розмірі 777 226,00 грн., до складу якого включено, зокрема, ПДВ у сумі 342 129,17 грн. та 6 098,90 грн. за податковими накладними виданими ПП «КТЛ-2008»з операцій по придбанню насіння соняшника, на підставі договору №23/12-11 від 23.12.2011 р.

20 липня 2012 року по 23 липня 2012 року відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «Спецзовнішкомплект» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ПП «КТЛ-2008»за період з 31.03.2012 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт №207/2200/23222306 від 23.07.2012р.

Актом перевірки встановлені порушення, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010 року в частині завищення сум податкового кредиту за березень 2012 року по контрагенту-постачальнику ПП «КТЛ-2008»на суму 510 373,82 грн. у тому числі суму ПДВ, що надає право формування податкового кредиту в розмірі 348 228 грн. (податкові накладні видані у березні 2012 року на суму ПДВ 342 129,17 грн., у січні 2012 року на суму ПДВ 6 098,90 грн.), та суми ПДВ, що не надає право формування податкового кредиту в сумі 162 145,75 грн. (податкові накладні видані у березні 2012 року на суму ПДВ 159 305,92 грн., у січні 2012 року на суму ПДВ 2 839,83 грн.).

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0002942300 від 07.08.2012 р. на суму 348 228,00 грн. основного платежу та 174 114,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ПП «КТЛ-2008» 23.12.2011р. укладений договір купівлі-продажу сільгосппродукції – насіння соняшнику 2011р. врожаю.

На виконання вказаного договору позивачем надано у тому числі до суду копії видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Товар придбаний у вказаного контрагента використаний у господарській діяльності позивача, що також підтверджено відповідними документами – проданий на експорт.

Щодо спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції сумнівів не визначено.

Пунктом 198.1 ст. 98 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами вказаної статті право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України).

Пунктом 44.1 ст.44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на те, що безпосередній контрагент позивача на час здійснення відповідних господарських операцій був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Господарські правовідносини з контрагентом оформлені позивачем належним чином, а фактичне здійснення операцій з постачання товарів підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності,.

Зазначені документи підтверджують реальність господарських операцій із вказаним контрагентом - фактичне придбання (транспортування), приймання, використання товару позивачем у власній господарській діяльності.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає наступне щодо правової позиції Відповідача в частині нікчемності зазначених угод з огляду на наступне.

Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

Доводи, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2012 року у справі №1170/2а-2759/12 за позовом Приватного підприємства "Спецзовнішкомплект" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.А. Щербак