Ухвала суду № 33801050, 11.09.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3033/13 11.09.2013 11.09.2013 11.09.2013

Провадження №22-ц/784/2543/13

Провадження номер 22-ц/784/2543/13 Суддя суду 1-ї інстанції - Волкова О.І.

Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Буренкової К.О.,

суддів: Локтіонової О.В., Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання - Суслик Є.В.,

за участю боржника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

відділу державної виконавчої служби

Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області

на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 травня 2013 року, постановлену за наслідками розгляду подання старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області (далі - Южноукраїнський ВДВС) про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_3,-

В С Т А Н О В И Л А:

29 квітня 2013 р. старший державний виконавець Южноукраїнського ВДВС звернувся до суду із зазначеним поданням.

Обґрунтовуючи подання державний виконавець вказував, що 23 лютого 2012 року відкрито виконавче провадження за виконавчим листом №2-1111 Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 лютого 2012 року щодо виконання рішення цього суду від 10 січня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину.

Посилаючись на невиконання боржником рішення суду, державний виконавець просив обмежити ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України без вилучення паспорту до погашення ним заборгованості.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 травня 2013 року в задоволенні подання відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, державний виконавець Южноукраїнського ВДВС подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив ухвалу скасувати на постановити нову ухвалу про задоволення подання.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні подання Южноукраїнського ВДВС, суд першої інстанції виходив з того, що воно є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.

Стаття 313 Цивільного кодексу України регламентує, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. №3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" (далі - Закон).

Положеннями ст.6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання -до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п.2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п.5);

- якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п.8).

Відповідно до п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням - це будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Згідно з ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

З матеріалів справи та матеріалів виконавчого провадження №31377277 вбачається, що рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 січня 2012 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуті аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину (а.с.15).

14 лютого 2012 р. судом на виконання зазначеного рішення був виданий виконавчий лист.

23 лютого цього ж року було відкрите виконавче провадження.

19 листопада 2012 р. державним виконавцем було складено попередження на ім'я боржника про необхідність сплати заборгованості по аліментах.

Однак даних про те, що постанова про відкриття виконавчого провадження та зазначене подання направлялися боржнику матеріали справи не містять.

Із запитів, зроблених державним виконавцем протягом 2012 р., про наявність чи відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, та відповідей на них, випливає, що такого майна виявлено не було.

Протягом 2013 року державний виконавець з такими запитами до належних державних органів не звертався.

Акт про те, що двері квартири, де зареєстрований боржник, ніхто не відчинив, був складений ще 09 липня 2012 р.

Із поданням же про вирішення питання про тимчасове обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України непогодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, як цього вимагає ст.377-1 ЦПК України, державний виконавець звернувся до суду 29 квітня 2013 р., тобто через рік після збору ним даних про наявність чи відсутність у боржника майна, за рахунок якого можливо погасити заборгованість по аліментах.

З пояснень боржника у суді та постанови про закінчення виконавчого провадження від 29 серпня 2013 р. вбачається, що ОСОБА_3 має постійне місце роботи, однак не знав, що щодо нього відкрите виконавче провадження.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч.2 ст.10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч.2 ст.3771 зазначеного вище Кодексу, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду про відсутність підстав для задоволення подання державного виконавця є правильним.

Державним виконавцем не було надано суду доказів, які свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судом. Крім того, відсутні відомості про обізнаність боржника з наявністю відкритого виконавчого провадження та строками його добровільного виконання.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування ухвали суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області відхилити, а ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді