Постанова № 33874163, 11.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 вересня 2013 рокуСправа №827/902/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі:

судді - Кравченко М.М.;

при секретарі - Коваль К.М.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1 на підставі договору про надання юридичних послуг від 01.04.2013 р.;

представник відповідача (Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя Головного управління Міністерства доходів і зборів України в м. Севастополі) Летюча Діана Геннадіївна довіреність № 221/9/10-039 від 15.07.13 на підставі посвідчення;

представник відповідача (Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Севастополя Головного управління Міністерства доходів і зборів України в м. Севастополі) Чорна Людмила Анатоліївна довіреність № 269/9/10-039 від 09.07.13 на підставі посвідчення;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Севастополі адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Севастополя Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані невідповідністю висновків податкового органу фактичним обставинам, що призвело до видання оскаржуваних повідомлень-рішень та, отже, порушення прав позивача.

Ухвалами Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 04 квітня 2013 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 827/902/13-а, підготовче провадження по справі закінчене, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов з підстав, що у ньому наведені, надав додаткові пояснення та обґрунтування позовних вимог.

Представники відповідача у судовому засіданні погодилися з тим, що штрафні санкції нараховані неправомірно, проти решти позовних вимог заперечували.

Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з такого.

У судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Севастополя у період з 16.01.2013 р. по 05.02.2013 р. було проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. 51.12.2011 p.

За результатами перевірки, документально зафіксованими актом №1100/7/17-227/НОМЕР_1 від 12.02.2013 p., було встановлено порушення платником податків вимог чинного законодавства з оподаткування, зокрема, з податку на додану вартість : п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", ст.185, п.188.1 ст.188, 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з завищенням суми податкового кредиту у саме операціях; з податку з доходів фізичних осіб : п.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.2 ст.177 Податкового кодексу України.

За наслідками перевірки керівництвом ДПІ Ленінського району м. Севастополя ДПС 21.02.2013 р. були винесені податкові повідомлення - рішення, які є предметом оскарження.

Процедура адміністративного оскарження повідомлень - рішень відповідача не проводилась.

За результатами перевірки суб'єкт владних повноважень дійшов висновку про порушення:

- ч. 1, 5 ст. 203. п. 1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України;

- п.п. 3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.4,1 ст.4, п.п.7,4.1, 7.4.2, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7,5.1 п.7.5 п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

- п.п 14.1.191 п.14.1 ст. 14 розділу 1, п. 185.1 «а» ст. 185, п., 188.1 ст. 188., п.198.1 ст. 198, ст. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст.198 розділу V, Податкового Кодексу України;

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.2. ст. 177 розділу VI Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Вищевказані порушення, на думку перевіряючих, призвели до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

За результатами перевірки суб'єкт владних повноважень дійшов висновку про:

1. Недійсність правочинів, укладених між СПД ФОП ОСОБА_5 та TOB БВП «Строітель плюс», ПП «Кримспецтехнолоджи» відповідачем встановлена - виходячи з Акту №37/22/31263808 від 11.04.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки TOB БВП «Строітель плюс», Акту № 17/22/36693441 від 06.04.2012 року про неможливість проведення зустрічної перевірки ПП «Кримспецтехнолоджи».

На думку суб'єкта власних повноважень вищевказаними актами та висновками УПМДПС в АР Крим підтверджується що TOB БВП «Строітель плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» порушили ч.1 ст. 203. 215, 216, 228, 662, 655. 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах здійснених по ланцюгу постачання вищевказаних підприємств до реальних вигодо набувачів за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року. Також не підтверджено реальність проведених господарських операцій вказаних підприємств з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.01.2009 року по 31.03.2012 року з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Таким чином, діяльність TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи». була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, та не мають реального товарного характеру.

TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, та формування податкового кредиту та валових витрат третіх осіб здійснювало взаємовідносини з вищевказаними контрагентами без мети реального настання правових наслідків, оформлювало документи удаваних операцій без наслідків відбування події для виникнення податкових зобов'язань та кредиту, що свідчить про відсутність фактичних дій. спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань по укладених угодах з такими підприємствами та відсутність мети створення правових наслідків.

Враховуючи вищенаведене в межах договорів укладених з вищезазначеними підприємствами операцій поставки товару, робіт (послуг) в адресу TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» не відбувалось та угоди є нікчемними.

У зв'язку з цим, первинна бухгалтерська документація, будь - які інші первинні та фінансове - господарські документи, податкові накладні видані від і мені TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» не можуть бути дійсними, як такі, що підтверджують здійснення господарських операцій, а отже не можуть бути підставою для віднесення TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» до податкового кредиту СПД ФОП ОСОБА_5.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Таким чином підприємством порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету отже є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону а тому також не створює Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Отже, відповідач у наведеному акті зробив висновок, що ФОП ОСОБА_5 діяв без належної обачності і йому мав бути відомий фактичний адміністративне майновий стан підприємств-постачальників послуг, умови ведення ними господарської діяльності та порушення які ними допускалися.

Відповідачем зазначено, що позивач, працюючи в даному сегменті ринку, був обізнаний щодо учасників цього ринку і налагоджених стабільних зв'язків.

Суд не може погодитися із законністю та обґрунтованістю таких висновків відповідача виходячи з такого.

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону а тому також не створює Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

ФОП ОСОБА_5 діяв без належної обачності і йому мав бути відомий фактичний адміністративне майновий стан підприємств-постачальників послуг, умови ведення ними господарської діяльності та порушення які ними допускалися.

Крім того, ФОП ОСОБА_5 працюючи в даному сегменті ринку, був обізнаний щодо учасників цього ринку і налагоджених стабільних зв'язків.

Такі висновки ревізора - інспектора спростовуються наступним.

Матеріали акту не містять відомостей що до наявності вироку суду, що набув законної сили, яким посадові особи TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» притягнуті до кримінальної відповідальності. Порушення кримінальної справи відносно будь яких осіб не є підставою для визнання фінансово господарської діяльності СПД ФОП ОСОБА_5 як здійсненої з порушеннями податкового законодавства вказаними в Акті перевірки.

На момент укладання договорів та здійснення фінансово господарської діяльності TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» мали діючі 9 (не анульовані) свідоцтва платників ПДВ, подавали податкову звітність, бази даних офіційного сайту Державної податкової адміністрації України не містили відомостей щодо несумлінності контрагентів як платників податків.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше не встановлено законом.

До того ж, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним витрат до валових витрат та відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру своїх валових витрат та податкового кредиту.

Пунктом З статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Так статтями 19 та 20 Податкового кодексу України викладений виключний перелік функцій та прав органів державної податкової служби. Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Податковим кодексом України, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та застосовувати наслідки недійсності правочину.

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачає, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частіші.

Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, вийшов за межі своїх повноважень, та визнав угоди СПД ФОЛ ОСОБА_5 укладені з TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи» нікчемними на підставі Висновків та Актів Державних податкових інспекцій, тоді як в частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України передбачена правомірність правочину, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Згідно з ч.ч.4.5 ст.203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодуванні

Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому, згідно постанови Пленуму Верховного суду від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст.228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Фактичні обставини свідчать, що відповідачем не доведено наявність у позивача умислу на укладання правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні. Крім того, не доведено наявність інших підстав, передбачених законом, що вказують на неможливість включення позивачем податкових накладних, виписаних на його адресу, до складу податкового кредиту. При цьому, вищенаведеним підтверджується, що позивач здійснював усі необхідні дії, спрямовані на виконання господарських правовідносин, маючи за мету здійснення господарської операції з придбання товарів.

Встановлено, що складений відповідачем акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ДПІ не надано рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятого в порядку ст. 234 Цивільного кодексу України щодо визнання судом фіктивним правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, тобто його вчинення без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. або рішення суду, яке б набрало законної сили та було прийнято в порядку ст. 207 Господарського кодексу України щодо визнання недійсною спірної операції з підстав невідповідності її вимогам закону, або вчинення її з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідачем не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між СПД ФОП ОСОБА_5 з підприємствами контрагентами, або які б вказували на невідповідність договору позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, тому висновки акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому факти, ґрунтуються на припущеннях та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства та в свою чергу не може слугувати підставою для складання податкових повідомлень - рішень.

Згідно пп.36,1, пп.36.5 ст. 36, п.38.1 ст. 38, п.44,1 ст.44, п,47.1 ст.47, п.49.2 ст.49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 року №168/704).

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Відповідно ст. 9 Закону України "Про систему оподаткування" платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами; подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів); сплачувати належні суми податків і зборів (обов'язкових платежів) у встановлені законами терміни; допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з утриманням об'єктів оподаткування, а також для перевірок з питань обчислення і сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом, а п.п 7.4.1. п. 7,4 ст., 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (робіт, послуг), але не вище рівня звичайних цін, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (робіт, послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

П.п 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

В п.п 7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" зазначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до пункту 6.2. Порядку заповнення податкової накладної №166, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому, як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ.

Абз. 1 п. 5 Порядку №166 встановлено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідачем не доведено встановлення факту того, що, до податкового кредиту СПД ФОП ОСОБА_5 було включено суму податку на додану вартість, на підставі не існуючих податкових накладних, або які складені не у відповідності із вимогами чинного законодавства України, встановленим ст.201 Податкового Кодексу України, Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010, або по операціям, які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника. Акт перевірки не містить відомостей про невідповідність господарських операцій цілям та завданням основних видів діяльності позивача, оскільки господарські операції здійснювалися в межах основних видів діяльності за КВЕД, зазначених в Акті перевірки на ст. 2. Крім цього, не надано доказів незвичності цієї операції для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача про те, що реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, та у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від TOB БВП «Строітель - Плюс» та ПП «Кримспецтехнолоджи».

Наказом Державної податкової служби України від 6 літня 2012 року N 592 затверджена узагальнююча податкова консультація з окремих питань застосування штрафних санкцій за порушення норм Податкового кодексу України.

Вказаним документом додатково роз'яснені приписи підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Відповідно до пункту 6 підрозділу 10 розділу XX ПК України до платників податку на прибуток підприємств та платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, за порушення податкового законодавства за наслідками діяльності у II - IV календарних кварталах 2011 року фінансові санкції не застосовуються.

Ця норма Перехідних положень ПК України передбачає звільнення від фінансової відповідальності двох категорій платників податків: платників податку на прибуток підприємств; платників податків, що перейшли на загальну систему оподаткування, тобто осіб, які раніше перебували на спрощеній системі оподаткування.

Пунктом 7 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачається що штрафні санкції за порушення податкового законодавства в період з 1 січня по ЗО червня 2011 року застосовується у розмірі 1 гривня за кожне порушення.

Актом перевірки встановлено (лист 9 акту перевірки), що СПД ФОП ОСОБА_5 за період що перевірявся з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року здійснював діяльність на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2011 по 31.12.2011 на загальній системі оподаткування.

Таким чином застосовані до СПД ФОП ОСОБА_5 штрафні фінансові санкції носять протиправний характер та застосовані в порушення вимог ПК України, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Як визначено положеннями частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, з наведеного випливає, що позивач може обрати будь-який спосіб захисту свого порушеного права, який не заборонено законом, а суд повинен захистити таке право, якщо буде встановлено його порушення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Системно аналізуючи докази по справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень, а заперечення відповідача на позов спростовуються фактичними обставинами, які були досліджені у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі

2. Визнати протиправними та скасувати податкове рішення № 0000051720 від 21.02.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 69 036,00 грн., з яких 13807,26 грн. штрафна санкція.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000041720 від 21.02.2013 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 113 150,00 грн. з яких 22 630,00 гривень штрафні санкції

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судовий збір в розмірі 691,00 грн.

Повний текст постанови виготовлено 16.09.2013 р.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя М.М. Кравченко