Ухвала суду № 33795609, 24.09.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» вересня 2013 р. м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.

суддів: Меленко О.Є., Проскурніцького П.І.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_1, представника ПАТ «Державний Ощадний банк України» Гуйван Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом прокурора Тисменицького району Івано-Франківської області в інтересах держави - АТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення №10008/066 міста Тисмениці - філії Івано-Франківського обласного управління АТ "Ощадбанк", до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_3 звернулась до суду із заявою від 08 квітня 2013 року про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом прокурора Тисменицького району Івано-Франківської області в інтересах держави - АТ «Державний Ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення №10008/066 міста Тисмениці - філії Івано-Франківського обласного управління АТ "Ощадбанк", до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором з приводу стягнення на її користь судових витрат, оскільки в задоволенні позову прокурору було відмовлено.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2013 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - відмовлено.

На дану ухвалу ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, вказуючи на її незаконність через порушення судом норм процесуального права.

Зокрема зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржувану ухвалу, не врахував того, що апелянт подала квитанцію про оплату судово-почеркознавчої експертизи та рахунок-фактури № 89, яка є в матеріалах справи.

Також не враховано судом і її витрати на оплату правової допомоги у зв'язку з розглядом справи.

З цих підстав просила оскаржувану ухвалу міського суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою вирішити дане питання по суті заявлених вимог.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів та просив скаргу задовольнити.

Представник банку Гуйван Л.В. просила відхилити скаргу із-за її безпідставності та залишити рішення суду першої інстанції, як законне і обґрунтоване, без змін.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, заперечення представника банку, дослідивши матеріали справи та обговоривши мотиви і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив із того, що протягом всього розгляду зазначеної цивільної справи відповідачем ОСОБА_3 квитанції про понесені витрати на оплату правової допомоги та оплату за проведення судово-почеркознавчої експертизи не подавалися, а відтак не були предметом дослідження під час судового розгляду.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

За змістом статей 3, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 жовтня 2012 року по вищезазначеній справі позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь територіального відокремленого безбалансового відділення №10008/066 м. Тисмениці - філії Івано-Франківського обласного управління АТ "Ощадбанк", заборгованість за кредитним договором №9 від 17.01.2008 року в сумі 64773 гривень 89 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку 647 грн. 74 коп. витрат по оплаті судового збору в дохід державного бюджету. В частині вимог позову про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_3 - відмовлено.

Відповідно до норм чинного законодавства України, рішення суду повинно бути повним, тобто повинно вирішувати усі позовні вимоги та усі питання, пов'язані із розглядом спору. Способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати, пов'язані з розглядом справи, визначені в ч.3 ст.79 ЦПК України і їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог, установлених цим Кодексом (ст.ст.88, 89 ЦПК України). Крім того суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначається в його резолютивній частині (п.6 ч.1 ст.214, п.4 ч.1 ст.215 ЦПК України).

У разі не вирішення судом питання про судові витрати суду, що ухвалив рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи надано можливість ухвалити додаткове рішення (п.4 ч.1 ст.220 ЦПК України). Ухвали суду щодо визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку відповідно п.9 ч.1 ст.293 ЦПК України.

Питання про розподіл судових витрат вирішується судом одночасно із ухваленням рішення суду. В мотивувальній частині рішення суд повинен визначити склад цих витрат та як вони розподіляються між сторонами. В резолютивній частині рішення зазначається хто і на чию користь сплачує ці судові витрати. Додаткове рішення може бути ухвалене і тоді, коли суд вирішив питання про розподіл судових витрат лише частково.

Додаткове рішення не може бути ухвалене на підставі додаткового подання доказів про розмір та склад судових витрат. Так не допускається подання документів, що підтверджують, наприклад, розмір витрат на правову допомогу, і їх включення до складу судових витрат після ухвалення рішення.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що на протязі розгляду зазначеної цивільної справи апелянтом ОСОБА_3 квитанції про понесені витрати на оплату правової допомоги та оплату за проведення судово-почеркознавчої експертизи не подавалися, відповідно і не були предметом дослідження під час розгляду спору.

Обставини, на які послався суд першої інстанції при відмові у задоволенні заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення з приводу стягнення судових витрат на її користь, підтверджені і в апеляційній інстанції та встановлено, що ОСОБА_3 не подавала доказів з приводу оплати судових витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції. Тому колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх та обгрунтованих підстав для задоволення заяви ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, адже наведені в апеляційні скарзі докази на підтвердження понесених апелянтом витрат на правову допомогу суду не надані, також не надано квитанцію про оплату судово-почеркознавчої експертизи відповідно до рахунку-фактури № 89.

Таким чином суд першої інстанції надав правильну оцінку вищевказаним обставинам та постановив ухвалу, яка відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст.307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.Є. Меленко

П.І. Проскурніцький