Рішення № 33915960, 01.10.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у І інстанції Сазонова М.Г.

Категорія 52 Доповідач Барков В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2013 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Янчук Т.О.,

суддів Баркова В.М.,

Зайцевої С.А.,

при секретарі Стрижак О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 23 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального закладу охорони здоров'я Центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги в Старобешівському районі Донецької області та комунальної організації Новосвітської міської лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення витрат на правову допомогу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаними позовними вимогами, посилаючись на те, що з 02 березня 2005 року працювала за сумісництвом дільничним лікарем-терапевтом в Новосвітській міській лікарні на 0,25 ставки. 29 грудня 2005 року на час відсутності основних спеціалістів її було переведено на 0,5 ставки сімейного лікаря Новосвітської міської лікарні. Наказами від 04 січня, 28 лютого, 01 квітня 01 липня та 01 жовтня 2011 року ії було дозволено сумісництво 0,5 ставки сімейного лікаря Новосвітської міської лікарні з 04 січня по 31 грудня 2011 року. У серпні 2011 року за основним місцем роботи їй була надана соціальна відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку по ІНФОРМАЦІЯ_2 включно про що повідомила адміністрацію Новосвітської міської лікарні. 11 березня 2013 року вона отримала наказ № 233/К від 30 грудня 2011 року яким її було звільнено з Новосвітської міської лікарні в зв'язку і закінченням строку трудового договору. Вважала це звільнення незаконним, оскільки трудовий договір переукладався з нею декілька разів, а відтак є укладеним на невизначений строк, а також не допускається з ініціативи власника звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Тому просила суд визнати її звільнення незаконним, скасувати наказ № 233/К від 30 грудня 2011 року та поновити її на посаді сімейного лікаря Новосвітської міської лікарні з 31 грудня 2011 року, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Рішенням Старобешівського районного суду Донецької області від 23 липня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити повністю, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.

Представник Новосвітської міської лікарні в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому суд відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України розглянув справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, яка просила скаргу задовольнити, пояснення представника комунального закладу охорони здоров'я Центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги в Старобешівському районі Донецької області Сентюревої Т.В., яка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду необхідно скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачки про визнання незаконним звільнення є безпідставними, оскільки вона працювала за строковим трудовим договором і її було звільнено в останній день строку.

Проте погодитися з такими висновками суду не можна.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом головного лікаря Новосвітської міської лікарні № 35/к від 02 березня 2005 року ОСОБА_2 прийнято безстроково на 0,25 ставки на роботу за сумісництвом дільничним лікарем-терапевтом у поліклінічне відділення (а.с. 8).

Наказом № 117/М від 29 грудня 2005 року в зв'язку з відкриттям відділення загальної практики - сімейної медицини з 01 січня 2006 року ОСОБА_2 на час відсутності спеціалістів дозволено сумісництво на 0,5 ставки на січень та лютий.

Наказом № 1/К від 04 січня 2011 року ОСОБА_2 дозволено сумісництво 0,5 ставки сімейного лікаря з 04 січня по 31 березня 2011 року (а.с. 10).

Наказом № 53/К від 28 лютого 2011 року ОСОБА_2 в зв'язку з виробничою необхідністю на час відпустки за основним місцем роботи прийнято за сумісництвом на 0,5 ставки сімейного лікаря з 01 березня по 01 квітня 2011 року (а.с. 11).

Наказом № 64/К від 01 квітня 2011 року ОСОБА_2 дозволено сумісництво 0,5 ставки сімейного лікаря з 01 квітня по 30 червня 2011 року (а.с. 12).

Наказом № 122/К від 01 липня 2011 року ОСОБА_2 дозволено сумісництво 0,5 ставки сімейного лікаря з 01 липня по 30 вересня 2011 року (а.с. 13).

Наказом № 179/К від 01 жовтня 2011 року ОСОБА_2 дозволено сумісництво 0,5 ставки сімейного лікаря з 01 жовтня по 31 грудня 2011 року (а.с. 14).

Рішенням Старобешівської районної Ради № 6/10-206 від 23 вересня 2011 року Новосвітська міська лікарня з 01 січня 2012 року реорганізована у Новосвітську амбулаторію загальної практики сімейної медицини з подальшим її приєднанням структурним підрозділом до комунального закладу охорони здоров'я Центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги в Старобешівському районі Донецької області. Зобов'язано головного лікаря Новосвітської міської лікарні внести відповідні зміни до штатного розкладу та здійснити вивільнення працівників згідно із п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 17).

Наказом № 223/К від 30 грудня 2011 року ОСОБА_2 в зв'язку з реорганізацією Новосвітської міської лікарні було звільнено з посади сімейного лікаря з 31 грудня 2011 року (а.с. 18).

Відповідно до положень ст. 391 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Частиною 2 статті 23 КЗпП України визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Згідно із свідоцтвом про народження позивачка ОСОБА_2 має дитину віком до трьох років - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 16).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 своєї постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15, при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров'я).

Передбачені ч. 3 ст. 184 КЗпП гарантії поширюються і на випадки звільнення у зв'язку з закінченням строку договору зазначених працівників, коли вони були прийняті на сезонні роботи.

Оскільки згідно з ч. 2 ст. 23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Крім того, у п. 18 вказаної постанови Пленум Верховного Суду України зазначив, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 1 ст. 40 КЗпП у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації.

Між тим, з оскаржуваного наказу про звільнення не вбачається з яких правових підстав позивачку звільнено з посади: закінчення строкового трудового договору, скорочення штату чи ліквідація лікарні, тому не можна встановити чи був відповідачем дотриманий порядок її звільнення, а відтак це звільнення не можна вважати обґрунтованим та законним.

В зв'язку з цим апеляційний приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання звільнення незаконним та поновлення позивачки на роботі, оскільки відповідачем не враховані положення ст.ст. 23, 391, 184 КЗпП України та не зазначено правову підставу розірвання трудового договору із позивачкою.

Оскільки на час розгляду справи Новосвітська міська лікарня не ліквідована та перебуває у стані припинення (а.с. 35-37, 85), апеляційний суд вважає, що поновити її на роботу необхідно в саме цю установу.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на правову допомогу, апеляційний суд вважає, що вони задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до ст. ст. 84, 88 ЦПК України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права під час вирішення цивільної справи.

В матеріалах справи відсутні дані про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній справі, а з товарного чеку про оплату правових послуг не вбачається, що ці витрати понесені позивачкою під час розгляду справи у суді.

З урахуванням наведеного, відповідно до положень ст. 309 ЦПК України, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині визнання звільнення незаконним, скасування наказу та поновлення на роботі.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Старобешівського районного суду Донецької області від 23 липня 2013 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до комунального закладу охорони здоров'я Центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги в Старобешівському районі Донецької області та комунальної організації Новосвітської міської лікарні про визнання звільнення незаконним, скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.

Скасувати наказ головного лікаря Новосвітської міської лікарні № 233/К від 30 грудня 2011 року про звільнення ОСОБА_2 з посади сімейного лікаря з 31 грудня 2011 року.

Поновити ОСОБА_2 на посаді сімейного лікаря Новосвітської міської лікарні з 31 грудня 2011 року.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді