Ухвала суду № 33942286, 25.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р. Справа № 876/4976/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Запотічного І.І.,

за участю секретаря Губач Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі №2а-3902/12/1370 за позовом Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень №0002282320/0/24912/10 та №0002292320/0/24914 від 23.10.2009 року,

встановив:

Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор» (надалі - ЛКП «Львівавтодор») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002282320/0/24912/10 та №0002292320/0/24914 від 23.10.2009 року. У судовому засіданні проведено заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі №2а-3902/12/1370 в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач, ЛКП «Львівавтодор», просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення його позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неврахування істотних обставин справи. Вказує на те, що реалізація послуг з механізованого прибирання вулиць здійснювалась на підставі договорів про закупівлю з районними адміністраціями Львівської міської ради, тобто які укладались між замовником і учасником за результатами процедури закупівлі відповідно до Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, тому договірна ціна є звичайною ціною відповідно до п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Крім того, комунальне підприємство самостійно здійснює господарську діяльність відповідно до статуту та не є підпорядкованим районним адміністраціям, які фінансуються з бюджету. Ні комунальні підприємства, ні районні адміністрації не відповідають за зобов'язання один одного. Таким чином, позивач вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0002282320/0/24912/10 та №0002292320/0/24914 від 23.10.2009 року підлягають скасуванню.

Позивач не направив уповноваженого представника в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про дату, місце та час проведення судового засідання.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив апеляційну скаргу за її безпідставністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Державною податковою інспекцією у Личаківському районі міста Львова проведено планову виїзну перевірку Львівського комунального автотранспортно-дорожнього підприємства №1339 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.06.2009 року.

За результатами даної перевірки складено Акт № 409/23-2/05523814 від 14.10.2009р., яким встановлено порушення: п.1.32 ст.1 пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, пп. «б» пп.1.20.9 п.1.20 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. №283/97-ВР (зі змінами та доповненнями), занижено податок на прибуток підприємств у сумі 159401 грн., в тому числі за III кв. 2008 року в сумі 143664 грн., за II кв. 2009 року в сумі 15737 грн. та зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за І півріччя 2008 року в сумі 98638 грн. та за І півріччя 2009 року в сумі 946227 грн.; п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №168/97 (зі змінами та доповненнями) встановлено його заниження всього в сумі 31288 грн., у тому числі: квітень 2008 року на суму 18518 грн., травень 2008 року на суму 12770 грн. та зменшено значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року в сумі 249946 грн.

Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення рішення №0002282320/0/24912/10 та №0002292320/0/24914 від 23.10.2009 року.

Відповідно до ухвали Львівської міської ради від 21.04.2011 року №381 перейменовано Львівське комунальне автотранспортно - дорожнє підприємство №1339 у Львівське комунальне підприємство «Львівавтодор», яке є правонаступником Львівського комунального автотранспортно - дорожнього підприємства №1339.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є правомірними та винесені податковим органом з дотриманням вимог закону, а тому підстав для їх скасування немає.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають фактичним обставинам справи і є правильними.

ЛКП «Львівавтодор» за період з 01.01.2008 року по 30.06.2009 року здійснював реалізацію послуг з механізованого прибирання вулиць пов'язаним особам: Галицькій районній адміністрації, Личаківській районній адміністрації, Залізничній районній адміністрації, Франківській районній адміністрації, Шевченківській районній адміністрації м. Львова.

Відповідачем встановлено, що продаж відбувався за цінами, які були нижчими собівартості, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств всього в сумі 159401 грн. та занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 31 288 грн.

Відповідно до пп. 1.20.1 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

П.1.20.5№ Закону вказано, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом, Порядок визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань наведено в додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств».

Згідно з пп.б) пп. 1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі неможливості використання методу ціни перепродажу товарів (робіт, послуг) використовується метод «витрати плюс» (витратний), за яким ціна товарів (робіт, послуг), що продаються платником податку, визначається як сума фактичних (понесених) витрат та звичайного для даного виду діяльності прибутку. При цьому враховуються визначені із застосуванням звичайних цін витрати на виробництво (придбання) та (або) продаж товарів, їх транспортування, зберігання, страхування або інші подібні витрати.

Згідно з п.3.1 додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999 року №163, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999 року №499/3792, визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобов'язань для товарів - це ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку), виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції та товарів.

При веденні податкового обліку право платника на самостійне встановлення цін і тарифів здійснюється в межах правил, встановлених податковим законодавством.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства випливає, що особа, яка здійснює діяльність, направлену на отримання доходу, має сплачувати відповіді податки. Валові витрати на виробництво продукції не можуть перевищувати валові доход від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою.

Відповідно до п. 11 Наказу Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Витрат», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються, зокрема, прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати.

Згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів згідно із Законами України з питань оподаткування, а також збору на обов'язкове держане пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (робіт, послуг). До складу договірної вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією товарів (послуг).

Пунктом 1.18 Закону «Про податок на додану вартість» передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З аналізу положень ст. ст. 5, 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач та Галицька районна адміністрація, Личаківська районна адміністрація, Залізнична районна адміністрація, Франківська районна адміністрація, Шевченківська районна адміністрація м. Львова, яким надавалися послуги, є пов'язаними особами.

Відтак, судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем доведено надання позивачем послуг пов'язаним особам за цінами, нижчими собівартості.

Відтак, доводи апелянта на правомірність оскаржуваної постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Львівського комунального підприємства «Львівавтодор» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2012 року у справі №2а-3902/12/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 30.09.2013 року.

Головуючий суддя : Костів М.В.

Судді: Шавель Р.М.

Запотічний І.І.