Постанова № 33832642, 27.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2013 р. Справа № 920/936/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Камишева Л.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Черленяк М.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Єгоров В.С., за довіреністю № 14-30 від 30 січня 2013 року (після перерви не з'явився), Станішевський І.С., за довіреністю № 14-69 від 22 березня 2013 року,

відповідача - Кучмій Н.Б., за довіреністю № 243 від 22 серпня 2013 року (після перерви не з'явився),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 2486С/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до ТОВ "Тепловодпостач", м. Конотоп Сумської області

про стягнення 102 423,14 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13 (суддя Джепа Ю.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 91 719,89 грн. основного боргу, 2 608,05 грн. 3 % річних, 1 591, 95 грн. пені, 1 937,88 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 6 136,00 грн. відмовлено.

Позивач - ПАТ "НАК "Нафтогаз України", з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13 в частині зменшення пені .

Свої доводи обґрунтовує, зокрема тим, що господарським судом першої інстанції порушено норми статті 233 Господарського кодексу України, статей 549-552 Цивільного кодексу України та статей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач - ТОВ «Тепловодпостач», у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів, викладених в ній, просить залишити без змін рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13, як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права при всебічному дослідженні усіх доказів.

В обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу вказує на наказ Міністерства палива та енергетики України від 15.07.2010 року N 288 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів», застосування якої призвело до додаткових збитків підприємств теплоенергетики.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду апеляційна скарга позивача прийнята до провадження, розгляд призначений на 17 вересня 2013 року.

В судовому засіданні 17 вересня 2013 року оголошувалась перерва до 14 год. 30 хв. 24 вересня 2013 року.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В червні 2013 року ПАТ "НАК «Нафтогаз України» звернувся до господарського суду Сумської області з позовомпро стягнення з ТОВ «Тепловодпостач» боргу за поставлений природний газ в розмірі 91 719,89 грн., пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в розмірі 7 727,95 грн., 3% річних в розмірі 2 608,05 грн., інфляційних втрат в сумі 367,25 грн. та судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як убачається з матеріалів справи, 07 березня 2012 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач" (споживач) укладено договір № 20.107/ТКЕ/ПБО на постачання природного газу за регульованим тарифом (а.с. 15-26).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача (суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами), а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Договірні обсяги постачання газу споживачу наведені в додатку 2 до договору, відповідно до якого постачальник здійснює протягом 2012 року постачання природного газу споживачу для власного споживання в обсязі 259,0 тис. куб. м, в тому числі по місяцях та кварталах.

В розділі другому сторони обумовили обсяги та умови постачання газу.

Послуги з постачання газу підтверджуються підписаним сторонами актом приймання-передачі газу, що оформлюється за даними вузлів обліку, визначених у додатку 1 до договору (пункт 2.6 договору).

Відповідно до пунктів 2.7., 2.8. договору, акти приймання - передачі повинні бути підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Акти приймання - передачі газу є підставою для остаточних розрахунків споживача з постачальником (пункт 2.9 договору).

Відповідно до пункту 4.1. договору розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

У випадках, передбачених законодавством, до ціни на природний газ додаються: збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ; тариф на транспортування газу магістральними трубопроводами; тариф на транспортування газу розподільними трубопроводами; тариф на постачання газу за регульованим тарифом; податок на додану вартість (пункт 4.2. договору).

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 4.1. та 4.2. договору, є обов'язковою для сторін з дати набрання нею чинності. Визначена на її основі вартість газу буде застосовуватись сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за газ згідно з умовами договору (пункт 4.4. договору).

Оплата з газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати вартості договірного обсягу постачання відповідно до додатка 2 до договору протягом місяця постачання в наступному порядку:

-35% від вартості заявлених обсягів - до 10 числа місяця постачання газу;

-35% від вартості заявлених обсягів - до 20 числа місяця постачання газу;

-30% від вартості заявлених обсягів - до останнього банківського дня місяця постачання газу.

У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4.6 договору).

Сторони в розділі п'ятому договору визначили взаємні права та обов'язки, зокрема, постачальник зобов'язався виконувати умови договору, забезпечувати постачання газу до пунктів призначення на умовах та в обсягах, визначених договором з дотриманням вимог, установлених державними стандартами, технічними умовами, нормативно-технічними документами щодо його якості і тиску (підпункти 5.1.1, 5.1.2 5.1.6 договору), а споживач зобов'язався виконувати умови договору, в тому числі щодо оплати постачальнику вартості поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором (підпункти 5.3.1, 5.3.3 договору).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного Кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, постачальник ПАТ «Сумигаз» належним чином виконав свої договірні зобов'язання та на підставі договору постачання природного газу за регульованим тарифом газу № 20.107/ТКЕ/ПБО від 07 березня 2012 року передав ТОВ «Тепловодпостач» у березні - квітні 2012 року на підставі акту приймання-передачі обсягів природного газу від 31.03.2012 року природний газ в об'ємі 15,050 тис. куб. м на суму 60 263,52 грн., відповідно до рахунка № 2414/20.107/ТКЕ/ПБО від 31 березня 2012 р. та на підставі акту приймання-передачі обсягів природного газу від 24.04.2012 року у обсязі 22,840 тис. куб. м на суму 91 456,37 грн., відповідно до рахунка № 2584/20.107/ТКЕ/ПБО від 24 квітня 2012 р. (а.с. 28-31) на загальну суму 151 719,89 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач оплату за одержаний природний газ здійснив частково, перерахувавши на рахунок постачальника грошові кошти в сумі 60 000,00 грн., що підтверджується довідкою про операції, довідкою про сальдо по ТОВ "Тепловодпостач" та актом звіряння розрахунків між сторонами станом на 30 листопада 2012 року (а.с. 32-37), у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в сумі 91 719,89 грн., що не заперечується відповідачем.

27 грудня 2012 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (первісний кредитор) та Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги № 14/7369/12 ( а.с. 11-12).

Відповідно до п.1.1. договору, первісний Кредитор передає, а Новий кредитор приймає на себе право вимоги до боржника первісного кредитора ТОВ "Тепловодпостач" за договором на постачання природного газу № 20- 107/ТКЕ/ПБО від 07.03.2012 року у сумі 91 719,89 грн.

Крім передачі права вимоги оплати спожитого природного газу за зобов'язанням, зазначеним в п. 1.1. договору, до нового кредитора переходять права вимоги стягнення всіх штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань за Договором на постачання природного газу № 20- 107/ТКЕ/ПБО від 07.03.2012 р.(пункт 1.2 договору від 27.12.2012р.)

Первісний кредитор зобов'язався в термін до 29 грудня 2012 року передати новому кредитору оригінали документів, які підтверджують права вимоги до боржника, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (пункт 2.1 договору від 27.12.2012р.).

Відповідно до пункту 2.2. договору від 27.12.2012 року, право вимоги вважається переданим після фактичної передачі документів, зазначених в п. 2.1 цього договору.

Первісний кредитор зобов'язаний протягом п'яти днів з моменту підписання договору відступлення права вимоги письмово повідомити боржника про відступлення права вимоги боргу (пункт 2.3. договору від 27.12.2012р.).

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 6.1. договору від 27.12.2012р.).

Договір підписаний представниками та скріплений печатками Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) .

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (стаття 517 Цивільного кодексу України).

В договорі на постачання природного газу № 20- 107/ТКЕ/ПБО від 07 березня 2012 року відсутні вказівки щодо заборони заміни кредитора та передачі кредитором своїх прав іншій особі, не передбачена і обов'язковість отримання письмової згоди боржника в зобов'язанні на заміну кредитора.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги № 14/7369/12 від 27.12.2012р. було передано відповідні документи, що підтверджується актом приймання-передачі документів від 29.12.2012 р. з зазначенням переліку переданих документів ( а.с 13).

ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» 09 січня 2013 року направило на адресу ТОВ «Тепловодпостач» повідомлення № 30/05/4 від 02.01.13 року про відступлення права вимоги (а.с. 14).

Приймаючи до уваги вищевикладене, право вимагати від ТОВ «Тепловодпостач» повернення залишку заборгованості в сумі 91 719,89 грн., яка виникла за договором від 07 березня 2012 року № 20-107/ТКЕ/ПБО, перейшло до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

У зв'язку з чим, ПАТ «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» на адресу ТОВ «Тепловодпостач» було направлено вимогу від 14.01.13 р. № 26/2-6-13 про виконання грошового зобов'язання у сумі 91 719,89 грн. На зазначену вимогу позивача відповідач відповіді не дав.

Невиконання боржником вимоги стало підставою для звернення ПАТ «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» з даним позовом до господарського суду.

Таким чином, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором від 07 березня 2012 року № 20-107/ТКЕ/ПБО, тому, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення 91 719,89 грн. основного боргу.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як визначено у статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

В силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).

Згідно з розрахунком позивача 3% річних складають 2 608,05 грн., інфляційні втрати складають 367,25 грн. (а. с. 10).

Разом з тим, позивачем зроблений розрахунок інфляційних без урахування зазначених вище норм, тому колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо необґрунтованості розрахунку позивача в частині нарахування інфляційних втрат, які складають 367,25 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд обґрунтовано та правомірно дійшов висновку про задоволення вимог позивача, щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 608,05 грн. та відмови в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 367,27 грн.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.2.2 договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № 20.107/ТКЕ/ПБО від 07 березня 2012 року сторони визначили, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом 4 Договору, із споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судова колегія вважає, що позивачем у відповідності до вказаних норм та умов договору розрахована сума пені, яка складає 7 727,95 грн.

Відповідачем подане клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.

Задовольняючи клопотання відповідача, господарський суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Тепловодпостач" у відповідності до Статуту на підставі Закону України "Про теплопостачання" та Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.205 року "Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної води та гарячої води і водовідведення" та інших нормативно-правових актів, є підприємством, яке здійснює господарську діяльність, пов'язану з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів, а також транспортує та постачає теплову енергію. Підприємство використовує природний газ для виробництва теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання. Тепловою енергією, виготовленою підприємством, забезпечуються різні категорії споживачів, а саме: населення, бюджетні організації та підприємства міста Конотоп. У відсотковому значенні населенню поставлено теплової енергії у 2012 р. 79,4%, а бюджетним організаціям і іншим дрібним споживачам лише 20,6%. Підприємство виробляє теплову енергію в основному для потреб населення, платежі, за отримані послуги від населення надходять не регулярно, через що збитки підприємства тільки за 2012 рік складають 3283 млн. грн.

Враховуючи зазначене, та з урахуванням того, що споживачем теплової енергії, яку виробляє відповідач, є переважно населення (79, 4%), а також збитковість господарської діяльності відповідача, у зв'язку з наявністю значної заборгованості споживачів за поставлену енергію, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та пункту 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України до 79, 4%, що становить 1591,95 грн.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення у справі, суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Можливість використання права на зменшення розміру фінансових санкцій і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судова колегія вважає, що висновок господарського суду про необхідність використання такого права суду зроблений при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 статті 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини другої статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (стаття 43 Господарського процесуального кодексу України).

Приймаючи рішення про зменшення пені, єдиним освітленим та вирішальним фактом, для господарського суду першої інстанції, став скрутний фінансовий стан відповідача.

Разом з тим, господарським судом не повно з'ясовані всі обставини, у відповідності до вищевказаних норм, окрім фінансового стану відповідача, які мають бути досліджені та враховані господарським судом при вирішенні питання про зменшення суми пені, а саме.

У вищевказаних правових нормах зменшення розміру пені, в першу чергу, пов'язується зі значним перевищенням розміру неустойки порівняно з розміром збитків (надмірно великим розміром штрафних санкцій порівняно зі збитками).

Розмір пені, яка нарахована позивачем (7 727,95грн.) складає 8,42 % від суми несплаченої відповідачем заборгованості (91 719,89грн.), це, на думку судової колегії, не може вважатися надмірно великим розміром санкції.

Обґрунтовуючи необхідність зменшення пені тяжким фінансовим станом відповідача, в порушення принципів закріплених в статті 4-2 Господарського процесуального кодексу України, господарським судом першої інстанції не враховано, що економічна криза однаково негативно впливає на фінансово-господарську діяльність сторін, тобто сторони перебувають в рівних умовах.

Слід зазначити, що фінансовий стан позивача відображений у звіті про фінансові результати за 2012 рік (а.с.88-89);

Ппозивач є гарантованим постачальником газу споживачам та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже, законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас, він також несе договірні обов'язки, щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами, невиконання яких також передбачають фінансові санкції.

Судова колегія зазначає, що ступінь виконання відповідачем свого зобов'язання перед позивачем складає 39,54% (відповідачем сплачено лише 60 000 грн.); прострочення з оплати за природний газ становить більше року (заборгованість за поставлений газ в березні-квітні 2012 року); відповідачем не здійснювалось будь-яких дій по сплаті решти боргу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції не в повному обсязі дослідивши обставини, що мають значення для вирішення справи, дійшов передчасного висновку про зменшення розміру пені.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставою для скасування рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи викладене судова колегія дійшла до висновку що, апеляційна скарга ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13 підлягає скасуванню в частині стягнення зменшеної суми пені.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України визначено, зокрема, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до розділу четвертого постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; при задоволенні позову в повному обсязі відшкодування витрат позивача, що пов'язані зі сплатою судового збору, покладається на відповідача (пункт 4.1.)

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. (пункт 4.7.).

Колегія суддів вважає, що оскільки спір виник внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором то, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Крім того, судова колегія зазначає, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (підпункт 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 22 липня 2013 року у справі № 920/936/13 скасувати в частині зменшення пені.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач", (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Вирівська, 60, код 31589837) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 7 727,95 грн. пені.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепловодпостач", (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Вирівська, 60, код 31589837) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 110,62 грн. судового збору за подання до господарського суду позовної заяви та 860,25 грн. за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повний текст постанови складений 27.09.2013р.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Черленяк М.І.