Ухвала суду № 33886434, 01.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2013 р. м. Київ К/800/27372/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Державної казначейської служби України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

В листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зазначеним позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, Головного управління Державного казначейства України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Постановою Кабінету Міністрів України «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України» від 30 червня 2005 року №514 зазначеним особам підвищено посадові оклади з 01 червня 2005 року. Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про оплату праці суддів» № 865, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя. Ця постанова набрала чинності з 01 січня 2006 року. Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів». В ході розгляду справи позивач уточнила позовні вимоги і просила стягнути з Державної судової адміністрації України і зобов'язати Головне управління Державного казначейства при Міністерстві фінансів України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на її користь суми заборгованості по заробітній платі та довічному грошовому утриманню, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірах, відповідно до висновку судово-економічної експертизи від 23 лютого 2009 року.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позовну заяву в частині стягнення заборгованості по довічному грошовому утриманню та компенсації по довічному грошовому утриманню за червень-грудень 2005 року залишено без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України і зобов'язано Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь ОСОБА_4 62140,94 грн. заборгованості по заробітній платі. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 02 листопада 1998 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня -грудня 2005 року отримувала заробітну плату, розмір якої було визначено без урахування положень чинного на той час законодавства про оплату праці суддів.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Визначальним актом, який регулював питання оплати праці позивача на момент виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про статус суддів», який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» було передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44 цього Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

30 червня 2005 року Кабінет Міністрів України в межах своїх повноважень прийняв постанову № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України» та постанову № 514 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України», якими підвищив оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

Водночас, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України «Про статус суддів». Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 «Про оплату праці суддів», якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною другою статті 44 Закону України «Про статус суддів» співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Однак Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України «Про статус суддів» і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01 червня 2005 року, оскільки надав постанові «Про оплату праці суддів» від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01 січня 2006 року (пункт 5 Постанови).

Внаслідок цього з 01 червня 2005 року до 01 січня 2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України «Про статус суддів».

Постановою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, визнано пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці суддів» від 03 вересня 2005 року № 865 незаконним. Цією ж постановою суду допущено поворот виконання постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865. Визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року № 513 і № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 01 червня 2005 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що право позивача на отримання заборгованості по заробітній платі підлягає поновленню.

Проте, вирішуючи спір по суті та стягуючи з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_4 62140,94 грн. заборгованості по заробітній платі, суд першої інстанції не навів в рішенні розрахунків заборгованості по заробітній платі, не зазначив, з якого посадового окладу виходив при визначенні сум, які підлягають виплаті.

Суд апеляційної інстанції зазначених помилок не виправив.

За таких обставин висновок судів попередніх інстанцій щодо розміру грошової суми, присудженої до виплати, не можна визнати законним та обґрунтованим.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, то вона задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на наведене, судові рішення в частині задоволення позовних вимог підлягають скасуванню, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті судові рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк В.В. Тракало