Постанова № 33886490, 25.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К/800/16911/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Голубєвої Г.К. Ланченко Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 р.

у справі № 2а-11192/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» (далі - позивач, ТОВ «ТІДІСІ Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень від 07.08.2012 р. № 0001002305 та № 0001012305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013р., у задоволенні позову ТОВ «ТІДІСІ Україна» відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилався на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 25.06.2012 р. по 23.07.2012 р. працівниками ДПІ у Деснянському районі м. Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ТІДІСІ Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт від 30.07.2012 р. № 2354/2250/33780248 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п. 44.1 ст. 44, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього у сумі 177 764,00 грн., у тому числі за ІV квартал 2011 року в сумі 136 639,00 грн., за І квартал 2012 року в сумі 41 125,00 грн.; п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств всього у сумі 10 183,00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року а сумі 10 183,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 10 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 6 382,00 грн., у тому числі за вересень 2011 року в сумі 6 382,00 грн.; п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 508,00 грн., у тому числі за травень 2011 року в сумі 508,00 грн.; п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 3 976,00 грн., у тому числі за вересень 2011 року в сумі 3 347,00 грн., за лютий 2012 року в сумі 629,00 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 206 900,00 грн., в тому числі за грудень 2011 року в сумі 167 733,00 грн., за березень 2012 року в сумі 39 167,00 грн.; п. 49.1 ст. 49, п.п.49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «ТІДІСІ Україна» несвоєчасно подано податкові декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року та вересень 2011 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки 07.08.2012 р. відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0001002305, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 200 774,00 грн., у тому числі 187 947,00 грн. - основний платіж, 12 827,00 штрафні (фінансові) санкції та № 0001012305, яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 328 436,00 грн., у тому числі 217 776,00 грн. - основний платіж, 110 670,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для нарахування позивачу вказаних податкових зобов'язань, слугували твердження перевіряючих щодо фіктивного характеру господарських операцій ТОВ «ТІДІСІ Україна» з ТОВ «Орбітрейд» та ТОВ Стиль Медіа» з огляду на їх безтоварність.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Орбітрейд» та ТОВ «Стиль Медіа», а висновки податкового органу викладені в акті перевірки від 30.07.2012 р. №2354/2250/33780248 є обґрунтованими.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку

Як встановлено судами і підтверджено матеріалами справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Орбітрейд» (виконавець) 28.11.2011 р. укладено договір про надання послуг №28/11-5, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з організації рекламних заходів.

Вартість замовлених послуг, згідно до даного договору, визначається сторонами відповідно до Протоколів, які є невід'ємною частиною договору. Так, згідно Протоколу № 1 та Протоколу № 2 на виконання робіт в рамках Договору №28/11/-5 від 28.11.2011 р., загальна вартість робіт з розповсюдження поліграфічної рекламної продукції ТОВ «ТІДІСІ Україна» складає 293 500 грн. (в тому числі 48 916,67 грн. податок на додану вартість), загальна вартість робіт з виготовлення та розміщення рекламної продукції у друкованому вигляді на щитах та банерах ТОВ «ТІДІСІ Україна» складає 237 100 грн., (в тому числі 39 516,67 грн. податок на додану вартість).

Фактичне виконання зазначеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 4075, актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 4076.

У зв'язку з виконанням умов даного договору ТОВ «Орбітрейд» виписало позивачу податкові накладні від 28.12.2011 р. № 4075 на загальну суму 293 500 грн., в тому числі 48 916,67 грн. сума податку на додану вартість та від 28.12.2011 р. № 4076 на загальну суму 237 100 грн., в тому числі 39 516,67 грн. сума податку на додану вартість.

29.11.2011 р. між ТОВ «ТІДІСІ Україна» (замовник) та ТОВ «Орбітрейд» (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 29/11, згідно якого замовник доручає, виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по збору, обробці та аналізу маркетингової інформації. Згідно акту № 4074 здачі-прийняття робіт (надання послуг), складеного на підтвердження виконання умов договору, загальна вартість робіт (послуг) складає 258 100 грн., в тому числі 43 016,67 грн. сума податку на додану вартість.

У зв'язку з виконанням вказаного договору ТОВ «Орбітрейд» виписало позивачу податкову накладну від 26.12.2011 р. № 4074 на загальну суму 258 100 грн., в тому числі 43 016,67 грн. сума податку на додану вартість.

Відповідно до договору про надання послуг № 30/11/-5 від 30.11.2011 р., укладеного між ТОВ «ТІДІСІ Україна» (замовник) та ТОВ «Орбітрейд» (виконавець), замовник доручає, виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботі з проведення аудиту бухгалтерської документації замовника за період з 01.04.2011 р. по 30.11.2011 р. Згідно Протоколу № 1 на виконання робіт в рамках вказаного договору, загальна вартість робіт за ним складає 217 700,00 грн.

Фактичне виконання договору 30/11/-5 від 30.11.2011 р. підтверджується актом №4077 здачі-прийняття робіт (надання послуг), бухгалтерським звітом інвентаризації і оцінки основних засобів для ТОВ «ТІДІСІ Україна».

У зв'язку з виконанням вказаного договору ТОВ «Орбітрейд» виписало позивачу податкову накладну від 28.12.2011 р. № 4077 на загальну суму 217 700 грн., в тому числі 36 283,33 грн. сума податку на додану вартість.

Також, 29.02.2012 р. між ТОВ «ТІДІСІ Україна» (замовник) та ТОВ «Стиль Медіа» (виконавець) було укладено договір № СМ-2, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи з організації рекламних заходів. Відповідно до Протоколу № 1 на виконання робіт в рамках Договору № СМ-2 від 29.02.2012 р., який є невід'ємною частиною вказаного договору, загальна вартість роботи з виготовлення та розміщення рекламної продукції у друкованому виді на щитах та банерах, складає 235 000 грн.

У зв'язку з виконанням вказаного договору ТОВ «Стиль Медіа» виписало позивачу податкову накладну від 30.03.2012 р. № 63 на загальну суму 235 000 грн., в тому числі 39 166,67 грн. сума податку на додану вартість.

На час укладання та виконання зазначених договорів контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Орбітрейд» та ТОВ «Стиль Медіа».

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду касаційної інстанції наголошує на відсутності підстав для такого твердження податкового органу, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої ст. 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої ст. 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст. 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої ст. 228 Цивільного кодексу України чи ст.ст. 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання ТОВ «ТІДІСІ Україна» та його контрагентами зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Вищевказані обставини та положення законодавства судами першої та апеляційної інстанції прийняті до уваги не були, що призвело до ухвалення судових рішень з порушенням норм матеріального права. З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню і ухвалюється нове рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІДІСІ Україна» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.10.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2013 р. - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень № 0001002305 від 07.08.2012 р. та № 0001012305 від 07.08.2012 р. - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати в частині 190 591 грн. податкове повідомлення-рішення № 0001002305 від 07.08.2012 р.

Визнати протиправним та скасувати в частині 317 570 грн. податкове повідомлення-рішення № 0001012305 від 07.08.2012 р.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І.В. Приходько Судді: підпис Г.К. ГолубєваПомічник судді підпис Л.В. Ланченко З оригіналом гідно Т. В. Давидовська підпис