Ухвала суду № 33770865, 25.09.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

2

Справа №0907/2-7660/2011

Провадження № 22ц/779/2249/2013

Категорія 30

Головуючий у І інстанції: Шамотайло О.В.

Суддя-доповідач: Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Горблянського Я.Д., Шалаути Г.І.

секретаря Турів О.М.

з участю представника Головного управління державного казначейства в Івано-Франківській області-Варшавського О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління державного казначейства в Івано-Франківській області, відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та відділу державної виконавчої служби міського управління юстиції в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, за апеляційними скаргами представника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області - Цуркана Володимира Михайловича, ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

Позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що внаслідок невиконання судового рішення позивач за уступкою права вимоги первісного кредитора новому кредитору не отримав відшкодування у розмірі 309149,82 грн., згідно з виконавчими листами суду. Уточнивши позовні вимоги, просив суд про безспірне списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на відшкодування шкоди в розмірі 309149,82 грн. у відшкодування прямої матеріальної шкоди та 85686,03 грн. у відшкодування внаслідок інфляційного знецінення прямої шкоди.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2013 року позов ОСОБА_2 до Головного управління казначейства в Івано-Франківській області, ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, ВДВС Івано-Франківського управління юстиції в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди - задоволено частково.

Внаслідок невиконання судового рішення в межах, в спосіб та в порядку, визначеному законом під час виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008 року по справі №14/207-7/22 на суму 120224,93 грн. відшкодування прямої шкоди, стягнено з держави, шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами на користь ОСОБА_2 В решті позову відмовлено.

На дане рішення представник ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області - Цуркан В.М. та ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Представник апелянта Цуркан В.М. зазначає, що судом вирішено справу без врахування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Вважає, що суд при винесенні рішення взяв до уваги тільки пояснення позивача не враховуючи і не досліджуючи заперечення відповідачів.

Апелянт ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції не враховано Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», не застосовано Конвенцію про права людини і основоположних свобод.

Вважає, що суд не дав оцінки тому, що боржник «Стальімпекс» ліквідований і унаслідок тривалих дій державного виконавця щодо виконання наказів, виданих господарським судом, кредитору не було можливим вступити в процедуру банкрутства без наявності по набутому праву вимоги усіх трьох судових наказів.

На думку апелянта, суд помилково відмовив у задоволенні вимоги щодо стягнення витрат по інфляційному знеціненні коштів, не врахувавши при цьому судову практику.

З вище наведених підстав просив рішення суду першої інстанції змінити, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача1 доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив, апеляційну скаргу відповідача2 вважав законною і обґрунтованою, яку просив задовольнити.

Інші сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, пояснення представника відповідача1, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011р. (а.с. 5-7) встановлено, що після надходження наказів Господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008р., №128 від 18.04.2008р. та №276 від 09.12.2008р., ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №ВП 689270 від 14.03.2008р., №ВП 12151584 від 29.05.2008р., №ВП 11007762 від 23.01.2009р. про сгягнення з ПП «Стальімпекс» на користь ВАТ «Будівельник» відповідно до зазначених наказів коштів в сумі 120 224,93 грн., 68 699,96 грн. та 120 224,93 грн.

В матеріалах справи наявні постанови від 15.02.2001р. про повернення стягувачу наказу №128 виданого 18.04.2008р. та наказу №276 виданого 09.12.2008р., оскільки у боржника відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення.

Факт, що органами виконавчої служби вживались заходи по виявленню майна, підтверджуються копіями запитів до реєструючих органів, зокрема до ДПІ в м. Івано-Франківську, ВРЕР УДАІ при УМВС, ЦДЗК, ОБТІ Івано-Франківської області, інспекції державного технічного нагляду, головного управління статистики тощо.

Одже, судом встановлено, що по виконанню наказів №128 та № 276, виконавчою службою вчинялись дії щодо виконання виконавчих документів.

В частині визнання протиправною бездіяльності органів ДВС по виконанню наказу № 28 від 01.02.08 р., скаргу ВАТ "Будівельник" підставно задоволено, оскільки суду не надано документів, які б підтвердили, що державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню наказу №28 від 01.02.08, протягом 6 місяців, як це передбачено Законом України "Про виконання провадження" провів виконавчі дії з виконання рішення і що ним було виконано вимоги вищевказаного закону та направлено ВАТ Будівельник", як учаснику виконавчого провадження, копії документів виконавчого провадження по виконанню вищезгаданого наказу.

У відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, факт видачі судових наказів, винесення постанов про повернення наказу №128 виданого 18.04.2008р. та наказу №276 виданого 09.12.2008р. стягувачу, а також бездіяльності органів ДВС по виконанню наказу № 28 від 01.02.2008р. доказування не потребують.

Постановами державних виконавців ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 12151584 від 16.02.2011р. та ВП № 1007762 від 15.02.2011р. повернуто виконавчі документи на підставі п.2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а підставою для їх повернення зазначено той факт, що у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення (а.с. 8) та неможливість з'ясування місцезнаходження боржника та його майна (а.с. 12).

Враховуючи вищевикладене, позивач, посилаючись на те, що виконання наказів господарського суду Івано-Франківської області стало неможливим у зв'язку з бездіяльністю державних виконавців, звернувся з даним позовом про стягнення з держави шкоди, завданої органом державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 02/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-ХІУ і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001р. №12-рп/2001 встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної) завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної виконавчої служби, їх посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на зазначені вище органи державної влади.

Пунктом 4 положення про Державне казначейство України від 13.04.2011р. передбачено, що казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 5 статті 124 і частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Обов'язковість судових рішень гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи інший спосіб стосується судове рішення.

Статтею 116 ГПК України визначено, що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом, а також те, що наказ видається після набрання судовим рішенням законної сили.

Водночас, повноваження щодо виконання судового наказу №28 від 01.02.2008р. чинне законодавство покладає на відповідний орган державної виконавчої служби (у спірних правовідносинах - на відділ примусового виконання рішень ДВС Івано-Франківської області), а ухвалою господарського суду від 19.04.2011р. визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню наказу №28 від 01.02.2008р.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. та ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998р. передбачено, що завданням державної виконавчої служби і обов'язком державного виконавця є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Отже, в розумінні прецедентної практики Європейського суду з прав людини законні очікування стягувача щодо можливості задоволення своїх вимог до боржника є власністю стягувача, яка захищається відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та якої він не може бути позбавлений інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи із вищенаведеного, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги в частині безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказу №28 від 01.02.2008р. підлягають до задоволення в зв'язку із встановленням ухвалою господарського суду протиправною бездіяльності відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню вищезгаданого наказу.

Наряду з цим, суд першої інстанції не знайшов підстав для задоволення позовних вимог в частині безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказах № 276 та №128, з огляду на наступне.

Стаття 1174 Цивільного кодексу України передбачає обов'язковою умовою її застосування саме наявність заподіяння шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011р., на яку в обґрунтування своїх позицій покликаються, як сторона позивача, так і сторона відповідача, встановлено наявність постанови від 15.02.2001р. про повернення стягувачу наказу №276 виданого 09.12.2008р. та наказу №128 виданого 18.04.2008р., оскільки у боржника відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення. Судом було спростовано покликання про бездіяльність органу державної влади, яка пов'язана з виконанням судового рішення, а наявність незаконних рішень чи дій органу державної влади встановлено не було.

За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного переконання, що позовні вимоги щодо безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказу №128 від 29.11.2008р. на суму стягнення за виконавчим листом розмірі 68699,96 грн. та 20884,79 грн. інфляційних витрат та наказу №276 від 23.07.2009р. на суму стягнення за виконавчим листом в розмірі 120224,93 грн. та 21400,04 грн. інфляційних витрат до задоволення не підлягають.

Отже, вимоги стягувача місцевим судом правильно визнано частково підставними, а оскільки правочином №38/2 від 19.04.2011р. щодо заміни кредитора у зобов'язанні (а.с. 19) ВАТ «Будівельник», як стягувач по справі №14/207-7/22 Господарського суду Івано-Франківської області, є кредитором у зобов'язанні, яке визнане судом з видачею ним наказів №28 від 01.02.2008р., №128 від 18.04.2008р., №276 від 09.12.2008р. та уступив право вимоги ОСОБА_2, то безспірне списання коштів з Єдиного казначейського рахунку України по справі №14/207-7/22 по наказу Господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008р. на суму 120224,93 грн. відшкодування прямої шкоди внаслідок бездіяльності підлягає на користь саме ОСОБА_2

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до підпункту 2 пункту 41 вищевказаного Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) казначейство здійснює безспірне списання коштів Державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, шкода в розмірі 120224,93 грн. на відшкодування прямої шкоди підлягає стягненню з держави на користь ОСОБА_2 шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, судом першої інстанції повно досліджено обставини справи, зібраним доказам дана належна оцінка.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційні скарги не містять посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу, в межах поданої заяви та доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги представника управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області - Цуркана Володимира Михайловича, ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 03 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Я.Д. Горблянський

Г.І. Шалаута