Ухвала суду № 33779934, 19.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

herb.gif" height=68 width=51>

ONT >УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.

Справа №10472/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі – Билень Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року в справі за позовом Фермерського господарства «Улар» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ), з урахуванням уточнення позовних вимог, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 07.05.2013 №0000352200 в частині визначення та сплати суми грошового зобов'язання за платежем ПДВ у сумі 416633,71грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення у відповідній частині прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки його висновки про відсутність документального підтвердження факту використання спірних обсягів паливно-мастильних матеріалів (далі - ПММ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. Позивачем надано до перевірки належні документи, які підтверджують реальне використання ПММ, а дрібні недоліки, допущені при складенні подорожніх листів не можуть слугувати підставою для їх відхилення, так як списання ПММ відбулося підставно. Відповідно, висновок відповідача про заниження ПДВ, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства в сумі 277439грн є надуманий.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року в справі №813/3878/13-а позов задоволено повністю. >

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом безпідставно визнано необґрунтованим та таким, що спрямовано на затягування розгляду справи клопотання відповідача від 15.07.2013 про відкладення розгляду справи, суд визнав безпідставними висновки відповідача, що списання фактично витрачених ПММ повинно проводитися на підставі подорожних листів форма яких, за висновком суду, не регламентована, однак на підтвердження позовних вимог послався на подорожні листи (шляхові листи) подані позивачем, які оформлені з істотними недоліками, тому списання ПММ по яких відсутні підтверджуючі документи щодо їх використання в господарській діяльності є безпідставне.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Додатково, долучив листи Державної податкової служби України та Державної служби статистики України, які на його думку, підтверджують правильність висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Фермерське господарство «Улар» (далі - ФГ) зареєстровано Пустомитівською районною державною адміністрацією у Львівській області 26.03.2003, взято на податковий облік у відповідача з 12.09.2003, з 10.10.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, а з 13.12.2012 – свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб’єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ (у зв’язку з перереєстрацією). Основними видами його діяльності є діяльність виробництво товарної сільськогосподарської продукції (а.с.9-14 т.1).

На підставі Акта від 16.04.2013 №52/22-40/32461669 позапланової виїзної перевірки ФГ з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 (далі - Акт) податковим органом було встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.198.5 ст.198, п.209.2 ст.209 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства на загальну суму 346273грн(а.с.35-82 т.1).

Зі змісту Акта вбачається, що загальна сума заниження ПДВ, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства становить 346273грн. З яких 63649грн у результаті безпідставного списання тари багаторазової на загальну суму 318245грн, 277439грн у результаті безпідставного списання ПММ на загальну суму 1387195грн та 5185грн у результаті неврахування в рядку 16 «значення рядка 18 декларації (скороченої) попереднього звітного періоду».

07.05.2013 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р»№0000352200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ за штрафними санкціями у розмірі 519410грн (а.с.6 т.1).

Податкове зобов'язання, що було донараховано у зв'язку з безпідставним списанням тари багаторазової було позивачем сплачено у розмірі 95473,50грн (а.с.7-8 т.1). Також, в процесі розгляду справи позивачем було сплачено 7272,29грн донарахованих відповідачем у зв'язку з невірним визначенням в декларації за серпень 2012 року рядка 17 «Сума податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню, залишається в розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок» (а.с.140 т.9). З приводу визначення та донарахування платежу у вказаних частинах спір між сторонами відсутній.

Як вбачається з Акта, висновки ДПІ про безпідставне списання ПММ, ґрунтуються на тому, що таке списання фактично витрачених ПММ для транспортних засобів повинно проводиться на підставі подорожніх листів, форма яких затверджена спільним наказом Мінтрансу, Мінстату від 29.12.1995 №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» (далі - Наказ).

Суд першої інстанції правильно не погодився з висновками ДПІ, щодо безпідставності списання позивачем ПММ на підставі представлених первинних документів (лімітно-забірних карток на отримання матеріальних цінностей, подорожніх листів вантажного автомобіля, товарно-транспортних накладних та відповідних їм видаткових накладних), обґрунтовано зазначивши таке.

Пунктом 209.2 ст.209 ПК України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відповідно до ст.57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Порядок державної реєстрації нормативно-правових актів та їх оприлюднення врегульований Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 (далі - Указ).

Указом установлено, що з 01.01.1993 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Також установлено, що державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України.

На виконання цього Указу постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року №731 затверджено «Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (далі - Положення).

Підпунктом «б» п.4 Положення встановлено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Відповідно до пп.«е» п.5 Положення на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз’яснювального та інформаційного характеру (методичні рекомендації, роз’яснення, у тому числі податкові, тощо), нормативно-технічні документи (національні та регіональні стандарти, технічні умови, будівельні норми і правила, тарифно-кваліфікаційні довідники, кодекси усталеної практики, форми звітності, у тому числі щодо державних статистичних спостережень, адміністративних даних та інші).

Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Наказ не було зареєстровано в Міністерстві юстиції України і не опубліковано в установленому порядку. Тому такий Наказ, в силу Указу, не набрав чинності, не є обов'язковим для учасників господарських відносин та жодних прав та обов'язків не породжує.

За таких умов посилання відповідача на вказаний вище Наказ та вчиненні на його підставі висновки ДПІ обґрунтовано були відкинуті судом першої інстанції як необґрунтовані та неправомірні.

Додатково слід зазначити, що на правильність висновків суду першої інстанції вказує і наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень», який набрав чинності з 13.08.2011, у текстах Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух» та «Про міліцію» вилучено посилання на дорожні листи.

Тобто підприємства, які експлуатують транспортні засоби не мають обов’язку виписувати водіям дорожні (подорожні) листи та використовувати їх як обов’язковий спосіб документування факту витрат ПММ.

Судом першої інстанції, з покликанням на долучені позивачем відповідні копії (оригінали вилучені в межах кримінального провадження (а.с.29-34 т.1) лімітно-забірних карт на отримання матеріальних цінностей, подорожніх листів та відповідних їм видаткових накладних (а.с.84-209 т.1, т.2-8, а.с.1-135 т.9), також враховано ту обставину, що спірні ПММ використані позивачем у своїй господарській діяльності у перевіряємий період – використані на вантажний транспорт, який здійснював перевезення готової продукції до контрагентів ФГ (а.с.83 т.1).

Судом першої інстанції досліджено долучені до матеріалів справи копії подорожніх листів та правильно зазначено, що у кожному подорожньому листі в розділі «Результати роботи автомобіля і причепів» зазначено фактичний розмір витрат пального, та вказаний пробіг автомобіля. Декотрі подорожні листи містять певні недоліки в частині зазначення часу перебування водія в дорозі, показників лічильника, чи визначення маршруту руху автомобіля.

В спірних подорожніх листах ідентифіковано автомобіль, вказано прізвища водіїв, зазначено загальний пробіг автомобіля та розмір фактичних витрат пального. Такі подорожні листи, за умов відсутності передбаченої законом процедури списання ПММ, є належним підтвердження використання позивачем таких у господарській діяльності фермерського господарства та дають можливість встановити обсяги та порядок використання і списання ПММ позивачем.

Окремі недоліки у заповненні подорожніх листів можна трактувати як порушення позивачем порядку обліку транспортної роботи підприємства, а не порушення податкової дисципліни, а відтак не може вважатися підставою для формування податковим органом висновків про безпідставність списання ПММ.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, а відповідно факту використання ПММ, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого та правильного висновку, що у зв'язку з безпідставністю висновків ДПІ про неправомірне списання позивачем ПММ на загальну суму 1387195грн (ПДВ 277439грн), безпідставними є і його висновки, що в наслідок таких незаконних дій позивача порушено п.198.5 ст.198, п.209.2 ст.209 ПК України в результаті чого занижено ПДВ, який залишається у розпорядженні сільськогосподарського товаровиробника та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства в розмірі 416633,71грн.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, слід зазначити, що згідно ч.2 ст.200 цього ж Кодексу не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.2 ст.49 КАС України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Обґрунтовуючи наявність порушення процесуального законодавства, відповідач зазначає, що судом було безпідставно визнано необґрунтованим його клопотання про відкладення розгляду справи 16.07.2012, та вказує на те, що незважаючи на те, що обсяг матеріалів справи є значним, суд не надав йому достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи та виніс судове рішення, не з’ясувавши позицію відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що судом було двічі оголошено перерву в судовому засіданні саме для того, щоб надати відповідачу час та можливість ознайомитися з матеріалами справи. Натомість представник відповідача у наданий йому для ознайомлення з матеріалами справи час не вжив жодних активних дій для ознайомлення з матеріалами справи.

Зважаючи на наведене, є підстави вважати про недобросовісність дій відповідача та зловживання своїми процесуальними правами.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 24 вересня 2013 року.