Ухвала суду № 33829987, 30.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2013 року м. Київ К-33646/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків (СДПІ по роботі з ВПП) у м.Дніпропетровську

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010

у справі №2-а-4832/09/0470

за позовом СДПІ по роботі з ВПП у м.Дніпропетровську

до 1) Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Комбінат «Придніпровський»,

2) Приватного підприємства «Це.РАРА»

про стягнення коштів за нікчемною угодою, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010, у задоволенні позову СДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог, з підстав порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Згідно з частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Доводи податкового органу про нікчемність укладеного між відповідачами договору, що є підставою для застосування наслідків встановлених ст.208 ГК України, зводяться до наміру учасників спірної угоди одержати зиск виключно чи переважно за рахунок податкової вигоди, що на його думку підтверджується розбіжностями в податкових зобов'язаннях продавця та податковому кредиті покупця.

Однак, наявність умислу та обставини щодо виконання угоди, стосовно дійсності якої виник спір, сходять до предмету доказування в судовому процесі, зокрема, до таких доказів належить обвинувальний вирок, який набрав законної сили, що підтверджував би факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами суб'єктів господарської діяльності за наслідками виконання оспорюваної угоди. Доказів постановлення вироків, які б містили в собі встановлені судом об'єктивні дані про нікчемність оспорюваної угоди відповідачем не надано.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що між ВАТ АК «Комбінат Придніпровський» (відповідач-1) та ПП «Це.РАРА» (відповідач-2) було укладено договір №83 від 01.08.2008 про закупівлю молока. За даним договором відповідачем-1 протягом серпня-грудня 2008 року придбано у відповідача-2 молочної сировини на загальну суму (у т.ч. ПДВ) 4889444,64 грн., яка оплачена в повному обсязі. Реальність здійснених поставок підтверджується наявними первинними документами на підставі яких здійснено оприбуткування молочної сировини, зведеним реєстром по сировині, податковими накладними.

На час укладення та виконання договору контрагент відповідача-1 - ПП «Це.РАРА» був зареєстрований в ЄДРПОУ, був юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебував на обліку як платники податків, у тому числі був платником податку на додану вартість, у зв'язку з чим віднесення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість на підставі виданих податкових накладних здійснено у відповідності з вимогами ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Сама по собі спірна угода не є такою, що суперечать інтересам держави та суспільства. Крім того, санкції, встановлені частиною 1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням.

Посилання позивача на те, що згідно довідки ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі від 19.06.2009 №1535/23-2/35986491 ПП «ЦеРАРА» систематично не сплачувало податки, його діяльність мала ознаки діяльності фіктивної фірми, за юридичною адресою не знаходиться, правильності висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, оскільки обстеження ПП «Це.РАРА» за місцем реєстрації здійснювалось 19.06.2009, у той час як укладення та виконання договору відбулось у серпні-грудні 2008 року.

За встановлених обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень суду першої та апеляційної інстанції з викладених в ній мотивів.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську відхилити, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

М.О.Федоров