Ухвала суду № 33732051, 12.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2013 р. м. Київ К/9991/17809/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 12.09.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012

у справі № 2а/0270/4290/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Гайсинський

молокозавод"

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької

області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Гайсинський молокозавод" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправними і скасувати податкових повідомлень-рішень №0000192300 від 13.07.2011, №00001822300 від 08.09.2011.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 08.11.2011 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції: №0000192300 від 13.07.2011; № 00001822300 від 08.09.2011.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011 та складено акт №931/2300/34309918 від 29.06.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення -рішення: № 0000192300 від 13.07.2011, яким донараховано позивачу основний платіж по податку на додану вартість в сумі 15500 грн. та застосування штрафні санкції - 38750 грн.; №0000182300 від 13.07.2011, яким донараховано позивачу податок на прибуток підприємств в сумі 10625525 грн. та застосовано штрафні санкції 265631 грн.

В порядку адміністративного оскарження Державною податковою адміністрацією у Вінницькій області залишено змін податкове повідомлення-рішення № 0000192300 від 13.07.2011 року та скасовано податкове повідомлення-рішення №00001822300 від 13.07.2011, яким визначено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в частині нарахованої штрафної санкції 41693 грн., а в іншій частині податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1062525 грн., у тому числі 2 квартал 2010 року - 179340 грн., 3 квартал 2010 року - 278071 грн., 4 квартал 2010 року - 438333 грн., 1 квартал 2011 року - 166781 грн.; пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, ст. 3, ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 155000 грн., у тому числі за грудень 2010 року - 15500 грн.

Згідно з визначенням, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення податку на додану вартість, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

Судом апеляційної інстанції встановлено факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та досліджено докази здійснення господарських операцій з придбання товару: податкові та видаткові накладні, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" до первинних документів.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків -покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди.

Стосовно віднесення позивачем до складу валових суму послуг по заготівлі молока по 34 Договорах про надання послуг.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Договорами про надання послуг, укладених між "Повіреним", що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи та ТОВ „Гайсинський молокозавод" ("Довіритель"), Повірений від імені Довірителя за його дорученням та за його рахунок, надає послуги товариству по збору молока від населення та доставку його на територію Довірителя.

Відповідачем враховано отриману винагороду від ТОВ „Гайсинський молокозавод" суб'єктами підприємницької діяльності за зазначеними вище Договорами, згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) по договору та доданих до них відомостей заготівлі молока як виручку фізичних осіб - підприємців і включили зазначені суми до валових доходів, отриманих фізичними особами-підприємцями у періоді що перевірявся від здійснення ними підприємницької діяльності.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що попередніми перевірками позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, за період з 01.04.2009 по 31.03.2010 зазначені Договори по наданню послуг по збору молока і документи, що супроводжували такі договори, були предметом дослідження та сумніву щодо їх відповідності законодавству у податкового органу не виникало.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що з матеріалів справи не вбачається та не встановлено, що послуги не мали реального характеру.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а/0270/4290/11 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 07.02.2012 у справі № 2а/0270/4290/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко