Постанова № 33922248, 03.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2013 року № 826/8953/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І., розглянув відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську

до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» в особі виробничого комплексу «Автоливмаш»

про стягнення заборгованості в розмірі 3 776,50 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську до Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» в особі виробничого комплексу «Автоливмаш» про стягнення заборгованості в розмірі 3 776,50 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2013 р., відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 183-2 КАС України, суддею Добрянською Я.І. було відкрито скорочене провадження у справі № 826/8953/13-а та запропоновано відповідачу у строк до 28.06.2013 року, або у десятиденний строк з дня одержання копії ухвали про відкриття скороченого провадження, надати суду письмові заперечення проти позову та всі докази на їх підтвердження, які наявні у відповідача.

Зважаючи на повернення судової кореспонденції з адреси відповідача (неповна адреса), судом 31.07.2013 р. було повторно скеровано ухвалу про відкриття скороченого провадження у справі № 826/8953/13-а на адресу відповідача, визначену у витягу з ЄДРПОУ, та надано строк для подачі заперечень до 19.08.2013 р.

Так, 12.08.2013 р. до канцелярії суду надійшло письмове клопотання від відповідача по справі, в якому останній зазначає про неотримання ним від позивача копії позовної заяви із додатками, зважаючи на що відповідач не взмозі надати обґрунтовані заперечення на позовну заяву разом із відповідними доказами.

Зважаючи на таке, та на виконання вимог ч. 4 ст. 183-2 КАС України, з метою з'ясування всіх фактичних обставин у справі, що будуть мати значення при вирішенні справи по суті, ухвалою суду від 19.08.2013 р. справу № 826/8953/13-а було призначено до розгляду в судовому засіданні 10.09.2013 р., та зобов'язано позивача надати в судове засідання або через канцелярію суду докази належного скерування відповідачу (рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення) копії позовної заяви з додатками та їх отримання відповідачем.

В судове засідання 10.09.2013 р. позивач не прибув та не скерував свого представника, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи. Причини своєї неявки в судове засідання позивач суду не повідомив, жодних заяв або клопотань до канцелярії суду не подавав.

Представники відповідача в судовому засіданні 10.09.2013 р. проти задоволення позовних вимог позивача заперечили та просили суд відмовити у позові повністю з підстав неправомірності визначення позивачем обов'язку відповідача щодо сплати грошових коштів по сплаті витрат за виплату та доставку пільгових пенсій по списку №1,2 (відповідно до чого заявлено стягнення заборгованості) за осіб які не мають жодного відношення до відповідача (його структурного підрозділу), та відповідно до яких вже є судове рішення (що набрало законної сили), згідно якого позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Зважаючи на неприбуття позивача в судове засідання 10.09.2013 р., що був повідомлений належним чином, суд, відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, перейшов до розгляду адміністративної справи № 826/8953/13-а в порядку письмового провадження, про що позивача по справі було повідомлено листом від 10.09.2013 р. та надано можливість протягом 7-ми днів подати до суду всі додаткові докази та матеріали по справі на обґрунтування позовних вимог, які ще не були подані.

Зазначений лист був отриманий позивачем 13.09.2013 р., згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, що наявне в матеріалах справи.

Так, станом на 03.10.2013 р. жодних інших документів від сторін по справі до канцелярії суду не надходило.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заглушавши пояснення представників відповідача в судовому засіданні 10.09.2013 р., всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Виробничий комплекс «Автоливмаш» Державної компанії з утилізації відходів як вторинної сировини «Укрекокомресурси» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Юності, 23, код ЄДРПОУ 33059695) зареєстрований в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську як юридична особа та відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон України № 1058-ІV) є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України, оскільки ст. 14 зазначеного Закону визначає відповідача страхувальником.

Так, в силу ч. 2 Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV та ч. 6 Інструкції «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 р. № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663, (далі - Інструкція) у відповідача виникає обов'язок сплачувати в установлені строки 100% суми фактичних витрат на виплату і доставку пенсій призначених застрахованим особам, які працювали або працюють на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 та за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених КМУ.

Згідно з Інструкцією Відповідач зобов'язаний вносити до Пенсійного фонду України кошти на покриття витрат на пенсії за віком на пільгових умовах у строки встановлені зазначеними вище документами.

Відповідно до п. 6.8 Інструкції, підприємства щомісячно до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду України зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Таким чином, законодавчо передбачений обов'язок відповідача сплачувати до Пенсійного фонду витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до чинного законодавства.

З даного приводу, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем було встановлено, що всупереч зазначених вимог Закону України № 1058-ІV та Інструкції, відповідачем неналежно сплачувались фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій по списку № 1 за період з 01.04.2013 р. по 01.06.2013 р., в зв'язку з чим, на переконання позивача у відповідача виникла заборгованість до бюджету Пенсійного фонду в сумі 3 557,82 грн., та по списку № 2 за період з 01.04.2013 р. по 01.06.2013 р., в зв'язку з чим, на переконання позивача, у відповідача виникла заборгованість до бюджету Пенсійного фонду в сумі 218,68 грн.

Зважаючи на таке, позивачем на адресу відповідача було скеровано розрахунок суми відшкодувань фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, що направлений страхувальнику супровідним листом № 90/04 від 29.01.2013 р.

Однак, зважаючи на те, що відповідачем не було добровільно та у строки, встановлені законодавством, сплачено зазначену суму відшкодувань фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в розмірі 3 776,50 грн., позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості в примусовому порядку.

Проте, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідача, Окружний адміністративний суд м. Києва дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, зважаючи зокрема на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач з приводу даного спору вже не в перший раз подає аналогічний позов до суду щодо стягнення з відповідача грошових коштів по сплаті витрат за виплату та доставку пільгових пенсій по списку № 1,2.

Так, як також підтверджується наявними у справі доказами, відповідно до розрахунку до позовної заяви - зазначена заборгованість з виплати за доставку пенсій, яку позивач просить суд примусово стягнути з відповідача, рахується по наступних громадянах, а саме: ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Проте, що було доведено відповідачем, та не було жодними доказами спростовано позивачем, зазначені вище особи не мають жодного відношення до діяльності підприємства позивача та його відокремленого структурного підрозділу.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Так, згідно наявних матеріалів справи, 23.07.2004 року між ВАТ «Автоливмаш» (надалі - Продавець) та ДП «Укрекокомресурси» та ТОВ «Куфур» було укладено Договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ВАТ «Автоливмаш», відповідно до п. 1.1 якого Продавець зобов'язується передати покупцям цілісний майновий комплекс, а покупці зобов'язуються прийняти його і сплатити за нього відповідну суму грошових коштів, визначену у договорі.

Відповідно до п. 1.6 даного Договору, сторонами визначено, що до складу ІДМК, який передається покупцям входять в тому числі його активи і зобов'язання.

Таким чином, за умовами цього договору, Підприємство (відповідач) та ТОВ «Куфур» є правонаступниками майнових прав та зобов'язань ВАТ «Автоливмаш».

До договору купівлі-продажу була укладена додаткова угода № 1 від 25.01.2005 року, якою передбачено додатковий продаж матеріальних цінностей.

Тобто, зобов'язання ВАТ «Автоливмаш», які виникли чи будуть виникати після укладання договору купівлі-продажу та додаткової угоди № 1 від 25.01.2005 року є зобов'язаннями ВАТ «Автоливмаш», оскільки останнє є окремою юридичною особою.

Надалі, між Підприємством (відповідачем) та ТОВ «Куфур» було укладено договір від 05.02.2008 року про визначення часток у праві спільної часткової власності, яким визначено, що частка у спільній частковій власності Підприємства (відповідача) становить - 23,09 %, а частка ТОВ «Куфур» - 73,91 %.

В подальшому ТОВ «Куфур» змінило найменування на ТОВ «Автоливмаш», а згодом на ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш».

Як також підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними доказами спростовано позивачем, громадянин ОСОБА_1 працював у ВАТ «Автоливмаш» до 02.08.2004 року, а з 02.08.2004 року у зв'язку з реорганізацією останній був переведений термістом нагрівальних печей у відокремлений структурний підрозділ Підприємства. З 23.09.2004 року ОСОБА_1 переведений термістом у ВК «Автоливмаш». 07.02.2008 року - вищезазначену особу було звільнено з займаної посади, а 08.02.2008 року останній був прийнятий на роботу термістом до ТОВ «Автоливмаш», який згодом було перейменовано у ТОВ «Машинобудівний завод «Автоливмаш».

Таким чином, існує три різні суб'єкти господарювання де працював ОСОБА_1, та відповідно до стажу роботи якого грошові кошти по відшкодуванню фактичних витрат УПФУ в м. Івано-Франківську повинні були відшкодовуватись кожним із цих підприємств.

Так, згідно наявних у справі доказів, грошові кошти по відшкодуванню фактичних витрат УПФУ в м. Івано-Франківську, що призначені ОСОБА_1 за період його роботи у ВК «Автоливмаш», були відшкодовані Підприємством (відповідачем) у повному обсязі.

Щодо громадянина ОСОБА_2, то останній, як підтверджується наявними у справі матеріалами, взагалі жодного дня не працював на Підприємстві (у відповідача), а отже всі посилання позивача щодо відшкодування Підприємством (відповідачем) витрат на виплату та доставку пенсій по даній особі, не є підтвердженими належними та допустимими доказами, як це передбачено чинним законодавством.

Крім того, наявними матеріалами справи також не підтверджується будь-яке відношення до відповідача громадянки ОСОБА_3, відносно якої позивач також заявляє вимоги щодо стягнення з Підприємства (відповідача) грошових коштів.

Так, безпідставність позовних вимог позивача також підтверджується чинною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2011 року по справі № 2-а12392/09/2670, під час розгляду якої було встановлено безпідставність даних позовних вимог, а також підтверджено факт того, що вищезазначені особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - не працювали в структурному підрозділі Підприємства (відповідача), а грошові кошти по відшкодуванню фактичних витрат УПФУ в м. Івано-Франківську, що призначені ОСОБА_1 за період його роботи у ВК «Автоливмаш», були відшкодовані Підприємством (відповідачем) у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи наявні у справі докази, пояснення надані відповідачем та норми чинного законодавства, судом вбачається безпідставність та необґрунтованість позовних вимог позивача, зважаючи на що, у позові слід відмовити повністю.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірності заявлених ним позовних вимог, що були спростовані доказами, наданими відповідачем до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В позові відмовити.

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі 03.10.2013 р.