Постанова № 33744789, 19.09.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2013 року Справа № 803/1684/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Денисюка Р.С.,

при секретарі судового засідання Грушецькому П.В.,

з участю представника позивача Німого Т.Є.,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Волиньвугілля» до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 04 жовтня 2005 року №0000342301/3,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2006 року Державне підприємство «Волиньвугілля» (далі - ДП «Волиньвугілля») звернулося у Господарський суд Волинської області з позовом до Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Нововолинська ОДПІ) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 04.10.2005 року №0000342301/3.

Клопотанням від 10.02.2006 року позивач уточнив позовні вимоги, а саме: зазначив, що погоджується з допущеними порушеннями, визначеними в пункті 2.1.1. акту в розмірі 606400 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Нововолинською ОДПІ в період з 11.04.2005 року по 11.05.2005 року була проведена комплексна документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, за результатами якої складено акт від 12.05.2005 року № 39/23-1/32365965, яким встановлено, серед іншого, порушення пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.3.9. пункту 5.3., пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1. статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого не донараховано 1853600,00 грн. податку на прибуток. На підставі даного акту винесено оскаржуване податкове повідомлення рішення, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3707200,00 грн., в тому числі за основним платежем - 1853600,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1853600,00 грн.

Позивач не погоджується з донарахуванням податкових зобов'язань та застосуванням штрафних санкцій, оскільки вважає, що відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення на підставі невірних висновків, викладених в акті перевірки та невірного застосування норм податкового законодавства.

Зокрема, позивач вважає, що включав у 4 кварталі 2004 року до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг Облавтодору, по яких минув термін позовної давності в сумі 1470800,00 грн. та підприємств на суму 94300,00 грн., оскільки списання суми податкового боргу з платника податку на прибуток відповідно до законодавства не призводить до збільшення його валового доходу.

Також вважає безпідставними твердження відповідача щодо закінчення терміну позовної давності та не включення до валового доходу сум простроченої кредиторської заборгованості, оскільки списання кредиторської заборгованості в бухгалтерському обліку ДП «Волиньвугілля» за період, що перевірявся не проводилось, та податкові органи не мають повноважень щодо визначення моменту закінчення терміну позовної давності.

Невірними на думку позивача є й твердження відповідача щодо не включення до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг Облавтодору, по яких минув термін позовної давності (датою початку перебігу відповідач вважає дату відображення в обліку господарської операції), оскільки перебіг позовної давності не починався, так як відсутні будь-які договори на поставку товару.

Також позивач наголошує на тому, що кошти, отримані від Міністерства палива та енергетики в розмірі 1281933,96 грн. не можна вважати доходом, оскільки позивач використовував ці кошти не на власні потреби, а на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, що було передбачено статтею 87 Закону України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Таким чином, отримання коштів з державного бюджету не є доходом позивача, оскільки ці кошти використовувались на погашення зобов'язань держави.

Позивач також не погоджується з твердженням відповідача про порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 та пункту 6.1. статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», про те, що до валових витрат позивачем зайво віднесено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього року, яке було зменшене за результатами перевірки (акт від 25.06.2004 року № 47) і не відображено в бухгалтерському і податковому обліках в сумі 3961100,00 грн., оскільки податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі акту перевірки від 25.06.2004 року № 47 оскаржувалися в судовому порядку та визнані недійсними. Тому, позивачем в декларації з податку на прибуток за I квартал 2004 року було вірно відображено дані по валових доходах і витратах.

Враховуючи вищевикладене просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та в письмових поясненнях, просить позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в письмовому заперечені та в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що висновки, викладені в акті перевірки є вірними, а податкове повідомлення-рішення прийняте з дотриманням вимог чинного законодавства.

Зокрема, відповідач зазначає, що актом перевірки від 12.05.2005 року встановлено, що позивач невірно визначив приріст по ВСП «Шахта «Бужанська» в сумі 606400,00 грн., а саме: в 2 кварталі 2004 року на 1200000,00 грн., в 3 кварталі 2004 року на 466100,00 грн. та в 4 кварталі 2044 року на 139100,00 грн. За рахунок неправильного визначення приросту не відображено запасів, використаних не у господарській діяльності звітного періоду згідно даних первинного бухгалтерського обліку. Крім того, в 4 кварталі 2004 року позивачем не включено до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг щодо яких минув строк позовної давності на суму 1470800,00 грн. Також не включено до простроченої кредиторської заборгованості в розмірі 94300,00 грн. та в 4 кварталі 2004 року не включено до валового доходу суми невикористаної частини коштів в розмірі 1281933,96 грн.

Щодо заборгованості до інноваційного фонду та по відрахуваннях на утримання доріг на суму 1470800,00 грн., а також по інших кредиторах в розмірі 94300 грн. та 1281900 грн. право на вимогу настало моментом надання послуг, робіт, продажу товарів та інше.

Стосовно зайвого віднесення від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшене за результатами перевірки (акт від 25.06.2004 року №47) і не відображене в бухгалтерському обліку в розмір 3961100 грн., відповідач зазначає, що предметом розгляду справи було визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, а не зменшення збитків підприємства на суму 3961100 грн.

Тому, враховуючи вищевикладене вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання та штрафних санкцій винесене правомірно, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюються на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до Преамбули Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2181) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Судом встановлено, що в період з 11.04.2005 року по 11.05.2005 року Нововолинською ОДПІ (правонаступником якої є Нововолинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Волинській області) було проведено комплексну планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2004 року по 31.12.2004 року ДП «Волиньвугілля», за результатами якої складено акт від 12.05.2005 року № 39/23-01/32365965, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого не донараховано 1853600,00 грн. податку на прибуток, а саме: за 2 квартал 2004 року в сумі 342700,00 грн., за 3 квартал 2004 року в сумі 764400,00 грн. та за 4 квартал 2004 року в сумі 746500,00 грн.

На підставі акту перевірки 04.10.2005 року Нововолинською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000342301/3, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 3707200,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 1853600,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1853600,00 грн.

Проаналізувавши зібрані та досліджені докази суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Нововолинської ОДПІ від 04.10.2005 року №0000342301/3 слід визнати протиправним та скасувати частково в частині визначення грошових зобов'язань позивачу в сумі 2747180,00 грн., виходячи із наступного.

В акті перевірки відповідач зазначає, що в 4 кварталі 2004 року позивач не включив до валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг, по яких минув строк позовної давності (1095 днів) в сумі 1470800 грн., чим порушив пункт 1.22 статті 1, підпункт 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак з такими твердженнями відповідача погодитись не можна, з огляду на таке.

В акті перевірки від 12.05.2005 року № 39/23-01/32365965 Нововолинської ОДПІ відсутні будь-які посилання на договори поставки матеріальних цінностей по яких можливо визначити термін позовної давності.

Як слідує з матеріалів справи, первинні документи, на підставі яких відповідачем встановлено порушення пункту 1.22 статті 1, підпункт 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» були знищені по збігу строку зберігання, що підтверджується актом «Про виділення до знищення документів, які підлягають зберіганню» від 12.04.2005 року № 6.

Факт існування кредиторської заборгованості по інноваційному фонду та по відрахуваннях на утримання доріг Облавтодору підтверджується лише Розшифровками по рахунку 560 «Зобов'язання з позабюджетних платежів» по Шахті №1, Шахті №9 та по Волиньвуглезбутпостач, до якого і включені відрахування до Державного інноваційного фонду та Облавтодору.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, перебіг строку позовної давності може бути визнаний лише по договору.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки відсутні договори, то строк позовної давності починається тоді, коли кредитор пред'явить свої вимоги по оплаті поставленого товару, а боржник протягом семи днів не розрахується.

Таким чином, твердження податкового органу про закінчення терміну позовної давності та не включення позивачем до складу валового доходу таких сум є безпідставними.

Тому, відповідачем протиправно донараховано податок на прибуток та визначено штрафні (фінансові) санкції.

Щодо донарахування відповідачем податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій в зв'язку з не включенням в 4 кварталі 2004 року позивачем до валового доходу частини коштів, які були призначені для погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, суд зазначає наступне.

В акті перевірки відповідач зазначає, що в 4 кварталі 2004 року позивачу від Міністерства палива та енергетики України надійшли кошти в сумі 1349000,00 грн., призначені для погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності згідно з Законом України «Про державний бюджет України на 2004 рік». Зазначена сума, на думку відповідача, повинна була віднесена до складу валового доходу позивача, однак позивач невикористану частину коштів в розмірі 1281933,96 грн. до складу валових доходів не включив, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 320500, грн. та застосовані штрафні санкції.

Таким чином, як зазначено в акті перевірки, позивачем було порушено підпункт 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток та штрафні (фінансові) санкції.

З такими твердженнями податкового органу погодитись не можна, з огляду на таке.

Відповідно до протоколу засідання Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві палива та енергетики України від 20.09.2002 року № 1 постановлено в пункті 2 відповідно до Положення бухгалтерського обліку 16 «Витрати» - цільові кошти (державна підтримка вугільних підприємств, бюджетні кошти на погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги шахтарям, бюджетне фінансування…) визнавати доходом від цільового фінансування капітальних інвестицій і відображати за кредитом рахунку 718 «Одержані гранти та субсидії»; цільове фінансування капітальних інвестицій визнавати доходом одночасно з нарахуванням амортизації по придбаних за їх рахунок необоротних активах, по оборотних активах у момент списання їх вартості на витрати.

По-перше, відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 року №87, визначає доходи як збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Власним капіталом є частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Отже, сам лише факт отримання платником податків коштів не означає виникнення у такого платника податків доходу. Необхідною умовою для визнання отриманих коштів доходами є виникнення в отримувача економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу.

Отримання позивачем коштів від Міністерства палива та енергетики України не збільшило економічних вигод та не призвело до збільшення власного капіталу позивача, оскільки зазначені кошти були призначені для погашення зобов'язань не позивача, а держави. Такий висновок випливає з аналізу норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік».

Зокрема, частиною 2 статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» було передбачено погашення державою в 2004 році в повному обсязі заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2004 року. Таке погашення мало відбуватися за рахунок коштів Державного бюджету України і за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Статтею 87 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» було передбачено механізм виконання державою своїх зобов'язань. Відповідно до цієї норми кошти на часткове покриття витрат на погашення заборгованості шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2001 року, у сумі 200000 тис. гривень виплачуються за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Перерахування цих коштів здійснювалося Державним казначейством України на окремі рахунки Міністерства палива та енергетики України шляхом застосування щоденного нормативу відрахувань від доходів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у розмірі 13,5 відсотка.

Міністерство палива та енергетики України в свою чергу перераховувало зазначені кошти вугільним підприємствам, що мали інформацію стосовно осіб, яким повинна бути погашена заборгованість. Вугільні підприємства використовували отримані кошти виключно за призначенням (здійснювали виплату коштів) та звітували про їх використання.

Таким чином, не включивши до складу валового доходу суму коштів, отриманих від Міністерства палива та енергетики України на погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», позивач не допустив порушував п. 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки ані отримання коштів, ані виплата їх шахтарям не призвели до економічних вигод позивача у вигляді збільшення власного капіталу, або за рахунок цих коштів здійснювалося погашення зобов'язань держави, а не позивача.

По-друге, кошти, отримані позивачем, від Міністерства палива та енергетики України, не можуть розглядатися як дотація чи субсидія з державного бюджету чи фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування та не повинні включатися до складу валового доходу на підставі абзацу 12 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з огляду на наступне.

Поняття дотації чинним законодавством України не визначено, хоча сам термін «дотація» зустрічається у законодавчих актах. Зокрема, у переважній більшості випадків термін «дотація» вживається щодо розрахунків між бюджетами різних рівнів.

У деяких випадках цей термін зустрічається, коли мова йде про здійснення державою чи органами місцевого самоврядування виплат на користь суб'єктів господарювання (наприклад, виробники сільськогосподарської продукції, місцеві засоби масової інформації тощо). Однак, термін «дотація» в законодавчих актах України не вживається щодо виплат на користь підприємств вугільної промисловості.

Слід також зазначити, що відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади АР Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників застосовується бюджетна класифікація України.

Таким чином, бюджетне законодавство України не знає такого виду видатків з державного бюджету як дотація.

Що стосується дотацій з фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, про які йде мова у абзаці 12 підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», то законодавство України передбачає можливість надання дотацій лише за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Такі дотації надаються роботодавцям на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних. Можливість надання дотацій з Фонду соціального страхування від нещасних випадків не передбачена.

На підставі вищевикладеного можна дійти висновку про відсутність правових підстав вважати кошти, отримані позивачем від Міністерства палива та енергетики України, дотацією.

Також на відміну від дотації поняття субсидії більш визначено. Відповідно до Роз'яснень щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджених наказом Державного казначейства України від 04.11.2004 року №194, під субсидією розуміються всі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств.

Субсидії як вид видатків бюджету належать до категорії «Субсидії і поточні трансферти» (КЕКВ 1300), до якої відносяться всі невідплатні державні платежі, які не підлягають поверненню і передбачаються лише на поточні цілі одержувача бюджетних коштів.

В роз'ясненнях щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету зазначено, що до цього підвиду видатків бюджету входять поточні платежі юридичним особам, які включають субсидії госпрозрахунковим підприємствам, установам та організаціям; субсидії підприємствам і організаціям сільського господарства; субсидії на покриття збитків державних підприємств; державна підтримка підприємств; приріст обігових коштів, державна підтримка громадських організацій інші субсидії. За зазначеним кодом одержувачі бюджетних коштів здійснюють тільки поточні видатки.

Отже, обставини справи свідчать про те, що виплати, які здійснювалися Міністерством палива та енергетики України на користь позивача, не мають ознак субсидій, оскільки зазначені виплати мали нерегулярний характер; позивач не мав права використовувати ці кошти на власні поточні потреби; за рахунок отриманих коштів позивач мав здійснити погашення зобов'язань держави, а саме: здійснити погашення заборгованості з регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності.

Таким чином, відсутні правові підстави вважати кошти, отримані позивачем від Міністерства палива та енергетики України, субсидією з державного бюджету. Так само не є ці кошти субсидією з фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки чинне законодавство України не передбачає можливість надання таких субсидій.

Тому, слід дійти висновку про те, що твердження відповідача про необхідність включення коштів в сумі 1281933,96 грн., отриманих позивачем від Міністерства палива та енергетики України, до складу валових доходів не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань в сумі 320500,00 грн. є безпідставним, внаслідок чого є безпідставним застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи вищевикладене, грошові зобов'язання та штрафні санкції донараховані ДП «Волиньвугілля» сумі 2747180,00 грн. безпідставно та з порушенням вимог чинного податкового законодавства.

Щодо визначення позивачу убутку та приросту за минулий податковий період, суд вважає, що вони визначені правомірно, з огляду на таке.

В пункті 2.2. акту перевірки відповідачем встановлено завищення загальної суми валових витрат за 2 квартал 2004 року у розмірі 3961100,00 грн., а саме, позивачем в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зайво віднесено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року, яке було зменшене по результатах перевірки (акт від 25.06.2004 року № 47) і не відображено в бухгалтерському та податковому обліках вказаної суми.

Посадовими особами під час проведення перевірки письмові пояснення щодо встановлено порушення не надавалися.

Відповідно до пункту 6.1. статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Як встановлено судом, позивачем в порушення абзацу 4 підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в 4 кварталі 2004 року не включено до складу валового доходу суми простроченої кредиторської заборгованості по ВСП «Шахта «Бужанська» в сумі 94300,00 грн.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 1.22.1. пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Згідно з підпунктом 4.1.6 пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ця сума заборгованості включається до валового доходу.

Відповідно до пункт 5.1. статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, позивач повинен був віднести суму простроченої кредиторської заборгованості до валових витрат.

Таким чином, порушення позивача свідчать про заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2 квартал 2004 року в сумі 1370800,00 грн., за 3 квартал 2004 року в сумі 466100,00 грн. та за 4 квартал 2004 року в сумі 139100,00 грн. та 94300,00 грн.

В результаті чого підприємством не донараховано 517580,00 грн. податку на прибуток та нараховано штрафні санкції в розмірі 442500,00 грн., а саме: за 2 квартал 2004 року в сумі 342700,00 грн.(приріст), штрафні санкції в розмірі 10% від донарахованої суми за 4 періоди - 137080,00 грн.; за 3 квартал 2004 року в сумі - 116520,00 грн. (приріст), штрафні санкції в розмірі 10% від донарахованої суми за 3 періоди - 34950,00 грн.; за 4 квартал 2004 року в сумі 34775,00 грн., штрафні санкції в розмірі 10% від донарахованої суми за 2 періоди - 6960,00 грн. та 23575,00 грн., штрафні санкції в розмірі 10% від донарахованої суми за 2 періоди - 4720,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 50 % від суми недоплати - 258790,00 грн.

Відповідно до підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Підпунктом 17.1.6 пункту 17.1. статті 17 цього Закону визначено, що у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно до розрахунку штрафних санкцій за порушення податкового законодавства ДП «Волиньвугілля» (Т.III, а.с. 94) були нараховані штрафні санкції у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів та за декларування об'єктів оподаткування, що призвели до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах накладено штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати.

На думку суду, штрафні фінансові санкції в даному випадку відповідачем нараховані правомірно.

Дане порушення позивач визнав у судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, виходячи із вищенаведеного, оспорюване податкове повідомлення - рішення Нововолинської ОДПІ від 04.10.2005 року №0000342301/3 в частині визначення грошових зобов'язань позивачу в сумі 2747180,00 грн. винесене із порушенням вимог чинного податкового законодавства, а тому, виходячи із наданих суду частиною другою статті 162 КАС України повноважень, адміністративний позов слід задовольнити частково шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податного повідомлення-рішення в частині визначення грошових зобов'язань позивачу в сумі 2747180,00 грн.

Керуючись ст.ст.11, 17, 158, 160 ч.3, 162, 163, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Нововолинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області від 04 жовтня 2005 року №0000342301/3 в частині визначення грошових зобов'язань позивачу в сумі 2 747 180 (два мільйони сімсот сорок сім тисяч сто вісімдесят) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі з 24 вересня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий Р.С.Денисюк