Рішення № 33775692, 23.09.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2013 р. Справа № 914/2656/13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАМИР-ГАЛ", с. Малехів, Жовківського району, Львівської області

до відповідача: Міністерства оборони України, м. Київ

за участю: Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

третя особо яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс», м. Львів

про визнання права власності.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Кміть М.Б.

Представники:

Від позивача: Гай О.О. - представник за довіреністю № б/н від 03.06.2013р.;

Від відповідача: не з`явився;

Від прокуратури: Покора К.В. - посвідчення № 012188 від 01.11.2012р.

Від третьої особи: не з`явився.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАМИР-ГАЛ" до Міністерства оборони України за участю Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави - Міністерства оборони України в особі його органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» про визнання права власності.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 09.07.2013р. прийнято справу до розгляду та призначено на 22.07.2013р. В судовому засіданні 22.07.2013р. оголошено перерву до 06.08.2013р. З підстав викладених в ухвалі суду від 06.08.2013р. строк розгляду справи було продовжено на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.09.2013р., а з 12.09.2013р. відкладено на 23.09.2013р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві та з врахуванням поданих ним додаткових пояснень (вх.№39030/13 від 23.09.2013р.) до матеріалів справи. Просить позовні вимоги задоволити повністю. Подав клопотання (вх.№ 39029/13 від 23.09.2013р.) про долучення до матеріалів справи доказів та письмових пояснень.

Суд ухвалив долучити подані документи до матеріалів справи.

В судове засідання відповідач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не прибуття суд не повідомив, хоч належним чином та завчасно (16.09.2013р.) повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення. Вимог ухвал суду не виконав.

В судовому засіданні представник прокуратури проти позовних вимог заперечує, просить в позові відмовити повністю.

В судове засідання третя особа явки повноважного представника не забезпечила, про причини неявки суд не повідомила, вимог ухвали суду не виконала.

Відповідно до ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З врахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду всіх сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав, з врахуванням наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 23.09.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши усі обставини справи в їх сукупності, дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено таке.

15 жовтня 2003 року між ДП МОУ "Західвійськбуд" та ТзОВ "Захід-Буд-Сервіс" було укладено договір купівлі-продажу №19 нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул.Л.Українки, 45 у с.Малехів, Жовківського району Львівської області.

Наказом Міністра оборони України № 212 від 14.07.1999р. «Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України» делеговано повноваження по здійсненню оперативного функціонального управління державними підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил України, зокрема Центральному спеціалізованому будівельному управлінню Міністерства оборони України.

Згідно Бізнес-плану ДП МОУ «Західвійськбуд» на 2003 рік було передбачено реалізацію об'єктів майна підприємства, що не використовуються у господарській діяльності. Серед вказаних об'єктів є також будівля складу площею 405,9 кв.м., що розташована по вул. Л.Українки, 45 у с.Малехів, Жовківського району Львівської області (п.30 Бізнес-плану), яка виступала об'єктом продажу за спірним договором. Бізнес-план ДП МОУ «Західвійськбуд» на 2003 був затверджений органом управління майном підприємства - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України.

20.02.2006р. будівля складу площею 405,9 кв.м. по вул.Л.Українки, 45 у с.Малехів, Львівської області була відчужена за договором купівлі-продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАМИР-ГАЛ».

У відповідності до укладеного договору купівлі-продажу від 20.02.2006р. між ТзОВ «ВАМИР-ГАЛ», як Покупцем та ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс», як Продавцем, ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» продало, а ТзОВ «ВАМИР-ГАЛ», на умовах визначених у договорі купило нерухоме майно - будівлю складу площею 405,9 кв.м. по вул.Л.Українки, 45 у с.Малехів, Львівської області. При цьому ТзОВ «ВАМИР-ГАЛ» у повному обсязі сплатило Продавцю грошову суму обумовлену договором.

Предметом позову є визнання права власності, оскільки на думку позивача, його право як власника спірного майна оспорюється.

Так, в провадженні господарського суду Львівської області перебуває справа №914/2328/13 за позовом Першого заступника прокурора Західного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАМИР-ГАЛ», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» про витребування нерухомого майна - будівлі складу площею 409,9 кв.м. по вул. Л.Українки, 45 у с.Малехів, Жовківського району Львівської області. Зокрема прокурор зазначає, що 25.02.2013р. постановою Вищого господарського суду України по справі №5015/1204/12 було скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду та залишено в силі рішення господарського суду Львівської області від 30.05.2012р., яким було визнано недійсним договір купівлі-продажу №19 від 15.10.2003р. нерухомого майна - будівлі складу площею 405,9 кв.м. по вул .Л.Українки, 45 у с.Малехів, Львівської області, укладеному між Державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс».

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавленим права власності.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а згідно статті 392 - власник майна може пред»явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Поряд з тим, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що його право власності оспорюється. При цьому суд зазначає наступне.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

(Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 22.01.2013р. №01-06/85/2013 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Відповідно до п.2.15. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

Частиною 5 ст. 12 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Тобто, добросовісність набувача презюмується.

Відповідно до статті 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, у всіх інших випадках інтереси добросовісного набувача захищаються, тобто, власник не вправі вимагати повернення свого майна. Якщо майно вибуло з волі власника за відплатним договором, а володілець згодом продав це майно, при цьому набувач не знав і не міг знати, що купує чуже майно, то власник не має право вимагати від такого володільця повернення майна.

При цьому суд констатує, що з врахуванням положення статті 204 Цивільного кодексу України, встановлюється презумпція правомірності правочину за певних умов, а саме: а) якщо недійсність правочину не встановлена законом; б) якщо правочин не визнаний судом недійсним.

Доказів недійсності Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід-Буд-Сервіс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАМИР-ГАЛ» (позивач у справі) суду не надано, а тому даний договір є чинним.

ТзОВ «ВАМИР-ГАЛ» придбало спірне нерухоме майно за відплатним договором купівлі-продажу від 20.02.2006р. Сплатило повну вартість майна за договором. Здійснило державну реєстрацію права власності у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майноХ910040312 від 09.03.2006р.

Укладаючи Договір купівлі-продажу нерухомого майна із ТзОВ «Захід-Буд-Сервіс» - будівлі складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області від 20.02.2006р. позивач не знав і не міг знати про наявність будь-яких обставин, які б перешкоджали набуттю ним права власності на вказане майно.

При прийнятті рішення судом було проаналізовано постанову Вищого господарського суду України від 25.02.2013р. по справі №5015/1204/12, якою встановлено, що «матеріали справи не містять доказів погодження Фонду державного майна чи його територіального відділення на відчуження державного майна за договором купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано прийшов до висновку про задоволення позовних вимог Прокурора та визнання недійсним договору купівлі-продажу № 19 від 15.10.2003… Тобто відчуження нерухомого майна за договором № 19 від 15.10.2003, яке належало Державному підприємству Міністерства оборони України "Західвійськбуд" не узгоджено ні з Кабінетом Міністрів України, ні з Фондом державного майна України чи його територіальними органами.»

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 25.02.2013р. у справі № 5015/1204/12 звертає увагу на порушення сторонами встановленої законом процедури отримання відповідних погоджень уповноваженими органами.

Таким чином, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАМИР-ГАЛ» - є власником майна - будівлі складу площею 405,9 кв. м. по вул. Л. Українки, 45 у с. Малехів, Львівської області, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.03.2006 року. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин, з врахуванням наведеного, суд відмовляє в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що його право власності оспорюється відповідачем у справі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу, залишається за позивачем.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 1, 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27.07.2013р.

Суддя Коссак С.М.