Рішення № 33904805, 03.10.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1961/13-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М.Провадження № 22-ц/780/5062/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 45 03.10.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

01 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Коцюрби О.П., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа Обухівська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання належності часток у спільному майні подружжя, визнання права власності на ? частину майна у порядку спадкування за законом,

заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 30 квітня 1966 року зареєстровано шлюб між її сестрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які померли ІНФОРМАЦІЯ_1. За час проживання у спільному шлюбі ними було нажито майно у вигляді будинку, земельної ділянки, автомобіля із причепом, грошових вкладів. Вказувала, що спадкоємців першої черги за законом після смерті обох з подружжя немає, а спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_5 є вона, після смерті ОСОБА_6 - відповідачі. 17 січня 2013 року державна нотаріальна контора відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки за життя подружжя ОСОБА_6 не розділили майно та мається спір між спадкоємцями щодо спадщину. Збільшивши позовні вимоги, просила визнати, що за життя кожному з подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5 належало по ? частини будинковолодіння АДРЕСА_1, земельної ділянки за цією ж адресою пл. 0,169 га., у легковому автомобілі DAEWOO Lanos д.н.з. НОМЕР_2, у причепі легковому д.н.з. НОМЕР_2, у грошових вкладах, відкритих на ім'я ОСОБА_6, визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частину вказаного майна, стягнути із відповідачів судові витрати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року позов задоволено, визнано, що за життя кожному з подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_5 належало по ? частини будинковолодіння АДРЕСА_1, земельної ділянки за цією ж адресою пл. 0,169 га., у легковому автомобілі DAEWOO Lanos д.н.з. НОМЕР_2, у причепі легковому д.н.з. НОМЕР_2, у грошових вкладах, відкритих на ім'я ОСОБА_6, визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на ? частину вказаного майна, стягнуто солідарно із відповідачів на користь судові витрати в розмірі 3441 грн.

Відповідач ОСОБА_1, не погоджуючись із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції в повній мірі даним вимогам не відповідає.

Задовольняючи позов ОСОБА_2 про визнання належності часток спадкодавця ОСОБА_5 у спільному майні подружжя, визнання права власності на ? частину майна у порядку спадкування за законом, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 як спадкоємець другої черги за законом має право на спадкове майно після смерті сестри ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме на ? частку майна, що належало ОСОБА_5 у спільній сумісній власності подружжя.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 30 квітня 1966 року укладено шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_5

ОСОБА_6 був власником будинковолодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на будинковолодіння від 06 грудня 1980 року, виданого згідно рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 11 від 25 листопада 1980 року та зареєстрованого в бюро технічної інвентаризації 19 грудня 1980 року.

Також ОСОБА_6 був власником земельної ділянки пл. 0,169 га. за адресою АДРЕСА_1 згідно рішень Козинської селищної ради від 30 вересня 1997 року № 2/2, та від 24 лютого 2000 року № 6/1, із якої для будівництва, обслуговування житлового будинку передавалося 0,030 га., для ведення особистого підсобного господарства - 0,039 га., на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 101078, виданого 28 липня 2000 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3821.

На ім'я ОСОБА_6 зареєстровано легковий автомобіль марки DAEWOO Lanos д.н.з. НОМЕР_2, 2006 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу видано 12 квітня 2006 року, причіп легковий - В, 2006 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2, на який видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 15 червня 2006 року.

Крім того, під час спільного шлюбу на ім'я ОСОБА_6 відкрито грошові вклади: у філії Подільського відділення № 5393 ВАТ «Державний ощадний банк України», на рахунках № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, № НОМЕР_8, № НОМЕР_9; у Подільському територіально відокремленому відділенні - Філії № 5393/0519 ВАТ «Державний ощадний банк України», на рахунках: № НОМЕР_10, № НОМЕР_11; у філії № 3034/015 ВАТ «Державний ощадний банк України» у селищі Козин Обухівського району Київської області на рахунку № НОМЕР_12.

Також із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 померли.

ОСОБА_2 є сестрою ОСОБА_5 та 29 квітня 2010 року подала заяву до Обухівської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5

ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є племінницями ОСОБА_6, а ОСОБА_1 - сестрою, подали заяви до Обухівської районної державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6

17 січня 2013 року постановою Обухівської районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку із невизначеністю часток померлого подружжя в спільній сумісній власності та наявністю спору між спадкоємцями.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що право власності на спірне майно ОСОБА_6 набуто під час чинності КпШС України, а в подальшому - СК України.

Відповідно до ст. ст. 22, 28 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Відповідно до ст. ст. 60, 70 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом першої інстанції вірно визначено, що оскільки спадкове майно ОСОБА_6, яке складається із будинковолодіння, земельної ділянки, транспортних засобів і грошових вкладів, набуте ним під час шлюбу із ОСОБА_5, воно має бути визнане спільною сумісною власністю подружжя та визначено рівні частки в праві власності подружжя.

Необґрунтованими є доводи апелянта про те, що спірна земельна ділянка не є спільним майном подружжя, а суд першої інстанції при вирішенні цих вимог знехтував вимогами ст. 61 СК України в редакції до 11 січня 2011 року та застосував цю норму в редакції від 11 січня 2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що державний акт про право власності на земельну ділянку отримано ОСОБА_6 та зареєстровано 28 липня 2000 року, а тому на правовий режим даної земельної ділянки поширюються правила КпШС України, зокрема наведеної вище ст. 22 КпШС України, та ст. 24 КпШС України, яка регламентує склад роздільного майна подружжя та відповідно до якої майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. При цьому ст. 61 СК України, на яку посилається апелянт, судом не застосовувалась. Таким чином дані доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Також надуманими є доводи апеляційної скарги, що суд не звернув увагу на те, що у праві власності спадкодавця перебували дві різні за цільовим призначенням земельні ділянки. Так, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-КВ № 101078 ОСОБА_6 передається земельна ділянка пл. 0,169 га. для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства, даний державний акт належним чином зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю та є чинним.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину спадкового майна, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 1261, 1262 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до ст. ст. 1269, 1270 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Оскільки спадкоємці першої черги за законом після смерті ОСОБА_5, яка не залишила заповіту, відсутні, а ОСОБА_2 як сестра спадкодавця та спадкоємець другої черги за законом в передбачений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції правомірно визнав за нею право власності на належне ОСОБА_5 майно.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо притягнення до участі в справі неналежних відповідачів, колегія суддів враховує, що спір з приводу спадкового майна виник саме між позивачем та даними відповідачами як спадкоємцями, які в передбаченому законом порядку прийняли спадщину, а Козинська сільська рада мала би залучатися як відповідач за відсутності спадкоємців, що прийняли спадщину. У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус.

При цьому, вказуючи, що оформлення спадкового майна мало б здійснюватись в установленому законодавством порядку, а саме через нотаріальну контору, апелянт залишає поза увагою ті обставини, що спадкові справи після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були заведені, однак 17 січня 2013 року постановою Обухівської районної державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом в зв'язку із наявністю спору щодо спадкового майна.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо віднесення до спадкових грошових вкладів, що буди отримані ОСОБА_6 у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9

Так, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 листопада 2002 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 отримали у власність грошовий вклад в Обухівському відділенні Державного Ощадного банку України № 3034 на рахунку № НОМЕР_13, в Обухівському відділенні Державного Ощадного банку України № 3034/015 (філія в смт. Козин) на рахунках № НОМЕР_14, № НОМЕР_15, в відділенні Державного Ощадного банку України № 3715 м. Києва на рахунку № НОМЕР_16, в Обухівському відділенні Державного Ощадного банку України № 3034 на рахунку № НОМЕР_17, в Обухівському відділенні Державного Ощадного банку України № 3034/15 (філія в смт. Козин) на рахунках № НОМЕР_18, № НОМЕР_19, № НОМЕР_20, тобто дані рахунки не визнавалися спільним майном подружжя і позивач на них не претендує.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що при визначенні долі спадкового майна суд поза увагою залишив іншу його частину, не надавши правової оцінки, ким та в якій частині воно успадковане.

Так, в силу ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а зустрічних позовних вимог з приводу іншої частини майна відповідачами не заявлялося, що не позбавляє їх можливості звернутися до суду з такими вимогами в подальшому, пред'явивши окремий позов.

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції в частині визначення частки спадкодавця в спільному майні подружжя та визнання за позивачем права власності на належне спадкодавцю ОСОБА_5 майно відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо солідарного стягнення із відповідачів судових витрат в розмірі 3441 грн.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Покладення судом солідарного обов'язку по сплаті судових витрат не ґрунтується на вимогах закону та є неправильним.

З огляду на вимоги ст. 309 ЦПК України колегія суддів пришла до висновку про необхідність скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року в частині розподілу судових витрат та ухвалення в цій частині нового рішення, за яким суд стягує із відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1 із кожного на користь позивача ОСОБА_2 судових витрат із кожного в розмірі 1147 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року скасувати в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути із ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із кожної на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1147 грн.

В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 липня 2013 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Коцюрба О.П.

Фінагєєв В.О.