Ухвала суду № 33779992, 19.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 р.

Справа №2402/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Курильця А.Р., Мікули О.І.,

при секретарі – Билень Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Городоцька об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року в справі за позовом Дочірнього підприємства «Західбудсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Яворівбуд» до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2012 року Дочірнє підприємство «Західбудсервіс» Відкритого акціонерного товариства «Яворівбуд» (далі - ДП) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24.05.2012 №0001922320. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «СатІмпекс»(далі - ТОВ), Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ірол» (далі - ТОВ-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білд Груп»(далі - ТОВ-2), є необґрунтованими та не підтвердженими доказами.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року в справі №2а-4835/12/1370 позов задоволено повністю.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на податковий кредит підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагенти позивача проводили транзитні операції, спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, в них відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків, по контрагентах ТОВ-1 та ТОВ-2 відсутній весь обсяг необхідних первинних документів, які б підтверджували фактичне здійснення господарської операції.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставин справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ДП зареєстровано Яворівською районною державною адміністрацією Львівської області 15.07.1998, з 16.08.2010 перебуває на податковому обліку у відповідача, 23.07.1998 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Основними видами його діяльності є загальне будівництво будівель, оптова торгівля будівельних матеріалів, діяльність у сфері інжинірингу (а.с.10, 151-152 т.1).

На підставі Акта від 07.05.2012 №126/22-00/25556388 планової виїзної перевірки ДП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2011 (далі - Акт) податковим органом було встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог пп.7.2.1, 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР) та ст.ст.185, 188, п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст.198 ПК України в результаті чого завищено ПДВ за травень, листопад-грудень 2010 року та листопад 2011 року на загальну суму 849336грн (а.с.9-59 т.1).

24.05.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкове повідомлення-рішення №0001922320 про збільшення ДП суми грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 1061670грн (основний платіж 849336грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 212334грн) (а.с.60 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає,що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту(далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту(далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 МК України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35-37 МК України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містилися в Законі №168/97-ВР, який регулював спірні відносини у відповідному періоді до набрання чинності ПК України.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій підтверджена між позивачем та:

ТОВ:

- договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту від 20.10.2010 №ТК 20-10/10-01, видатковою накладною від 01.11.2010 №РН-1702 та податковою накладеною від цієї ж дати №1702, актом прийому-передачі наданих послуг та податковою накладною від 30.11.2010 №23805, актом прийому-передачі векселя від 30.11.2010 №1;

- договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту від 28.10.2010 №ТК 28-10/10-01, видатковою накладеною від 01.11.2010 №РН-1703 та податковою накладеною від цієї ж дати №1703, актом прийому-передачі наданих послуг від 30.11.2010 №2 та податковою накладною від цієї ж дати №23806, актом прийому-передачі векселя від 30.11.2010 №1, платіжними дорученнями від 30.12.2010, 28.01.2011;

- договором купівлі-продажу на умовах товарного кредиту від 23.11.2010 №ТК 23-11/10-01, видатковою накладною від 01.12.2010 №РН-24177 та податковою накладеною від 01.12.2010 №24171, актом прийому-передачі наданих послуг та податковою накладною від 30.12.2010 №2952, актом прийому-передачі векселя від 30.12.2010 №1, платіжними дорученнями від 28.01.2011, 24.02.2011 (а.с.61-75, 89-91, 97 т.1, а.с.46, 72-85, 95-99, 110 т.2);

ТОВ-1

договором поставки від 15.03.2010 №ДІ-0000003, видатковими накладними від 15.03.2010 №РН-0000037, від 18.03.2010 №РН-0000038, 19.04.2010 №РН-000044, податковими накладними від 15.03.2010 №44, 18.03.2010 №47, 19.04.2010 №69, платіжними дорученнями від 16.03.2010, 14.04.2010, дорученнями на отримання товару, платіжним дорученням від 14.04.2010(а.с.81-82, 93-95 т.1, а.с.9-12, 147-151, 171-172 т.2);

ТОВ-2

договором підряду від 28.10.2011 №2011/96, податковими накладними від 17.11.2011 №120,30.11.2011 №273, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми КБ-3 за листопад 2011 року, актами №№1, 2приймання виконання будівельних робіт форми КБ-2 за листопада 2011, платіжними дорученнями від 28.12.2011, ліцензією ТОВ-2 на здійснення господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури (а.с.83-88 т.1, а.с.2-8, 154-162 т.2).

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів товари та роботи використані ним у своїй господарській діяльності, реалізовані, використані при будівництві житлового будинку по вул.Шевченка 48 в м.Новояворівськ Яворівського району Львівської області та при реконструкції адмінбудинку ДП по провул.Новий 1 в смт.Шкло Яворівського району Львівської області під житло і гаражі для мешканців, що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.13-16, 24-40, 42, 62-65, 69-71, 86-93, 100-110, 186-195 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та робіт придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

Контрагенти позивача на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Контрагентами позивача належним чином задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв’язку з відображенням результатів перевірки ТОВ, Акт від 08.04.2011 №1329/18-010/32564148 (а.с.44 т.1, а.с.119-135 т.2).

Крім того, слід зазначити, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року, з урахуванням змін, внесених постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2012 року, визнано неправомірними дії ДПІ у Київському районі м.Харкова щодо проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ з питань правильності визначення суми податку на додану вартість за грудень 2010 року-січень 2011 року на підставі якої було складено акт перевірки від 08.04.2011 №1329/18-010/32564148; визнано незаконними дії ДПІ у Київському районі м.Харкова зі зміни податкових зобов’язань та податкового кредиту ТОВ без винесення податкового повідомлення-рішення (а.с.102-111 т.1).

Цей акт, якраз і використовував відповідач при проведенні перевірки позивача і на його підставі зроблено висновки про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Додатково, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що довідкою від 29.03.2012 №31/23-2/25556388 планової виїзної перевірки ДП з питань дотримання вимог податкового законодавства по проведених фінансового-господарських відносинах, зокрема, з ТОВ, ТОВ-1 та ТОВ-2 відображення даних операцій в бухгалтерському та податковому обліку, що мали місце у період з 01.04.2010 по 31.12.2011, не встановлено порушень вимог законодавства та підтверджено відображення в бухгалтерському та податковому обліку і звітності господарських операцій та розрахунків із, зокрема, цими контрагентами також, у перевіряємий період (а.с.149-208 т.1), що свідчить про недотримання відповідачем закріплених ч.3 ст.2 КАС України вимог щодо обґрунтованості, неупередженості, добросовісності та розсудливості прийняття рішень суб’єктом владних повноважень.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, податковий орган не надав суду належних та допустимих доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про наявність недобросовісної взаємопов'язаності позивача та його контрагентів, про несумісність предметів спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів та робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про фіктивність (нереальність, безтоварність) правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Городоцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курилець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 24 вересня 2013 року.