Ухвала суду № 33825409, 25.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 р. Справа № 124829/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року у справі за позовом приватного малого підприємства "Торговий дім "Експрестехпостач" до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

07.06.2012 року представник малого підприємства "Торговий дім "Експрестехпостач" звернувся з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 24.05.2012 року № 0004482301 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 177 775, 00 грн., від 24.05.2012 року № 0000010100 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 163553,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що працівниками Луцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ПМП "Торговий дім "Експрестехпостач" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Медео-Захід" період з 01.08.2011 року по 31.12.2011 року. За результатами перевірки складено акт за № 1133/22-1/ 30006855 від 11.05.2012 року. На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 24.05.2012 року № 0004482301, про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 177 775,00 грн. та № 0000010100 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 163553,00 грн. Підставою для нарахування податкових зобов'язань є те, що в процесі перевірки Луцька ОДПІ прийшла до висновку про те, що договір поставки № 82 від 01 серпня 2011 року між ТзОВ "Медео-Захід" та ПМП "Торговий дім "Експрестехпостач" є нікчемним в силу Закону. Проте позивач з таким висновком Луцької ОДПІ не погоджується, оскільки здійснення фінансово-господарський операцій між ТзОВ "Медео-Захід" та ПМП "Торговий дім "Експрестехпостач", відповідно до умов договору поставки від 01.08.2011 року, здійснено в межах господарської діяльності відповідно до Статуту підприємства, та дотримано усіх правил укладання господарських договорів, позивачем сплачено кошти з банківського рахунку за товар, який зазначений в податкових накладних, даний товар був поставлений позивачу та оприбуткований. Під час проведення перевірки для посадових осіб Луцької ОДПІ надавалися усі документи, що стосуються предмету перевірки. Враховуючи, що твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів не відповідає дійсності позивач просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 травня 2012 року №0004482301, № 0000010100.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 24 травня 2012 року №0004482301, № 0000010100.

Представник Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства (ст.ст.207 та 208 ГК України), а тому згідно з ч.1, ч.2 ст. 203, ч. 2 с. 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІУ (із змінами та доповненнями, далі - ЦКУ) є нікчемним і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до частини 1 ст.215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. П.2 ст.203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Цивільна правоздатність та цивільна дієздатність юридичної особи визначена ст.91 та ст.92 ЦК України. Тому господарські відносини, які були здійснені від імені цих підприємств, предметом яких є одержання доходів, слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. В зв'язку з тим, що договір купівлі-продажу є нікчемним, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже, Договір купівлі - продажу №82 від 01.08.2011р. між ПМП «ТД Експрестехпостач» та ТзОВ «Медео - Захід» не спричинили настання реальних правових наслідків, всупереч п.5 ст. 203 ЦК України. Враховуючи, що відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то, відповідно, здійснюються коригування показників податкової декларації, пов'язаної з обчисленням сум податкового кредиту податку на додану вартість за операціями, що проведені на підставі таких нікчемних правочинів.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно з ч.4 ст. 196 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку ПМП "Експрестехпостач" з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Мадео-Захід" період з 01.08.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 11.05.2012 року № 1133/22-3/30006855.

На підставі акту перевірки від 11.05.2012 року № 1133/22-3/30006855 Луцькою ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 24.05.2012 року № 0004482301 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 177 775, 00 грн., від 24.05.2012 року № 0000010100 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 163553,00 грн.

Як вбачається з акту перевірки від 11.05.2012 року № 1133/22-3/30006855 у договорі, укладеному між ПМП "Експрестехпостач" та ТзОВ "Медео-Захід", не було надано наступних документів, а саме: товарно-транспортних накладних, які б підтверджували доставку товару від ТзОВ "Медео-Захід" до ПМП "Експрестехпостач", рахунків - фактур, актів прийому-передачі, документів складського обліку, сертифікатів відповідності на придбаний товар.

Суд першої інстанції вірно виходив з того, що відповідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 198.1, 198.2 статті 198 розділу V ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року від 16.07.1999 року № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документами, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення є податкові накладні та акти виконаних робіт, оригінали яких були представленні на вимогу перевіряючих, які містять весь перелік відомостей та реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Усі первинні документи по спірних операціях є належним чином оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З урахуванням наведених норм чинного законодавства України та доводів сторін, судом першої інстанції при розгляді справи підлягали з'ясуванню обставини щодо реального здійснення господарських операцій, за якими позивачем сформовані валові витрати та податковий кредит, використання в господарській діяльності придбаного товару, належного оформлення первинних документів та дотримання умов формування податкового кредиту з ПДВ.

Позивачем були представлені первинні документи по господарських операціях, що фактично підтверджують реальний їх характер.

Позивачем були представлені первинні документи по господарських операціях, що фактично підтверджують реальний їх характер, зокрема договір від 01.08.2011 року № 82 ПМП «Експрестехпостач» придбало у ТзОВ «Медео-Захід» - продукцію на суму 853322,99 грн. Крім того, факт придбання товару підтверджується податковими накладними від 03.08.2011 року №18, від 03.08.2011 року № 11, від 10.08.2011 року № 34, від 12.08.2011 року № 46, від 06.09.2011 року № 25, від 14.09.2011 року № 61, від 12.10.2011 року № 60, від 17.10.2011 року № 77, від 27.10.2011 року № 125, від 16.12.2011 року № 87, від 19.12.2011 року № 96, від 22.12.2011 року № 115, від 22.12.2011 року № 114, від 22.15.2011 року № 116, від 23.12.2011 року № 129, від 23.12.2011 року № 128, від 27.12.2011 року № 142, та видатковими накладними від 03.08.2011 року № РН-0030808, від 03.08.2011 року РН-0030807, від 10.08.2011 року РН-0100804, від 12.08.2011 року РН-0120808, від 06.09.2011 року РН-0060904, від 14.09.2011 року РН-0140902, від 12.10.2011 року РН-0121004, від 17.10.2011 року РН-0171004, від 27.10.2011 року РН-0271002, від 16.12.2011 року РН-0161202, від 19.12.2011 року РН-0119120, від 22.12.2011 року РН-0221204, від 22.12.2011 року РН-0221205, від 22.12.2011 року РН-0221206, від 23.12.2011 року РН-0231206, від 23.12.2011 року РН-0231207, від 27.12.2011 року РН-0271204.

Для проведення розрахунків з ТзОВ "Медео-Захід" за поставлену товар ПМП "Експрестехпостач" було перераховано кошти в розмірі 853322,99 грн. згідно з платіжними дорученнями від 30.11.2011 року № 1004, від 07.12.2011 року № 1021, від 31.10.2011 року № 910, від 30.11.2011 року № 1003, від 31.10.2011 року № 908, від 31.10.2011 року № 909, від 29.09.2011 року № 804, від 30.09.2011 року № 810, від 31.08.2011 року № 695, від 31.08.2011 року № 697, від 02.09.2011 року № 704, від 29.09.2011 року № 800, від 31.08.2011 року № 693, від 31.08.2011 року № 694 та від 29.12.2011 року № 1099.

На підставі отриманих від ТзОВ "Медео-Захід" податкових накладних позивачем суму ПДВ (142220,49 грн.) відображено у складі податкового кредиту за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2011 року. Крім того, витрати з придбання продукції були включені до складу валових витрат підприємства декларації з податок на прибуток підприємства за третій квартал 2011 року.

Вказаний вище товар був отриманий позивачем у серпні-грудні 2011 року від ТзОВ "Медео-Захід". Операції з придбання продукції відображені в бухгалтерському обліку ПМП "Експрестехпостач", а придбана продукція у подальшому була використана у господарській діяльності підприємства.

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Навіть визнання недійсними установчих документів юридичної особи та анулювання свідоцтва платника ПДВ не спричиняє недійсності угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних. За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Жодним законодавчим актом України не передбачено обов'язок сторони по договору (також не надано цій стороні і такого права) перевіряти достовірність даних, які вказуються іншою стороною по договору в первинних документах.

Таким чином, позивач проводив господарські операції із зареєстрованим згідно із чинним законодавством України суб'єктом підприємницької діяльності - згідно виданих, належним чином оформлених первинних документів.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно практики Європейського Суду з прав людини у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, до яких належать органи державної податкової служби та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 червня 2012 року у справі № 2а/0370/1664/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь в справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук