Постанова № 33869530, 27.09.2013, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2013 р. Справа № 809/2549/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Бойко Л.М.,

за участю:

представників позивача - Романюка А.Б., Домащенка О.М.,

представника відповідача - Книгиницької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №000074220, №000075220 від 06.08.2013 р.,-

ВСТАНОВИВ:

16.08.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «3 Бетони» (далі по тексту позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень за №000075220, №000074220, №000076220 від 06.08.2013 року.

19.09.2013 року ухвалою суду було від'єднано в самостійне провадження позовну вимогу ТОВ «3 Бетони» звернену до Калуської оДПІ про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення за №000076220 від 06.08.2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України, необґрунтовано та безпідставно, за наслідками проведеної перевірки, на підставі помилкового висновку щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями проведеними на підставі нікчемних правочинів, безтоварних операцій, а також не підтвердження відображених в деклараціях сум ПДВ, оригіналами податкових накладних, збільшив суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 65 419 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 39 480 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 25 939 грн. та збільшив суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 199 923 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 182 309 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 614 грн.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з мотивів зазначених в позовній заяві, суду пояснили, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Лідерком», фактично мали місце, контрагентом надано послуги (виготовлено технічні звіти), які використані позивачем для здійснення своєї господарської діяльності, а позивачем, в свою чергу, проведено розрахунок за виконану роботу, всі первинні бухгалтерські документи складені на виконання фактичних господарських операцій та відображають їх сутність.

Крім того, зазначили, що твердження відповідача в Акті перевірки щодо не підтвердження ТОВ «3 Бетони» оригіналами податкових накладних по операціях з ТОВ «ТД Вікант» задекларованих сум ПДВ не відповідає дійсності, оскільки на даний час ст. 201 Податкового кодексу України, не встановлено обов'язку наявності оригіналів податкових накладних у покупця. Така накладна може бути складена й в електронній формі з дотриманням умов щодо їх реєстрації. Однак, вказана обставина не була взята перевіркою до уваги.

Просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила. Суду пояснила, що за наслідками проведеної перевірки позивача, встановлено допущення ним порушення норм Податкового кодексу України, внаслідок чого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Такі висновки відповідач обґрунтовує тим, що взаєморозрахунки позивача проведені з підприємством по правочинах, що вчинені без наміру створення правових наслідків. Крім того, зазначив, що подані до перевірки позивачем документи не підтверджують факту використання ним послуг отриманих за вказаними правочинами, у своїй господарській діяльності в подальшому. На думку відповідача, позивачем не було надано належних доказів, які б могли підтвердити реальність виконання правочинів. Просила суд в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Позивач є юридичною особою, здійснює господарську діяльність на підставі статуту, зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності розпорядженням Калуської міської ради від 26.07.2002 року, свідоцтво про державну реєстрацію Серія АОО №0355 від 26.07.2002 року, взятий на податковий облік відповідачем 29.01.2003 року за №29-0/1515, зареєстрований платником податку на додану вартість з 04.02.2003 року, свідоцтво №13099456, є платником податку на прибуток приватних підприємств.

В період з 03.06.2013 року до 16.07.2013 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт за №208/220/32014894 від 23.07.2013 року (т. 1 а.с. 18-90).

Висновками проведеної перевірки відповідач встановив порушення позивачем підпункту пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14, пп.134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135. 1, пп. 135.2, 135.4, 135.5 статті 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.5, п. 138.8, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.8 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення», пп. 153.1.3, пп. 153.1.4, п. 153.1, пп. 153.2.1 пп. 153.2.3, п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 1.1. п. 1, пп.2.1. п.2, п.2.15 та п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток у сумі 182 309 гривень (за 2-4 квартали 2011 року в сумі 182 309 гривень, за 1 квартал 2012 року - 70 454 гривень, за півріччя 2012 року - «-» 111 599 гривень, за три квартали 2012 року - «-» 380 394 гривень).

Також висновками вказаної перевірки відповідач встановив порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого перевіркою встановлено заниження до сплати податку на додану вартість на суму 39 480 гривень (завищено за січень 2012 року - 64 277 гривень, завищено за вересень 2012 року - 103 757 гривень).

Вказані висновки відповідача про допущення позивачем зазначених порушень ґрунтуються на тому, що позивач внаслідок включення до складу валових витрат грошових коштів сплачених на придбання послуг від ТОВ «Лідерком» та завищення податкового кредиту з сплати податку на додану вартість, внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджені оригіналами податкових накладних, а саме по контрагенту ТОВ «ТД Вікант», а також внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплаченого за операціями, що проведені на підставі нікчемних правочинів та податкових накладних, що суперечать законодавчим та нормативним актам, укладених з ТОВ «Лідерком» при придбанні послуг.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки та скарги позивача, відповідач 06.08.2013 року оскаржуваними податковим повідомленням-рішенням за №000075220 визначив позивачу грошові зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 199 923 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 182 309 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 614 грн., та податковим повідомленням-рішення за №000074220 визначив грошові зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 65 419 гривень, в тому числі за основним платежем в розмірі 39 480 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 25 939 грн. (т.1 а.с.12-15).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частино 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з придбання товарів, робіт, послуг, проведені ТОВ «Лідерком» та ТОВ «ТД Вікант».

Досліджуючи господарські правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Лідерком», судом встановлено, що даний контрагент позивача на момент виникнення правовідносин був зареєстрований, відомості про нього внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами економічної діяльності якого було будівництво будівель (код 45.21.1), посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (код 51.19.0), оптова торгівля іншими продуктами харчування (код 51.38.0), консультування з питань комерційної діяльності та управління (код 74.14.0), діяльність в сфері інжинірингу (код 74.20.1), надання інших комерційних послуг (код 74.87.0), був зареєстрований платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №10055224 від 25.07.2007 року, отримав ліцензію на провадження господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, де в додатку, в тому числі, й зазначено перелік робіт по проектуванню об'єктів архітектури (т.1 а.с. 165-169).

Позивачем та ТОВ «Лідерком» укладено договір №14/1 від 11.11.2011 року про виконання робіт, а саме: підрядник (ТОВ «Лідерком») зобов'язується виконати статично-конструктивний розрахунок збірного залізобетонного каркасу будівель садового центру та декору будівельного гіпермаркету Епіцентр-2 в м. Луганськ. (т.1 а.с.106-110).

На виконання вказаного договору сторонами складено акт за №1-14/1 від 30.11.2011 року, за яким роботи згідно вказаного договору виконано на 100% від загальної роботи на загальну суму 100 000 грн. (т.1 а.с.116). ТОВ «Лідерком» 30.11.2011 року виписано податкову накладну за №855 на вказану операцію (т.1 а.с.118).

Також 11.11.2011 року між позивачем та ТОВ «Лідерком» укладено договір №15/1 про виконання робіт, а саме: підрядник (ТОВ «Лідерком») зобов'язується виконати перевірочний розрахунок та перевірку несучої здатності балок прогонової будови висотою 90 см. змінної довжини з середньою довжиною 18.0 м. (т.1 а.с.111-115).

На виконання вказаного договору сторонами складено акт за №1-15/1 від 30.11.2011 року, за яким роботи згідно вказаного договору виконано на 100% від загальної роботи на загальну суму 132 000 грн. (т.1 а.с.117). ТОВ «Лідерком» 30.11.2011 року виписано податкову накладну за №856 на вказану операцію (т.1 а.с.119).

Крім того, в матеріалах справи наявні копії Технічних звітів, виготовлення яких ТОВ «Лідерком», було предметом вищевказаних договорів, та які в подальшому використовувались ТОВ «3 Бетони» у своїй господарській діяльності на виконання інших договорів (т.1 а.с. 120-164). А саме, в судовому засіданні встановлено, що вищевказані договори про надання послуг, було укладено позивачем із ТОВ «Лідерком» з метою своєчасного виконання наступних договорів: договору №11/11-П від 09.09.2011 року, укладеного між ТзОВ «Епіцентр К» - замовник та ТОВ «3 Бетони» - підрядник; договору поставки №18/11-мб від 16.11.2011 року між ТОВ виробничо-комерційна фірма «КОЛОСС» - покупець, та ТОВ «3 Бетони» - постачальник. Вказана обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів, специфікацій, актів приймання виконаних підрядних робіт, довідок про вартість виконаних робіт та витрат, видаткових накладних (т.2 а.с.15-32).

Відповідач, під час проведеної перевірки позивача на підставі акту, надісланого ДПІ у Печерському районі м. Києва дійшов висновку, що усі договори, які укладені між ТОВ «Лідерком» та позивачем свідчать про відсутність поставок товарів та послуг.

Такий висновок відповідачем зроблено після відображення в акті перевірки позивача відомостей про наслідки перевірки ТОВ «Лідерком», за якими встановлено відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, внаслідок відсутності підприємства за своїм зареєстрованим місцезнаходження. При цьому, суд звертає увагу на те, що органами Державної податкової служби при перевірці ТОВ «Лідерком» висновки про безтоварність господарських операцій та нікчемності угод ТОВ «Лідерком» обґрунтовуються неможливістю здійснити перевірку ТОВ «Лідерком» та неотримання від товариства жодних пояснень та документального підтвердження по даних відображених в податкових деклараціях та розрахунків по податках та інших обов'язкових платежах до бюджету та державних цільових фондів (т.2 а.с.40-45).

Актом перевірки не спростовується факт продажу товарів та послуг за договорами укладеними між позивачем та ТОВ «Лідерком».

Крім того, суд зазначає, що перевірка ТОВ «Лідерком» проводилась ДПІ в Печерському районі м. Києва 17.05.2013 року про що складено Акт за №1698/22-8/35197074. Однак, відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 20.12.2012 року, ТОВ «Лідерком» ліквідовано, а згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, державну реєстрацію припинення ТОВ «Лдіерком» у зв'язку з визнанням банкрутом, проведено 27.12.2012 року (т.2 а.с.50,51).

В контексті вище встановлених обставин, суд зазначає, що на час проведення перевірки ТОВ «Лідерком» не могло надаватись до ДПІ в Печерському районі м. Києва документи та пояснення на підтвердження проведення тих чи інших операцій, а висновки податкового органу побудовані виключно на тій обставині, що юридична особа не знаходиться за місцем її реєстрації.

Як зазначено вище, судом встановлено використання позивачем поставленої продукції та наданих послуг в своїй господарській діяльності.

Вищенаведене дає підстави суду для формування висновку щодо реальності операцій поведених між позивачем та ТОВ «Лідерком», а також їх фактичне виконання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Лідерком» мали в часі триваючий характер, не містять ознак їх одномоментного відображення в бухгалтерському обліку, відповідають руху активів позивача у процесі здійснення господарських операцій, факт придбання послуг та понесення позивачем витрат пов'язаних із господарською діяльністю позивача.

Таким чином, судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідерком», спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції та зв'язок між фактом придбання позивачем продукції, робіт, послуг, понесенням витрат і господарською діяльністю цього платника податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат та податкового кредиту податку на додану вартість покупцем.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, не тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання робіт в ТОВ «Лідерком» на момент формування показників податкової звітності були в наявності у позивача.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Як наслідок, суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем робіт, послуг в ТОВ «Лідерком», також про добросовісність дій платника податку - позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в період виникнення спірних правовідносин визначає Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначений податковий кредит як сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Слід також зазначити, що підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів, які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене, а також висновки суду про фактичність господарських операцій позивача та реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, то суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств грошові кошти сплачені на придбання товарів та послуг ТОВ «Лідерком». Також позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту з ПДВ, кошти сплаченого податку вказаному контрагенту при придбанні товарів та послуг.

Щодо висновку відповідача про те, що ТОВ «3 Бетони» завищено податковий кредит з ПДВ на суму 103 757 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені оригіналами податкових накладних, а саме по контрагенту ТОВ «ТД Вікант»: податкові накладні №562 від 11.09.2012 року, №885 від 14.09.2012 року, №1073 від 18.09.2012 року, №1329 від 21.09.2013 року, то слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Як встановлено судом, перевіркою не було взято до уваги той факт, що вищеперераховані податкові накладні були надані позивачу його контрагентом ТОВ «ТД Вікант» в електронній формі. Вказана обставина підтверджується витягами з Єдиного реєстру податкових накладних (т.1 а.с.186-189). Крім того, представниками позивача надано суду копії таких податкових накладних (т.1 а.с.222-225).

В контексті вищевикладеного, суд зазначає, що висновок податкового органу щодо непідтвердження господарських операцій проведених між позивачем та ТОВ «ТД Вікант» не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні та суперечить фактичним обставинам справи, встановлених судом під час розгляду даної справи.

Щодо висновків відповідача про нікчемність правочину укладеного позивачем з ТОВ «Лідерком» та відображеного на ст. 50 Акту перевірки (т.1 а.с.67), то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та містили ознаки нікчемного (недійсного) правочину.

Як зазначалося судом вище, податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Лідерком», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по придбанню послуг по складанню технічних звітів, відносно придбання яких податковими органами зроблено висновок про нікчемність, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ТОВ «Лідерком» та, як наслідок, відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем валових витрат, то є протиправним визначення позивачу грошового зобов'язання з сплати податку на прибуток підприємств в розмірі 199 923 гривень. Також враховуючи висновки суду про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, є протиправним визначення позивачу грошового зобов'язання з сплати податку на додану вартість в розмірі 65 419 гривень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином є протиправними та такими, що підлягають до скасуванню податкове повідомлення-рішення за №000074220 від 06.08.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на прибуток на суму 199 923 гривень та податкове повідомлення-рішення за №000075220 від 06.08.2013 року про нарахування суми грошового зобов'язання позивачу за платежем податок на додану вартість на суму 65 419 гривень, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 06.08.2013 року за №000075220 та №000074220.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Матуляк Я.П.

Постанова складена в повному обсязі 02.10.2013 року.