Ухвала суду № 33830028, 25.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К-33370/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого: Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року

у справі № 2а-5919/09/0670

за позовом Державного підприємства «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство»

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Державне підприємство «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0002042320/3 від 19 серпня 2009 року (в редакції уточнення позовних вимог від 04 лютого 2010 року).

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської ОДПІ № 0002042320/3 від 19 серпня 2009 року.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року залишено без змін.

В касаційній скарзі Новоград-Волинська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ДП «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року - без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Новоград-Волинська ОДПІ провела планову виїзну перевірку ДП «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 266/05-53/23-20/00991947 від 19 лютого 2009 року.

За висновками акту перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1,підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 3, 4, 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 72589,00 грн., у тому числі: за 9 місяців 2007 року - 9653,00 грн., за 2007 рік - 26868,00 грн., за 1 квартал 2008 року - 20281,00 грн., за півріччя 2008 року - 33917,00 грн., за 9 місяців 2008 року - 45721,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач в порушення вимог підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, підпунктів 7.4.1, 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 274 Митного кодексу України неправомірно не включив до складу валового доходу різницю між вартістю відвантаженої на експорт лісопродукції за звичайними цінами (загальною митною вартістю) та фактурною (контрактною) вартістю, що призвело до заниження валового доходу у періоді, який перевірявся.

19 серпня 2009 року Новоград-Волинська ОДПІ на підставі вказаного акті перевірки та з урахуванням процедури апеляційного узгодження прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002042320/3, яким згідно підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ДП «Новоград-Волинське дослідне лісомисливське господарство» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 101553,00 грн., у тому числі: 72589,00 грн. - за основним платежем, 28964,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що поняття «митна вартість» та «звичайна ціна» не є тотожними поняттями і не можуть бути порівнюваними, тоді як різниця між фактурною вартістю та митною вартістю продукції є витратами позивача, понесеними у зв'язку з підготовкою та доставкою такого товару покупцю згідно з умовами зовнішньоекономічних контрактів. Також суд виходив з того, що податковий орган не звертався до платника податків із запитом щодо обґрунтування визначення рівня звичайних цін, а також зважаючи на те, що інших дій, направлених на встановлення звичайних цін, органом державної податкової служби здійснено не було.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач здійснює зовнішньоекономічну діяльність та відповідно до укладених контактів здійснює поставку лісопродукції на умовах FCA, СРТ, що підтверджується відповідними контрактами та вантажними митними деклараціями (т.1 арк. справи 94-249, т.2 арк. справи 1-204).

Відповідно до частини 4 статті 265 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс».

За визначеннями, наведеними в Офіційних правилах тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року), термін «франко-перевізник» (… назва місця) (FCA (... named place)) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці. Слід зазначити, що вибір місця поставки впливає на зобов'язання щодо завантаження й розвантаження товару у такому місці. Якщо поставка здійснюється на площах продавця, продавець відповідає за завантаження. Якщо ж поставка здійснюється в іншому місці, продавець не несе відповідальності за розвантаження товару. Термін «фрахт/перевезення оплачено до ...» (... назва місця призначення) (СРТ (... named place of destination)) означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Згідно положень статті 274 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України. До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені: на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України; комісійні та брокерські винагороди; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

За визначеннями, наведеними у пункті 1.7 Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09 липня 1997 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митна вартість - це вартість товару, що визначається відповідно до положень Закону України «Про Єдиний митний тариф» і використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики; фактурна вартість (договірна, контрактна) - це вартість товарів, яка фактично сплачена чи підлягає сплаті або має компенсуватися зустрічними поставками товарів та зазначається в рахунку-фактурі (рахунку-проформі - для договору міни) відповідно до умов зовнішньоторговельного договору (контракту) купівлі-продажу або міни (далі - фактурна вартість).

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, що митна вартість використовується виключно для цілей митного оподаткування товарів та ведення митної статистики.

Відповідно до положень підпунктів 7.4.1, 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи визначаються виходячи із договірних цін, але не більших за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання.

При цьому, підпунктом 7.4.3 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

У відповідності до абзацу 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

При цьому, підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як правомірно встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом при проведенні перевірки не здійснено визначення звичайної ціни реалізованої позивачем лісопродукції згідно вимог пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Новоград-Волинської ОДПІ підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна