Постанова № 33746575, 24.09.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 року Справа № 5023/3985/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого-доповідача), Куровського С.В., Міщенка П.К.розглянувши касаційну скаргуГоловного управління державної казначейської служби України у Харківській областіна постанову та додаткове рішенняХарківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року господарського суду Харківської області від 26.02.2013 рокуу справі господарського суду № 5023/3985/12 Харківської областіза позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4до 1. Відділу Державної виконавчої служби Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області; 2. Головного управління державної казначейської служби України у Харківській областітреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів 1. Нововодолазька районна Державна адміністрація Харківської області; 2. ПП "Обпромінструмент"про стягнення 2 343 336, 98 грн.за відсутності явки у судове засідання представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

ухвалою господарського суду Харківської області від 05.09.2012 року порушено провадження у справі №5023/3985/12 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (далі - позивача) до Відділу Державної виконавчої служби Нововодолазького районного управління юстиції Харківської області (далі - відповідача 1) та Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області (далі - відповідача 2) про стягнення 11 886 грн. майнової шкоди, завданої неповерненням 28, 3 центнерів врожаю соняшника, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Нововодолазької районної Державної адміністрації Харківської області та ПП "Обпромінструмент" (том 1, а.с. 2 - 3).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.09.2012 року задоволено клопотання позивача про призначення судової товарознавчої експертизи, призначено у справі судову товарознавчу експертизу, доручено проведення інженерно-технічної експертизи Харківському науково-дослідному інституту судових експертиз імені М.С. Бокаріуса, ухвалено перелік питань, які поставлено на вирішення судовому експерту, оплату робіт з виконання судової експертизи доручено позивачу, провадження у справі зупинено; ухвалою суду від 07.11.2012 року провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 15.11.2012 року (том 1, а.с. 145 - 147, том 2, а.с. 23 - 24).

15.11.2012 року до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області майнову шкоду, завдану неповерненням 546, 1051 тонн насіння соняшника, на суму 2 343 336, 98 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат (том 2, а.с. 30 - 40).

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2012 року, залишеним без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 року та Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2013 року, позов задоволено, стягнено з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої неповерненням 546, 1051 тонн насіння соняшника, на суму 2 343 336, 98 грн. з огляду на доведення позивачем протиправності дій державного виконавця органу державної виконавчої служби щодо зняття арешту, опису і передачі на відповідальне зберігання іншій особі належного позивачу врожаю соняшника, а також неправомірної бездіяльності органу державної виконавчої служби щодо неповернення позивачу врожаю соняшника після зняття арешту на нього, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача 1 та шкодою, завданою позивачу, розмір якої підтверджений висновком експерта (том 5, а.с. 59 - 76, том 6, а.с. 42 - 61, а.с. 165 - 168).

03.01.2013 року до суду першої інстанції надійшла заява позивача про ухвалення додаткового судового рішення б/н від 29.12.2012 року з клопотанням про розподіл судових витрат у справі №5023/3985/12 (судового збору та суми, яка була сплачена позивачем за проведення судової експертизи) (том 6, а.с. 92 - 93).

Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 26.02.2013 року (суддя Жигалкін І.П.) заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено, стягнено з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь позивача суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 609, 50 грн., суму судового збору за уточнення (збільшення) позовних вимог у розмірі 45 257, 24 грн., суму судової експертизи у розмірі 2 948 грн. Судове рішення мотивоване підставністю стягнення з Державного бюджету України на користь позивача сум судового збору, сплачених за подання позову та заяви про збільшення позовних вимог, а також суми, сплаченої за проведення судової експертизи, з огляду на те, що рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2012 року у даній справі, яким спір між сторонами вирішено по суті на користь позивача, не вирішувалося питання про розподіл судових витрат згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (том 6, а.с. 104 - 106).

Не погоджуючись з прийнятим додатковим рішенням, Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області (далі - скаржник) звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 26.02.2013 року та прийняти нове про відмову позивачу у стягненні судового збору та витрат на проведення судової експертизи з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що суд першої інстанції безпідставно стягнув судові витрати позивача з органу державної казначейської служби, яке не вчиняло будь-яких неправомірних дій щодо позивача, якими порушувало б його права та законні інтереси.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Пушай В.І., судді: Плужник О.В., Барбашова С.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а додаткове рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013 року у справі №5023/3985/12 - без змін з тих же підстав (том 7, а.с. 55 - 59).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 17.06.2013 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 26.02.2013 року, прийняти нове про відмову позивачу у стягненні судового збору та витрат на проведення судової експертизи з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області в повному обсязі, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм статті 49 ГПК України. При цьому, скаржник зазначив про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не вказано норми права, якими суди керувалися встановлюючи особу, з якої необхідно стягнути судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 17.06.2013 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 26.02.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частинами 1, 3 статті 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні.

Відповідно до частин 1, 6 статті 84 ГПК України, рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому, резолютивна частина рішення має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог, а також про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Порядок розподілу господарських витрат передбачено статтею 49 ГПК України, відповідно до частин 4, 5 якої, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, пунктом 6.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року роз'яснено про те, що у вирішенні питань щодо відшкодування витрат, пов'язаних з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду господарським судам необхідно враховувати викладене в пункті 23 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", згідно з яким відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України "Про судову експертизу", витрати на проведення судових експертиз науково-дослідними установами Міністерства юстиції України, зокрема, у господарських справах, відшкодовуються в порядку, передбаченому чинним законодавством. У застосуванні відповідних законодавчих приписів господарським судам рекомендується виходити з такого. Витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона, а у разі призначення господарським судом судової експертизи з власної ініціативи - сторона, визначена в ухвалі господарського суду про призначення судової експертизи. Після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 ГПК України.

Відповідно до статті 88 ГПК України, господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо, зокрема, не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Пунктом 4.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року роз'яснено про те, що якщо господарський суд не прийняв рішення щодо розподілу судового збору або інших судових витрат, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи він, на підставі статті 88 ГПК України, має право прийняти додаткове рішення (ухвалу, постанову) зі справи, яким вирішити відповідне питання. Таке рішення (ухвалу, постанову) може бути прийнято з питань розподілу сум судового збору і в тому разі, якщо відповідна вимога у розгляді справи з якихось причин не заявлялася. Що ж до інших судових витрат, то в разі коли вимоги стосовно їх розподілу під час розгляду справи не заявлялися та докази на підтвердження цих витрат суду не подавалися, то додаткове рішення (ухвала, постанова) щодо розподілу цих судових витрат не приймається та в задоволенні заяви відмовляється.

При цьому, пунктами 13, 16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 року роз'яснено про те, що господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рішення допустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК України. Додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. Суди апеляційної і касаційної інстанцій не вправі перевіряти законність і обґрунтованість первісного судового рішення за заявою, в якій йдеться про перегляд лише додаткового щодо нього рішення, та скасовувати чи змінювати первісне судове рішення за результатами перегляду додаткового рішення.

Отже, витрати позивача на сплату судового збору за подання позову, в тому числі і заяви про збільшення позовних вимог, та на оплату вартості судової експертизи підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача у випадку задоволення позову за умови підтвердження таких витрат належними документами, про що зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким спір вирішується по суті на користь позивача. При цьому, якщо господарський суд не прийняв рішення щодо розподілу судових витрат у справі, то за заявою сторони або прокурора, який брав участь у судовому процесі, а також з власної ініціативи суд на підставі статті 88 ГПК України вправі прийняти у справі додаткове рішення (ухвалу, постанову), яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2012 року у справі №5023/3985/12 позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено, стягнено з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь позивача в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої неповерненням 546, 1051 тонн насіння соняшника, 2 343 336, 98 грн. (том 5, а.с. 59 - 76).

Судами встановлено обставини залишення в силі зазначеного рішення суду першої інстанції за результатами його апеляційного та касаційного перегляду відповідно до Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 07.02.2013 року та Постанови Вищого господарського суду України від 23.04.2013 року (том 6, а.с. 42 - 61, а.с. 165 - 168).

Отже, рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2012 року у справі №5023/3985/12, яким спір між сторонами вирішено по суті, набрало законної сили та є обов'язковим до виконання на всій територій України згідно частини 5 статті 124 Конституції України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивачем понесено судові витрати, пов'язані із розглядом даної справи в суді першої інстанції, а саме: судовий збір за подання позову на суму на суму 1 609, 50 грн. згідно квитанції від 27.08.2012 року (том 1, а.с. 25), судовий збір, сплачений у зв'язку із збільшенням позовних вимог, на суму 45 257, 24 грн. згідно квитанції №7097.313.1 від 15.11.2012 року (том 2, а.с. 41), а також сума, сплачена позивачем за проведення судової експертизи в розмірі 2 948 грн., що підтверджується листом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса №9709 від 29.10.2012 року (том 2, а.с. 16).

Судами встановлено, що при винесенні рішення по суті позовних вимог судом першої інстанції не здійснено розподілу судових витрат у справі, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду зі заявою про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат (судового збору та суми, яка була сплачена позивачем за проведення судової експертизи) (том 6, а.с. 92 - 93).

Розглянувши зазначену заяву у судовому засіданні, суд першої інстанцій дійшов висновку про її задоволення та стягнення з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області на користь позивача суми судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 609, 50 грн., суми судового збору за уточнення (збільшення) позовних вимог у розмірі 45 257, 24 грн. та суми, сплаченої позивачем за проведення судової експертизи в розмірі 2 948 грн. з підстав винесення судом рішення по суті позовних вимог на користь позивача без здійснення розподілу судових витрат згідно з приписами статті 49 ГПК України та надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним судових витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Апеляційний суд, переглядаючи додаткове рішення від 26.02.2013 року в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції та не вбачав правових підстав для зміни чи скасування прийнятого у справі додаткового рішення.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів про підставність стягнення з Державного бюджету України через управління державної казначейської служби України на користь позивача судових витрат, понесених ним в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, та вважає їх такими, що зроблені за умов повної та об'єктивної оцінки обставин справи згідно приписів статей 33, 34, 43, 44, 49, 88 ГПК України.

Доводи скаржника про безпідставність стягнення судами судових витрат позивача з управління державної казначейської служби України з посиланням на відсутність з його боку будь-яких порушень прав та законних інтересів позивача колегія суддів касаційного суду вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до приписів частини 1 статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

Пунктом 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" №14 від 26.12.2003 року роз'яснено, що при розгляді позовів, зокрема, юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Отже, органи державної виконавчої служби входять до системи органів виконавчої влади в Україні та фінансуються з Державного бюджету України, тому у випадку задоволення позову суб'єкта господарювання до органу державної виконавчої служби про стягнення шкоди, заподіяної державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій, судові витрати, понесені позивачем в ході розгляду справи, суд відшкодовує за рахунок держави з Державного бюджету України через органи Державної казначейської служби України, що реалізують державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та здійснюють безспірне списання коштів державного бюджету на підставі рішення суду відповідно до пунктів 1, 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України №460/2011 від 13.04.2011 року.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає правових підстав для скасування Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року та додаткового рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013 року у справі №5023/3985/12, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують правильності висновків судів, викладених у прийнятих ними рішеннях.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у Харківській області залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.06.2013 року та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 26.02.2013 року у справі №5023/3985/12 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

П.К. Міщенко