Рішення № 33750095, 26.09.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2517/5869/13-ц Провадження № 22-ц/795/2130/2013 Головуючий у I інстанції - Бездідько В.М. Доповідач - Острянський В. І.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОстрянського В.І., суддів:Бечка Є.М., Хромець Н.С., при секретарі:Рудик І.І., за участю:ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5, Прилуцької міської ради про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та рішення виконкому Прилуцької міської ради,-

в с т а н о в и в:

У січні 2013 року ОСОБА_7 звернулась з позовом до ОСОБА_5 і Прилуцької міської ради про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та рішення виконкому, посилаючись на те, що при видачі цього акту не було враховано, що визначена за актом межа проходить посеред належної позивачці господарської споруди Г-1 і свідчить, що при виготовленні технічної документації при приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 була допущена помилка і дані обставини порушують її права. Зазначила, що при виготовленні технічної документації межа суміжного землекористування з нею не погоджувалась і це є порушенням правил Земельного кодексу. Ці порушення, на думку позивачки, призвели до того, що ОСОБА_5 було передано у власність 19 кв.м ділянки, які перебували у її користуванні. Тому Державний акт і рішення виконкому Прилуцької міської ради № 692 від 29 грудня 1999 року в частині передачі ОСОБА_5 земельної ділянки у власність необхідно визнати недійсними.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 18 липня 2013 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 і Прилуцької міської ради про визнання Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та рішення виконкому Прилуцької міської ради недійсними було задоволено. Державний акт № 015599 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0715 га по АДРЕСА_1 та рішення виконкому Прилуцької міської ради № 692 від 29 грудня 1999 року про виділення земельної ділянки ОСОБА_5 для будівництва і обслуговування житлового будинку було скасовано.

У апеляційній скарзі ОСОБА_5 ставить питання про скасування оскаржуваного ним рішення місцевого суду та про постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що суд помилково виходив з положення ч.7 ст.17 ЗК України про те, що передача у власність громадян земельних ділянок провадиться місцевими радами після їх вилучення, оскільки у даному випадку відбулась приватизація земельної ділянки, яка перебувала у комунальній власності; що суд помилково вважав, що для приватизації земельної ділянки необхідна згода суміжних землекористувачів. Зазначив, що суд не врахував, що позивачка не надала суду необхідних доказів про вилучення з її користування 19 кв.м земельної ділянки у зв"язку з приватизацією землі відповідачем; що суд у порушення положень ч.3 ст.61 ЦПК України не звернув уваги, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2013 року, яке набуло чинності, встановлені обставини, які не підлягають доказуванню у даній справі, тобто вже було встановлено, що договір купівлі-продажу частини житлового будинку від 12 жовтня 1999 року, за яким ОСОБА_7 стала власником майна, не містить такого об"єкту, як надвірна будівля Г-1. Тому право власності у ОСОБА_7 на вказане майно відсутнє.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_7 просить апеляційний суд відхилити скаргу і залишити рішення Прилуцького міськрайонного суду від 18 липня 2013 року без змін, вважаючи, що останнє постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Постановивши рішення, місцевий суд виходив з того, що передача громадянам у власність земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні інших громадян чи юридичних осіб за правилами ч.7 ст.17 Земельного кодексу України, провадиться місцевими радами після їх вилучення (викупу) у встановленому порядку; що як передбачено ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади до якого додають погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Суд вважав, що в процесі приватизації земельної ділянки ОСОБА_5 представникам міської ради необхідно було вияснити чи не перебуває її частина у користуванні ОСОБА_7 та що Державний акт та рішення виконкому не відповідають вимогам ст.17 ЗК України і з цих підстав прийшов до висновку про задоволення позову.

Проте з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_7, заявивши позов, обгрунтувала його обставинами згідно з якими, на її думку, межа суміжного землекористування між її земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_5 відповідно до Державного акту від 21 вересня 2000 року, проходить посеред належної їй господарської споруди Г-1 та що обов"язковою умовою встановлення і закріплення на місцевості меж земельної ділянки є їх погодження із суміжними землекористувачами.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 15 травня 2013 року, яке набуло чинності, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9, за участю третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_7, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою було зобов"язано ОСОБА_9 усунути перешкоди ОСОБА_5 у користуванні земельною ділянкою в АДРЕСА_1, шляхом демонтажу встановленого паркану з азбоцементних листів між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на дільниці між точкою Г та сараєм Б-1 та встановити демонтований паркан по межі, визначеній Державним актом на право приватної власності на землю на ім"я ОСОБА_5, серія ІІІ,№015599 від 21 вересня 2000 року, змістивши точку Г на відстань 1,17 м від точки В, відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №2264-2267/12 від 24 грудня 2012 року.

З мотивувальної частини цього судового рішення вбачається, що твердження ОСОБА_7 про те, що суміжна межа фактично проходить посеред належної їй господарської споруди Г-1, спростовується змістом договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 12 жовтня 1999 року, оскільки останній не містить такого об"єкту купівлі-продажу. Тому суд вважав, що посилання ОСОБА_7 на те, що межа проходить через її сарай є безпідставними і необгрунтованими. Крім того, цим судовим рішенням було встановлено, що між садибами АДРЕСА_4 і АДРЕСА_3 у належний спосіб було погоджено та встановлено межі землекористування.

Відповідно до правил ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З наведеного випливає, що обставини щодо законності, як видачі Державного акта від 21.09.2000 року на ім"я ОСОБА_5 (а.с.53 зі зворотом, т.1), так і постановлення рішення виконкому Прилуцької міської ради № 692 від 29.12.1999 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки (а.с.150, т.1, а.с.25,т.2) встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили у справі за участі, як ОСОБА_7, так і ОСОБА_5, тобто ці обставини мають преюдиційне значення при розгляді даного позову.

Отже, постановивши оскаржуване рішення, місцевий суд не врахував наведеного вище та вимог ст.213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості судового рішення.

За таких обставин оскаржуване рішення суду не може вважатись законним та обгрунтованим і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги підлягають задоволенню.

Відповідно до правил ст.88 ЦПК України, оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу, необхідно провести розподіл судових витрат між сторонами, а саме: стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 114 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 18 липня 2013 року - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_5, Прилуцької міської ради про визнання недійсними Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та рішення виконкому Прилуцької міської ради - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 114 грн. 70 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору за розгляд справи в апеляційному суді.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: