Ухвала суду № 33886431, 30.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року м. Київ К/9991/74346/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012

у справі № 2а/0570/11327/2012

за позовом Приватного підприємства «Емаль-98»

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення від,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2012, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012, задоволено позовні вимоги: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 21.08.2012 № 0000322341 з мотивів протиправності його прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Приватне підприємство «Емаль-98» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Донецької міської ради 07.08.1998, платником податку на додану вартість та включене до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за номером 30101328.

За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносин з ТОВ «Рослит» за серпень і вересень 2011 року, складений акт перевірки від 09.08.2012 № 1820/22-313/30101328, в якому встановлено порушення позивачем:

- ч. 1 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Емаль-98» при придбанні товарів у ТОВ «Рослит»;

- п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у розмірі 104 289,00 грн., у тому числі за серпень 2011 року - у розмірі 39 289,00 грн. та за вересень - у розмірі 65 601,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000322341 від 21.08.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 139 590,00 грн., у тому числі за основним платежем - 104 890,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 34 700, 00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового Кодексу України, виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 між позивачем (покупець) та ТОВ «Рослит» (продавець) укладено договір купівлі-продажу № 0401, згідно з умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець оплатити протягом 60 днів з дня поставки товару у відповідності до виписаних розрахунків-фактур та прийняти будівельні, оздоблювальні матеріали та лакофарбову продукцію у відповідності до виписаних видаткових накладних. Оплата товару відбувається шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Фактичне виконання умов зазначеного договору підтверджено: видатковими накладними від 01.08.2011 № РН-0001054, № РН-0001057, № РН-0001048, від 01.09.2011 № РН-0001251, № РН-0001253, № РН-0001255 та від 20.09.2011 № РН-0001371; виписками банку за особовим рахунком позивача.

За наслідками господарських операцій поставки, ТОВ «Рослит» видало позивачу податкові накладні, які містять усі передбачені законодавством реквізити, відповідають вимогам щодо їх оформлення та відображені в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за серпень і вересень 2011 року.

Крім того, як встановлено судами, наявними в матеріалах справи відповідними документами підтверджено факт використання придбаного товару виключно в межах господарської діяльності позивача у розумінні вимог пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача первинних документів, досліджених судами попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність формування позивачем податкового кредиту в розмірі 104 289,00 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Рослит».

Слід зазначити, що Податковий кодекс України не містить в собі норми, які покладали б відповідальність на платника податку - покупця товарів (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше. Однак, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Рослит» судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсним чи неукладення вказаного правочину. Також, відповідачем в судах попередніх інстанцій не було надано належних та допустимих доказів нікчемності договору, укладеного позивачем з ТОВ «Рослит», фіктивної господарської діяльності контрагента позивача, безтоварності господарської операції, відсутність зв'язку укладеної угоди з господарською діяльністю позивача, а також, що укладений правочин порушує публічний порядок відповідно до ч.2 ст. 228 ЦКУ.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль