Рішення № 33823779, 16.09.2013, Центрально-Міський районний суд м. Макіївки

Центрально-Міський районний суд м.Макіївки

буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108

Справа № 270/4520/13-ц

Провадження № 2/270/2045/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2013 року м. Макіївка

Центрально-Міський районний суд м. Макіївки Донецької області в складі:

головуючого судді Кузнецова Р.О.

при секретарі Зиряновій Т.О.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бесіди О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Макіїввугілля» про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області з позовом про стягнення з державного підприємства «Макіїввугілля» моральної шкоди в сумі 14000,00 грн., заподіяної внаслідок втрати працездатності.

Позовні вимоги обґрунтовані обставинами, за якими позивач внаслідок роботи із шкідливими умовами праці протягом тривалого часу отримав професійне захворювання - хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія в стадії загострення з больовим м'язово-тонічним синдромом, правостороннім корешковим синдромом, встановлене на підставі акту розслідування хронічного професійного захворювання № 147 від 08.11.06. На підставі встановленого діагнозу позивачу за наслідками первинного огляду МСЕК, що проводився 14.11.2006, було встановлено 40 відсотків стійкої втрати працездатності та третя група інвалідності безстроково. Зазначені обставини позбавили його можливості працювати та заробляти за для забезпечення своєї родини, а також змусили позивача до регулярного медичного обстеження та затратного медикаментозного лікування. Вказані обставини спричинили позивачу моральну шкоду, яку останній оцінив у 14000,00 грн.

16.09.2013 у судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача зазначив, що оскільки ушкодження здоров'я позивача настало внаслідок його трудової діяльності, правовідносини по відшкодуванню моральної шкоди врегульовані нормами ст. 237-1 КЗпП України. Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що до вимог про відшкодування моральної шкоди, передбачених трудовим законодавством, застосовується трьохмісячний строк позовної давності. Вперше втрата професійної працездатності згідно з висновком МСЕК була встановлена позивачу 08.11.2006, а з позовними вимогами про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 звернувся в 2013 році. Таким чином позивач пропустив встановлений законом строк на звернення до суду з відповідною позовною заявою. Також, представник відповідача зауважував, що відповідно до діючого законодавства на МСЕК покладено обов'язок встановлення моральної шкоди, про що доказів надано не було. Крім того, зазначив, що позивач отримує виплати з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі м. Макіївки. На підставі викладено просив суд у задоволенні позову відмовити.

Під час здійснення судового розгляду були встановлені наступні фактичні обставини.

Зокрема було встановлено, що згідно відомостей з трудової книжки позивача його трудовий стаж на момент встановлення професійного захворювання складав 45 років, з яких 29 років в умовах впливу шкідливих факторів пропрацював горноробочим очисного забою 5 розряду підземним з повним робочим днем у шахті на відокремленому підрозділі «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля» (аркуші справи 9-10).

У матеріалах справи міститься медичний висновок лікарсько-експертної комісії спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання комунальної лікувально-профілактичної установи «Донецька обласна клінічна лікарня профзахворювань» №3489 від 03.10.2006, згідно якого ОСОБА_1 було встановлено професійне захворювання - хронічна вертеброгенна попереково-крижова радикулопатія в стадії загострення з больовим м'язово-тонічним синдромом, правостороннім корешковим синдромом (аркуш справи 11).

Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, складеного 08.11.2006, було встановлено, що, працюючи у підземних умовах праці ОСОБА_1 піддавався впливу комплексу шкідливих виробничих факторів: пил фіброгенної дії, тяжка фізична праця, виробничий шум, локальна вібрація, несприятливий клімат, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереково-крижову радикулопатію в стадії загострення з больовим м'язово-тонічним синдромом, правостороннім корешковим синдромом (аркуші справи 7-8).

Як вбачається з виписки з довідки МСЕК Серія ДОН-04 №048990 від 14.11.2006 за результатами первинного огляду ОСОБА_1 було встановлено 40 відсотків втрати професійної працездатності (аркуші справи 3-4), а згідно довідки МСЕК Серія ДОН-05 №079064 від 14.11.2006 встановлено третю групу інвалідності внаслідок професійного захворювання.

Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 з відповідними позовними вимогами про стягнення сум у рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання та втрати працездатності із посиланням на вимоги Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 9, 268, 1168 ЦК України, ст. ст. 237-1 КЗпП України.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про достатність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Умови і порядок відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок ушкодження здоров'я під час виконання своїх професійних обов'язків, визначено комплексом норм Цивільного кодексу України, Кодексу України про працю, Закону України «Про охорону праці» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Загальні умови відшкодування моральної шкоди визначені статтею 23 ЦК України, згідно ч.ч. 1-3 якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до Закону України від 23 лютого 2007 року N 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» втратили чинність положення ст. ст. 21, 28, 34 цього Закону України щодо обов'язку Фонду відшкодовувати моральну шкоду (ці зміни набрали чинності з 30 березня 2007 року).

Таким чином, у разі коли право на відшкодування моральної шкоди виникало у позивача до 1 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди, та Законом України N717-V потерпілі мали право на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, незалежно від моменту звернення до суду та дати ухвалення судового рішення з наступних підстав.

Проте Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі N1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

При цьому згідно із ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Також слід звернути увагу на те, що при вирішенні питання про право потерпілого на відшкодування моральної шкоди суд має виходити із вимог статей 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в їх сукупності, якими передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати компенсації за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення їй стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК). У даному випадку втрата працездатності вперше була встановлена 14.11.2006.

Таким чином, оскільки на час встановлення ОСОБА_1 втрати професійної працездатності Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» уже не було передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст. 237-1 КЗпП України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що отримання позивачем під час виконання професійних обов'язків на підземних роботах на відокремленому підрозділі «Шахта ім. В.І. Леніна» державного підприємства «Макіїввугілля» професійного захворювання, за наслідком якої виникла втрата 40 відсотків професійної працездатності, спричинило ОСОБА_1 моральні страждання, які виразились у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків позивача, яке вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому така моральна шкода має відшкодовуватись за рахунок роботодавця, яким є відповідач по справі.

Така правова позиція суду узгоджується із судовими рішеннями Верховного Суду України (рішення від 29 вересня 2010 року, ухвала від 12 травня 2010 року, ухвала від 20 січня 2010 року, рішення від 20 квітня 2011 року), які є обов'язковими для всіх судів України (стаття 360-7 Цивільного процесуального кодексу України), та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 7 вересня 2011 року) і відповідає положенню статті 58 Конституції України.

З огляду на наведене, виходячи з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого та позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин суд вважає, що завдана позивачу моральна шкода підлягає стягненню з державного підприємства «Макіїввугілля» в розмірі 12000,00 грн.

Стосовно доводів представника відповідача про те, що факт заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок отримання травми на виробництві та подальшої втрати професійної працездатності, має бути підтверджено відповідним висновком МСЕК, як того вимагають пп. 1.1, 3.8 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соцстраху у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»(справа N 1-9/2004) роз'яснено, що положення частини третьої статті 34 Закону N 1105-XIV не позбавляє застрахованого працівника, який втратив професійну працездатність, права на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної умовами виробництва, і не виключає обов'язку Фонду соцстраху від нещасних випадків відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва, у випадках тимчасової чи стійкої втрати потерпілим професійної працездатності (статті 1, 5, частина п'ята статті 6, частина друга статті 13, підпункт "е"пункту 1 частини першої статті 21, частина третя статті 28 Закону України N 1105-XIV).

Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяно працівникові, який не втратив професійної працездатності. Відмова потерпілому у праві на отримання від Фонду соцстраху грошової суми за моральну шкоду залежно від ступеня втрати професійної працездатності має обмежувальний характер.

Тому суд вважає, що при визначенні факту спричинення моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час виконання трудових обов'язків, яке встановлено висновками МСЕК, заподіяння моральних страждань потерпілій особі є доведеним, а вказаний відповідачем висновок МСЕК є обов'язковим лише в разі тимчасової втрати потерпілим професійної працездатності.

Додатково суд зазначає, що повноваження з визначення факту спричинення моральної шкоди не віднесено до компетенції медико-соціальної експертизи відповідно до вимог Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N1317.

Стосовно доводів представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, передбаченої ст. 233 КЗпП України, суд вважає за необхідне вказати на те, що спірні відносини виникли внаслідок заподіяння шкоди здоров'ю, а не внаслідок порушення трудових прав працівника, тому норми КЗпП України в частині визначення строку позовної давності до них не застосовуються, а з урахуванням п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та п. 3 ч. 1 ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, а також на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Щодо посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_1 отримує регресні виплати з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі м. Макіївки, суд звертає увагу на наступне.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди, що гарантується в першу чергу Конституцією України, а також Цивільним кодексом і відповідними законами України.

Таким чином отримання позивачем регресних виплат з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Центрально-Міському районі м. Макіївки не впливає на його право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок втрати працездатності.

Також судом під час розгляду справи було з'ясовано, що ОСОБА_1 звертався до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я фізичної особи, у зв'язку з чим в силу вимог п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.

За приписами ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_3 являли собою вимоги нематеріального характеру, тому з огляду на вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у вигляді судового збору, що покладаються на відповідача та стягуються до Державного бюджету України, мають складати 0,1 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, тобто 114,70 грн., оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» станом на 1 січня поточного року встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні 1147 грн. А оскільки позов було задоволено частково, тому сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача, має складати 98,64 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1, 3, 4, 10, 11, 60, 61, 84, 88, 130, 174, 209, 215-218 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» (код ЄДРПОУ 26391021) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, 12000 (дванадцять тисяч) грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Макіїввугілля» (код ЄДРПОУ 26391021) у дохід Державного бюджету України 98 (дев'яносто вісім) грн. 64 коп. судового збору, що підлягає сплаті на поточний рахунок 31216206700068, одержувач платежу - УДКСУ у м. Макіївці Центрально-Міський район, код бюджетної класифікації 22030001, МФО 834016, код ЄДРПОУ (суду) 02895567, код ЄДРПОУ (банку) 37990227, Банк - ГУ ДКСУ у Донецькій області.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а у разі відсутності особи яка має право на апеляційне оскарження, протягом 10-ти днів з дня отримання копії рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо його не скасовано судом апеляційної інстанції.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя: Р.О. Кузнецов