Ухвала суду № 33829822, 26.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/5739/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010

у справі № 2-12/12523-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон»

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Еталон») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0004912301/1 від 27.06.2006.

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2010, яка залишена без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010, позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення №0004912301/1 від 27.06.2006 в частині нарахування суми зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 1081567,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 1081567,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Сімферополі була проведена виїзна планова документальна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Еталон» за період з 01.10.2004 по 30.09.2005, за результатами якої складений акт № 2448/23-6/24689058 від 10.04.2006.

Зі змісту акту вбачається, що позивачем за перевірений період здійснено заниження податкового зобов'язання по ПДВ на спільну суму 1101923,00 грн., в тому числі: внаслідок порушення п. 1.4 ст. 4, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі по тексту - Закон №168/97-ВР) занижено податкове зобов'язання на суму 20356,00 грн.; в результаті порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР в результаті реалізації товарів за ціною нижче ціни придбання, завищений податковий кредит на загальну суму 1081567,00 грн.

У подальшому відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0004912301/0 від 21.04.2006, яким позивачу нараховане податкове зобов'язання в сумі 2203846,00 грн. (в тому числі по сплаті ПДВ - 1101923,00 грн. та штрафні санкції в сумі 1101923,00 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 4.1 ст. 4 Закону №168/97-ВР база оподаткування операцій по продажу товарів (робіт, послуг), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із законами України з питань оподаткування.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (п. 1.7 ст. 1 Закону №168/97-ВР).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи наявні всі необхідні первинні документи, які складені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону №168/97-ВР, що підтверджують право позивача на податковий кредит у відповідний період.

Отже, колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що факт відсутності прибутку у підприємства по окремій господарській операції не свідчить про відсутність реального економічного ефекту від взаємовідносин з контрагентами. Тому, даний факт не може бути підтвердженням відсутності у платника податків наміру використовувати придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.05.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров