Постанова № 33832663, 25.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа № 917/513/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.

при секретарі Вороні В.С.

за участю:

прокурора - Пузиревський І.Є., посв. №012141 від 31.10.2012 року

представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

третіх осіб - не з"явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2618П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 17 червня 2013 року у справі №917/513/13

за позовом Заступника полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кваритрно-експлуатаційний відділ, м. Полтава

до Лубенської міської ради, м. Лубни, Полтавська область

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтава-Житлобуд", м. Полтава

про визнання недійсним рішення

ВСТАНОВИЛА:

Заступник полтавського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив визнати недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 р. "Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка" в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка №36.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17 червня 2013 р. по справі №917/513/13 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що у позовній заяві, яка є була предметом розгляду, прокурор в порушення статті 2 ГПК України та статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» не вказує в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та не обґрунтовує необхідність їх захисту, зі змісту позову не зрозуміло чому Міністерство оборони України не може самостійно захищати свої інтереси в суді, та чому виникає потреба в представництві прокурором його інтересів.

Також вказує на те, що прокурором порушено строки на звернення до суду, встановлений статтею 257 ЦК України, тривалістю в три роки, оскільки Лубенська міська рада повідомляла Міністерство оборони про прийняте 17.08.2004 року рішення, однак прокурор звернувся до господарського суду лише в березні 2013 року, тобто після закінчення трирічного строку.

Крім того, зазначає, що спірне майно за Міністерством оборони України не зареєстроване, майно по вул. Монастирська, 11 в м. Лубни Полтавської області на балансі та обліку в КЕВ м. Полтави не перебуває, а тому, на думку апелянта, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що дане майно є державною власністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.08.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 24.09.2013 року на 10:30 год.

Прокурор у судовому засіданні 24.09.2013 року проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа - Кваритрно-експлуатаційний відділ у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що підтвердженням того, що будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, є державною власністю є виписка з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (далі - Єдиний Реєстр), видана Фондом державного майна (17-1984 вих.12 від 27.08.2012), в якій зазначається, що станом на 27.08.2012, за результатами інвентаризації об'єктів державної власності в Єдиному Реєстрі обліковується нерухоме державне майно військового містечка № 36, за місцезнаходженням: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Монастирська, 11, яке перебуває на балансі квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтава (код за ЄДРПОУ: 08377170, орган управління: Міністерство оборони України).

Також звертає увагу на те, що Кабінет Міністрів України будь-яких рішень щодо передачі або відчуження нерухомого майна військового містечка № 36, розташованого в м. Лубни, Полтавської обл., не приймав.

Таким чином, Лубенська міська рада Полтавської області всупереч вимог Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил», прийняла у власність та оформила право власності на майно, яке є власністю Міністерства оборони України.

Представники позивача та відповідача, а такоє третьої особи - Кваритрно-експлуатаційного відділу у судове засідання не з"явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102211789335, № 6102211789327 та №6102211789319 про вручення їм копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Представник третьої особи - ТОВ "Полтава-Житлобуд" в судове засідання також не з"явився, на адресу Харківського апеляційного господарського суду повернулась надіслана вказаній третій особі копія ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні з відміткою пошти "вибули". Вказна копія ухвали надсилалась апеляційним господарським судом на адресу, яку було вказано в клопотанні відповідача про залучення до участі у справі як третьої особи ТОВ "Полтава-Житлобуд" (а.с. 42), а також в довіреності, виданій цієїю юридичною особою на представника (а.с.102) При цьому, про зміну цієї адреси ТОВ "Полтава-Житлобуд" не повідомляло.

Відповідно до роз'яснень, викладених Вищим господарським судом у інформаційному листі №01-8/482 від 13.08.2008 року до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України №01-8/482 від 13.08.2008 року викладено правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній, «за закінченням терміну зберігання» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Отже, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу України на господарський суд не покладено обов"язку з"ясування фактичної адреси сторін та третіх осіб, третя особа - ТОВ "Полтава-Житлобуд" вважається такою, що повідомлена про дату, час та місце судового засідання належним чином.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників сторін та третьої особи - ТОВ "Полтава-Житлобуд" за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, згідно з Актом приймання - передачі від 04.09.2003 року казарменно - житлового фонду на території військового містечка № 36 Лубенського гарнізону (м. Лубни) під охорону і тимчасове використання Лубенської міської ради (а.с.11), Лубенська КЕЧ району передала, а Лубенська міська рада прийняла під охорону і у тимчасове використання вивільнений фонд військового містечка № 36 Лубенського гарнізону, що вивільнився внаслідок розформування військової частини А3410 до виходу розпорядження Кабінету Міністрів України згідно акту. Згідно опису №1/1 казарменно - житлового фонду в/м № 36 (додаток до акту прийому-передачі, а.с. 12) Лубенська КЕЧ району передала, а Лубенська міська рада прийняла службове приміщення - 188 кв.м, рік введення в експлуатацію - 1917 р., туалет - 2 кв.м., рік введення в експлуатацію - 1968 р., сховище - 61 кв.м., рік введення в експлуатацію - 1977 р. Згідно Акту приймання - передачі від 04.09.2003 року була також передана земельна ділянка площею 0,16 га, на якій розташоване військове містечко.

Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004 року «Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка» (а.с.7), у власність територіальної громади міста Лубни прийнято будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване у місті Лубни. Зобов'язано фонд комунального майна та юридичний відділ підготувати і видати правовстановлюючі документи на вищевказані споруди територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської ради № 209 від 25.08.2004 р. (а.с. 116-117) визнано власником службового приміщення загальною площею 188 кв.м., сховища загальною площею 61 кв.м. та туалету загальною площею 2 кв.м. за адресою м. Лубни, вул. К Маркса,11 - територіальну громаду м. Лубни в особі Лубенської міської ради (п.6 рішення). Пунктом 12 рішення зобов'язано Фонд комунально майна оформити правоустановчі документи на вищезазначене майно. Пунктом 13 рішення зобов'язано юридичний відділ підготувати та видати свідоцтво на право власності територіальній громаді м. Лубни в особі Лубенської міської ради.

Згідно зі свідоцтвом Виконавчого комітету Лубенської міської ради на право власності Серія САА № 821853 від 22.11.2004 р.(а.с. 92), службове приміщення, сховище, туалет, які знаходяться за адресою:м. Лубни Полтавської області, вул. Карла Маркса,11, належать територіальній громаді м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради і відносяться до комунальної власності. Об'єкт в цілому складається з службового приміщення загальною площею 188 кв.м., сховища загальною площею 61 кв.м. та туалету загальною площею 2 кв.м.

Вищезазначене майно зареєстровано КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 24.02.2010р. (а.с.93) за адресою: Полтавська обл., вул. Монастирська (вул. Карла Маркса), 11 за територіальною громадою м. Лубни Полтавської області в особі Лубенської міської ради, реєстраційний номер 29780034.

Відповідно до Акту прийому - передачі з додатком від 12.10.2005 року (а.с.17-20) від Лубенської КЕЧ району до Полтавської КЕЧ району передані: казарменно - житловий фонд згідно опису № 1, який додається до цього акту, комунальні споруди, обладнання та об'єкти благоустрою військового містечка згідно опису № 2, який додається до цього акту, меблі, казармений інвентар, пожежне обладнання і майно, паливо, а також земельні ділянки площею: військового містечка (далі в/м) № 1 - 0,1224 га, в/м № 4, 10 - 6,59 га, в/м № 5-1,8145 га, в/м № 6 - 0,75 га, в/м № 12 - 1,4954 га, в/м №13-0,13 га, в/м v № 27 - 2,53 га, в/м №31 - 38,56 га, в/м № 34 - 0,38 га, в/м 35- 30,49 га, в/м № 36 - 0,16 га.

Згідно з описом № 1, що є додатком до Акту прийому - передачі від 12.10.2005 року, Полтавській КЕЧ району передане військове містечко № 36: службове приміщення, рік побудови - 1917 р., туалет, рік побудови - 1968 р., сховище, рік побудови - 1977 р.

Згідно з Інвентаризаційним описом основних засобів (а.с.65-66) станом на 29.02.2012 р. за даними бухгалтерського обліку рахуються на балансі КЕВ м. Полтава наступні будівлі та споруди військового містечка № 36, які розташовані за адресою: м. Лубни, тупік вул. Монастирської - службовий будинок інв. № 10310647, вартістю - 54 735 грн.; 2) - вбиральня інв. № 10310648, вартістю - 869 грн.; 3) - сховище для техніки без опалення інв. № 10310649, вартістю - 3 475 грн.

Підтвердженням того, що будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, за результатами інвентаризації об'єктів державної власності в Єдиному Реєстрі обліковується КЕВ м. Полтави (код ЄДРПОУ: 08377170, орган управління: Міністерство оборони України) та перебувають на його балансі, є витяг з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (а.с.10), наданий Фондом державного майна України (лист від 07.09.2012 р. № 10-15-13281, а.с.9).

Облік вищезазначеного майна КЕВ м. Полтави підтверджується також «Индивідуальной карточкой учета здания» (а.с.14-16).

Згідно ст. 2 Закону України «Про оборону України» (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, Цивільної оборони України, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.

Правовою основою оборони держави є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України та відповідні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Для організації оборони держави Президент України за поданням Кабінету Міністрів України затверджує військово-адміністративний поділ території України.

Згідно зі статтею 9 вищезазначеного Закону Кабінет Міністрів України забезпечує в межах своєї компетенції державний суверенітет України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України у сфері оборони держави.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про оборону України» Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» (в редакції станом на момент прийняття спірного рішення) Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Збройні Сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону, в межах, визначених указами Президента України, що затверджуються Верховною Радою України, можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, посилення охорони державного кордону України і виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України та їх правового оформлення, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Згідно ст. 10 цього Закону Міністерство оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначає правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном.

Згідно зі ст.1-4 вищезазначеного Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.

У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Квартирно - експлуатаційний відділ м. Полтава (КЕВ м. Полтави) є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядкований Міністерству оборони України.

Основні фонди, матеріальні цінності КЕВ м. Полтави є державною власністю, перебувають у сфері управління Міністерства оборони України і закріплені за КЕВ м. Полтави на праві оперативного управління.

Згідно ст. 2 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (станом на момент прийняття спірного рішення від 17.08.2004 р.) об'єктами передачі згідно з цим Законом є:

цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства);

нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, приміщення);

інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;

житловий фонд та інші об'єкти соціальної інфраструктури (далі - об'єкти соціальної інфраструктури), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Згідно зі ст. 3 вищезазначеного Закону ініціатива щодо передачі об'єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:

Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому, третьому, п'ятому частини першої статті 2 цього Закону.

Таким чином, як цілком вірно зазначив господарський суд першої інстанції, передача об'єктів з державної у комунальну власність, в т.ч. іншого окремого індивідуально визначеного майна здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 4 «Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року за № 1282 (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення), передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, Кабінет Міністрів України будь-яких рішень щодо передачі або відчуження нерухомого майна військового містечка № 36, розташованого в м. Лубни, Полтавської обл. не приймав.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, Лубенська міська рада Полтавської області всупереч вимогам Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 року за № 1282, прийняла у власність та оформила право власності на майно, яке належить Міністерству оборони України.

Згідно із ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За змістом ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, на думку колегії суддів, господарський суд першої інстанції цілком правомірно визнав позовні вимоги про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Лубенської міської ради Полтавської області від 17.08.2004р. "Про прийом до власності Лубенської територіальної громади будівель та споруд військового містечка" в частині прийняття у власність та видачі правовстановлюючих документів на будівлі та споруди військового містечка №36 обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року № 4176-17, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися з позовом про: визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, цим Законом продовжено термін дії строком на три роки з моменту набрання чинності Закону положення ст. 268 ЦК України стосовно вимог, на які позовна давність не поширюється.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про безпідставність посилань відповідача на те, що в серпні 2008 року військовий прокурор Полтавського гарнізону звертався до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою в порядку адміністративного судочинства про визнання не чинним рішення та відшкодування завданої шкоди і скористався своїм правом на судовий захист.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2009 р. провадження у справі № 2-а-3229/09/1670 за позовом Військового прокурора Полтавського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Лубенської міської ради, Дочірнього підприємства «Полтава-Центр Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Найкен», третя особа - КЕВ м. Полтави про визнання не чинним рішення та відшкодування шкоди, закрито, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 р. (а.с.112) ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2009 р. по справі № 2-а-3229/09/1670 залишено без змін.

Посилання відповідача на те, що рішенням Лубенської міської ради від 23.01.2003 р. (а.с.38) була надана згода на передачу з державної власності до власності Лубенської територіальної громади військового містечка № 36, а листами (а.с.51,115,119,121) позивач просив відповідача вирішити питання про передачу до комунальної власності військового містечка № 36, є хибними, оскільки статтями 3, 4 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» визначено спеціальний порядок передачі державного майна у комунальну власність.

З цих підстав є хибними і посилання відповідача на Директиву Міністра оборони України № Д-28 від 27.04.2006 р. (а.с.91), до того ж пунктом 2 Директиви передбачено створення комісій для організації прийому-передачі майна з державної до комунальної власності відповідно до вимог законодавства.

Є також безпідставними і посилання відповідача на те, що в «Индивідуальной карточке учета здания» (а.с.14-16) адреса спірного майна зазначена, як туп. К. Маркса, 8, оскільки в листі від 21.12.2009 р. за № 1-18/937 (а.с.88) відповідач зазначає, що військове містечко № 36 - нежила будівля по вул. Монастирській,11. Крім того, в листі зазначено, що рішення про надання згоди на прийняття до власності територіальної громади м Лубни об'єктів колишнього містечка №36 було прийнято на сесії Лубенської міської ради від 13.11.2009 р.(а.с.125).

Згідно з додатком № 1 (перелік колишніх військових містечок м. Лубни) до рішення Лубенської міської ради від 13.11.2009 р.(а.с.126), адреса будівлі військового містечка № 36: м. Лубни, вул.Монастирська,11. Площа земельної ділянки - 0,16 га.

В листі від 17.01.2008 р. за № 1-12/46 (а.с.89) відповідач зазначав адресу нежитлової будівлі військового містечка № 36 по вул. Карла Маркса, 11 і прохав Міністра оборони України посприяти у позитивному вирішенні питання щодо передачі будівель колишніх військових містечок, які розташовані у м. Лубни до власності територіальної громади.

Посилання відповідача на те, що майно колишніх військових містечок є безхазяйним, є також безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання майна безхазяйним.

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Апеляційну скаргу відповідач обгрунтовує тим, що у позовній заяві, яка є була предметом розгляду, прокурор в порушення статті 2 ГПК України та статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» не вказує в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави та не обґрунтовує необхідність їх захисту, зі змісту позову не зрозуміло чому Міністерство оборони України не може самостійно захищати свої інтереси в суді, та чому виникає потреба в представництві прокурором його інтересів.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження безпідставними, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, а згідно з частиною 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так як прокурор у позовній заяві читко зазначив, що позов ним подано у зв"язку із незаконною передачею згідно з оспорюваним рішенням відповідача майна, яке є державною власністю, що свідчить про порушення інтересів держави щодо державного майна та потребує їх судового захисту.

При цьому, прокурор посилався на статті 1, 2, 3 статті 1 Закону України "Про оборону України" при визначенні органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (в данному випадку - управляти державним майном, яке відноситься до військового майна)

Також апелянт вказує на те, що прокурором порушено строки на звернення до суду, встановлений статтею 257 ЦК України, тривалістю в три роки, оскільки Лубенська міська рада повідомляла Міністерство оборони про прийняте 17.08.2004 року рішення, однак прокурор звернувся до господарського суду лише в березні 2013 року, тобто після закінчення трирічного строку.

Проте, такі твердження колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, як вже зазначалося вище, відповідно до п. 3 ч. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року № 4176-17, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися з позовом про: визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Таким чином, цим Законом продовжено термін дії строком на три роки з моменту набрання чинності Закону положення ст. 268 ЦК України стосовно вимог, на які позовна давність не поширюється.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що спірне майно за Міністерством оборони України не зареєстроване, майно по вул. Монастирська, 11 в м. Лубни Полтавської області на балансі та обліку в КЕВ м. Полтави не перебуває, а тому, на думку апелянта, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що дане майно є державною власністю.

Однак, на думку колегії суддів, таке твердження є безпідставним, так як підтвердженням того, що будівлі та споруди військового містечка № 36, яке розташоване за адресою: м. Лубни, вул. Монастирська, 11, є державною власністю є виписка з Єдиного реєстру об'єктів державної власності (далі - Єдиний Реєстр), видана Фондом державного майна (17-1984 вих.12 від 27.08.2012), в якій зазначається, що станом на 27.08.2012, за результатами інвентаризації об'єктів державної власності в Єдиному Реєстрі обліковується нерухоме державне майно військового містечка № 36, за місцезнаходженням: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Монастирська, 11, яке перебуває на балансі квартирно - експлуатаційного відділу м. Полтава (код за ЄДРПОУ: 08377170, орган управління: Міністерство оборони України).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17 червня 2013 року у справі №917/513/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 30.09.2013 року.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Тихий П.В.