Рішення № 33832589, 01.10.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" жовтня 2013 р. Справа № 918/1142/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДН Класик"

до відповідача Приватного підприємства "Територія дитячої білизни"

про визнання права власності на нерухоме приміщення

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Лавренчук Т.В., дов. від 06.08.2013 року

від відповідача: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Приватного підприємства "Територія дитячої білизни" про визнання права власності на нерухоме приміщення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

26.12.2012 року між позивачем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі № 3476, за яким позивач придбав у відповідача будівлю квасило-засолочного цеху площею 841,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Семидубська,87, м. Дубно, Рівненська область.

У ході здійснення повторного огляду будівлі та її обмірів Комунальним підприємством "Архітектор" встановлено, що загальна площа будівлі становить 1 021,5 кв.м., при цьому самовільних добудов, перепланувань або змін у внутрішньому чи у зовнішньому стані будівлі виявлено не було, про що свідчить довідка № 237 від 04.07.2013 року.

У зв'язку із виявленим фактом невідповідності фактичної площі будівлі тій, що зазначена у договорі та у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач позбавлений можливості здійснювати усі правомочності власника щодо неї, а відтак просить суд визнати за ним право власності на спірну будівлю площею 1 021,5 кв.м.

Ухвалою суду від 02.08.2013 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 13.08.2013 року.

09.08.2013 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшла заява у порядку ст. 78 ГПК України, в якій останній позовні вимоги позивача визнає в повному обсязі.

Ухвалою суду від 13.08.2013 року розгляд справи відкладено на 20.08.2013 року.

Ухвалою суду від 20.08.2013 року розгляд справи відкладено на 17.09.2013 року.

У судовому засіданні 17.09.2013 року оголошено перерву до 24.09.2013 року.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2012 року між позивчаем та відповідачем укладено нотаріально посвідчений договір купвлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі № 3476, за яким позивач придбав у відповідача будівлю квасило-засолочного цеху площею 841,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Семидубська,87, м. Дубно, Рівненська область.

Вартість придбаного майна склала 113 097,60 грн., яка була сплачена позивачем згідно з платіжним дорученням № 1155 від 26.12.2012 року в день укладення договору.

Право власності на придбану будівлю зареєстроване у Комунальному підприємстві "Архітектор", про що видано витяг про державну реєстрацію прав № 37033200 від 27.12.2012 року.

У ході здійснення повторного огляду будівлі та її обмірів Комунальним підприємством "Архітектор" встановлено, що загальна площа будівлі становить 1 021,5 кв.м., при цьому самовільних добудов, перепланувань або змін у внутрішньому чи у зовнішньому стані будівлі виявлено не було, про що свідчить довідка № 237 від 04.07.2013 року.

Позивач листом № 05/07/юр від 05.07.2013 року звернувся до відповідача з проханням вжити відповідних заходів по врегулюванню спірної ситуації та усунути виявлений факт розміжності між фактичною площею будівлі з тією, що була вказана під час укладення договору купівлі-продажу.

Відповідач листом № 12-07-13 від 12.07.2013 року відповів, що визнає за відповідачем виклюно право власності на будівлю плрощею 841,5 кв.м., відтак жодних дій по усуненню виявленого факту розбіжності здійснювати не буде.

У зв'язку із виявленим фактом невідповідності фактичної площі будівлі тій, що зазначена у договорі та у витязі з реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач позбавлений можливості здійснювати усі правомочності власника щодо неї.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-ІV закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту п.п. 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року майном у значенні ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини під правом власності розуміється також обґрунтоване очікування набути існуюче майно за договором.

З наведеного вбачається, що хоча й існують розбіжності між фактичною площею та площею, визначеною у правовстановлюючих документах, однак позивач, придбавши будівлю та сплативши її вартість, набув законне та обґрунтоване очікування отримати спірне майно у власність, до захисту якого підлягає застосуванню ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Таким чином, позивач має право на звернення до суду за захистом свого порушеного права на очікуване набуття права власності, яке підлягає захисту у порядку, визначеному для захисту права власності.

За таких обставин, суд вважає, що існують правові підстави для визнання за позивачем права власності на будівлю квасило-засолочного цеху площею 1 021,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Семидубська,87, м. Дубно, Рівненська область.

Зважаючи на заяву позивача щодо покладення судових витрат у даній справі на нього, відтак суд розподіл судових витрат у порядку, визначеному ст. 49 ГПК України, не проводить.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "ДН Класик" (вул. Семидубська,89, м. Дубно, Рівненська область, код ЄДРПОУ 36714492) право власності на будівлю квасило-засолочного цеху площею 1 021,5 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Семидубська,87, м. Дубно, Рівненська область.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 01.10.2013 року.

Суддя Андрійчук О.В.