Ухвала суду № 33854798, 18.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 р. Справа № 35482/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С. П.,

суддів - Попко Я.С., Рибачука А.І.;

за участю секретаря судового засідання - Дяківнич Г.Й.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" до Державної податкової інспекції в м. Рівне про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

20 квітня 2010 року, Рівненським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне форми "В1" №000062344/1/23-318 від 01 квітня 2010 року, яким товариству з обмеженою відповідальністю "УкрТехноФос" зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 30369,00 грн.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок здійснення яких платник податків отримав прибуток. Віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у зв'язку з придбанням сировини здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних, придбана сировина використана у власній господарській діяльності позивача шляхом виробництва продукції та подальшої її реалізації іншим господарюючим суб'єктам з отриманням виручки на поточний рахунок, а податковий орган застосовуючи до спірних правовідносин звичайні ціни не обґрунтував належним чином їх застосування.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення №000062344/1/23-318 від 01 квітня 2010 року.

Зазначену постанову мотивовано тим, що відповідачем не було обґрунтовано правовими нормами методику свого розрахунку звичайної ціни реалізованого позивачем товару, за логікою якого, така звичайна ціна повинна визначатися без врахування рівня справедливих ринкових цін на ідентичні (однорідні) товари, а відразу повинна складати собівартість такої готової продукції (товару). Також відповідачем не враховано обставин щодо рівня справедливих ринкових цін на ідентичні (однорідні) товари, що склався в період реалізації позивачем продукції.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Державною податковою інспекцією, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивачем не зважаючи на результати перевірки від 19 листопада 2009 року не відображено в декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року у рядку 23.4 завищення сум податкового кредиту за серпень 2009 року в сумі 30369, 00 грн.

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задоволити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю зареєстроване як платник податку на додану вартість, що підтверджується копією свідоцтва № 2493553. В серпні 2009 року ТОВ "УкрТехноФос" здійснено реалізацію тукосуміші за ціною нижче собівартості більш як на 20%, а саме згідно договору купівлі-продажу №12/08/09-ХМ від 12.08.2009 року (різниця між собівартістю та ціною реалізації становить 130899,44 грн. в т.ч. ПДВ 21816,58 грн.); згідно договору купівлі-продажу №29 від 05.08.2009 року (різниця між собівартістю та ціною реалізації становить 51316,64 грн в т.ч. ПДВ 8552,11грн.).

ДПІ в м. Рівне була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрТехноФос» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок відємного значення ПДВ, що декларувалось в період жовтень 2009 року, про що складено акт від 27.01.2010 року № 67/48/23-300/30946915.

Перевіркою встановлено порушення п. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року, пп. 7.7.2 «а» пункту 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає в тому, що підприємством завищено суму бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість за листопад 2009року на суму 30369 грн. Податковим органом констатовано, що завищення податкового кредиту за серпень 2009 року полягає в тому, що у попередніх звітних періодах при придбанні сировини підприємством було віднесено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 89 288,68 грн. У звітному періоді реалізації такої тукосуміші (виготовленої з названої сировини) до складу податкових зобов'язань серпня 2009 року віднесено ПДВ в розмірі 58920,01 грн. так, як тукосуміш була продана позивачем нижче її собівартості. За таких обставин, відповідач вважає, що придбана позивачем сировина, (з якої виготовлено тукосуміш, що реалізована позивачем в серпні 2009року) використана не в господарській діяльності позивача, оскільки реалізована позивачем за ціною нижче собівартості (звичайної ціни), а відтак задекларований позивачем розмір податкового кредиту в місяці реалізації названої тукосуміші (серпні 2009 року) підлягає зменшенню на різницю ПДВ, що обрахований з собівартості та ціни реалізації тукосуміші.

За наслідками перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 лютого 2010 року № 000062344/0/23-318 та за результатами оскарження податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2010 року № 000062344/1/23-318 , якими позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 30369,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 4996,40 грн.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Порядок та методика визначення звичайних цін врегульовані нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Підпунктами 7.4.1., 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. При цьому, положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до вимог пп.1.20.1, 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. В свою чергу, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому, умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (п.1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ).

Підпункт 1.20.5-1 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів (до яких входять підпункти 1.20.1- 1.20.5) цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

В ході перевірки позивача встановлено,, що придбана позивачем сировина (з якої виготовлено позивачем тукосуміш, що реалізована в серпні 2009 року) призначалася для використання в господарській діяльності такого платника, оскільки основним видом діяльності позивача є виробництво та торгівля мінеральними добривами. Придбана сировина була використана за основним видом господарської діяльності позивача. Відповідачем не заперечувалось правомірність формування податкового кредиту з операцій з придбання сировини у звітному періоді такого формування (травень, червень, липень 2008 року).

З декларації позивача з податку на додану вартість за серпень 2009 року (поданої відповідачу 21.09.2009 року) вбачається, що у складі податкового кредиту даного звітного періоду (серпень 2009 року) позивачем задекларовано податок на додану вартість в розмірі 5092354грн. з операцій з придбання товарів, робіт, послуг на митній території України та 1544201грн. - податку на додану вартість, що сплачений митним органом. В розділі 2 додатку №5 до названої декларації підпункті іменованому «перелік операції з придбання з ПДВ, які надають право позивачу на формування податкового кредиту» позивачем відображено виключний перелік операцій із зазначенням індивідуального податкового номеру постачальника та сум ПДВ, що віднесені позивачем (у складі перелічених ним операції) до складу податкового кредиту серпня 2009 року.

Проте, відповідач, при визначенні рівня звичайної ціни не здійснював жодного порівняльного аналізу в розрізі інформації про укладені (на дату реалізації позивачем товарів) договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, з врахуванням таких умов, строків виконання зобов'язань, умов платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. Визначення звичайної ціни на реалізований позивачем товар було проведено шляхом встановлення обставин щодо собівартості реалізованого позивачем товару (тукосуміші) та порівняння такої собівартості з ціною фактичної реалізації такого товару суб'єктом господарювання.

Надаючи оцінку обставинам у даній справі, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за таких обставин відповідач при визначенні звичайної ціни на реалізований позивачем товар, порушив приписи п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року щодо порядку визначення звичайної ціни (який передбачає, що в першу чергу має бути застосовано метод визначення на цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів, і лише при неможливості застосування такого методу застосовується метод з питань оцінки майна і майнових прав, визначений в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку). Відповідач не визначав ціни за методом визначення цін на ринку ідентичних (однорідних) товарів, не надав доказів та не навів обставин щодо неможливості визначення ціни за таким першим методом. неможливості застосування такого методу, що дорівнює рівню собівартості тукосуміші.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на фактичні обставини справи, колегія суддів констатує, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Рівне форми "В1" №000062344/1/23-318 від 01 квітня 2010 року - не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2010 року в справі № 2а-1708/10/1770 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: А.І. Рибачук

Я.С. Попко

Ухвалу складено в повному обсязі 23 вересня 2013 року