Ухвала суду № 33945401, 02.10.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2875/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Заброцька Л.О.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Ватаманюка Р.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Спесивцева В.В.

відповідача: Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом Підприємства "ВПТ-Україна" засноване на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Підприємство «ВПТ-Україна» звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Вінницької ОДПІ про визнання протиправним та скасування рішення. Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі акту перевірки №1908/22-06/32833513 від 29.05.2013 року Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0002852206 від 10.06.2013 року, відповідно до якого підприємству збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальній сумі 10196,00 грн. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірним, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційним судом в порядку ст. 52 КАС України у судовому засіданні протокольно допущено заміну неналежної сторони - Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС на правонаступника - Вінницьку ОДПІ Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просила постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.07.2013 року скасувати, дала пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав у повному обсязі, проти її задоволення заперечив, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, підприємство "ВПТ-Україна", засноване на повній власності російського ЗАТ "ВПТ-НН", зареєстровано, як юридична особа, 03.02.2004 року, що підтверджується довідкою ЄДРПОУ Серії АА №649254 (а.с. 20) та з 10.02.2004 року являється платником податку на додану вартість.

В період з 21.05.2013 року по 22.05.2013 року Вінницькою ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку підприємства "ВПТ-Україна" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування суми з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Сіятс" за вересень 2012 року, за результатами якої складено акт від 29.05.2013 року № 1908/22-06/32833513 (а.с.22-37).

Відповідно до висновків акту, в ході перевірки виявлено, що позивачем, в порушення п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті ( перерахуванню ) до бюджету на загальну суму 6796,96 грн., а саме в податковій декларації з ПДВ за вересень 2012 року. Підставою для таких висновків стали відомості акту ДПІ у Печерському районі м. Києва № 5561/22-4/37194190 від 19.12.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Крейстінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахункам з ТОВ "Автогруп Експрес" та ТОВ "Структум-Груп"", яким виявлено відсутність поставок товарів по ланцюгу постачання від ТОВ "Крейстінг" до ТОВ "Сіятс", що, в свою чергу, свідчить про відсутність поставки товарів від ТОВ "Сіятс" до контрагентів-покупців.

Судом першої інстанції встановлено, що між підприємством "ВПТ-Україна" - покупець та ТОВ "Сіятс" - продавець здійснювалась господарська діяльність на підставі договору купівлі-продажу №14/06 від 14.06.2012 року, відповідно до якого, продавець зобов'язується надати на умовах даного договору у власність покупця товар, а покупець зобов'язується сплатити його повну вартість та прийняти товар (а.с. 39-40). Відповідно до п.п. 1.2 Договору, найменування, кількість, асортимент, ціна товару, що постачається, визначається у рахунках фактурах продавця на кожну окрему партію товару. Згідно п.п.5.1 Договору, поставка товару здійснюється на підставі рахунків-фактур на товар, видаткових накладних та податкових накладних.

Факт виконання поставки товарів за вищезазначеним договором підтверджується рахунком-фактурою на товар від 03.09.2012 року № 03/09-1, податковою накладною від 04.09.2012 року № 90401, видатковою накладною від 04.09.2012 року № 90401, довіреністю на ім'я Демешко Т.Е. на отримання товару від 03.09.2012 року № 35, журналом реєстрації виданих довіреностей, оригінал якого був оглянутий судом, а копія міститься в матеріалах справи ( а.с. 41-44, 105 - 106 ).

Факт оплати позивачем отриманих товарів, підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 12 вересня 2012 року № 363 та випискою банку по розрахунковому рахунку підприємства " ВПТ - Україна " (а.с. 44, 104 ). При цьому всі бухгалтерські документи були досліджені ревізором - інспектором та відображені в акті перевірки ( а.с. 30 ).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 201 Податкового кодексу України визначені основні положення щодо податкової накладної, зокрема, вказані обов'язкові вимоги до змісту податкової накладної. У п.201.8 вказаної норми встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Вищий адміністративний суд в Інформаційному листі від 20.07.2010 р. N 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертає увагу на необхідність індивідуалізації кваліфікації дій платників податку з формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість з огляду на добросовісність такого платника.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України.

Наявними в матеріалах справи доказами спростовується висновок податкового органу, що укладені позивачем договори не спрямовані на реальне настання господарських наслідків, що обумовлені ними.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірність прийнятих на їх підставі рішень.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області , - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29 липня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 07 жовтня 2013 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Залімський І. Г.

Ватаманюк Р.В.