Ухвала суду № 33732048, 12.09.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2013 року м. Київ К/9991/86699/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011

у справі № 2а-4794/10/1770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЗВА-Електрик"

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РЗВА-Електрик" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача № 000612344/0/23-318 від 20.08.2010.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 та постановити нове рішення, яким в відмовити задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість задекларованого на розрахунковий рахунок за травень та червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.04.2010 по 31.05.2010, за результатами якої складений акт №1196/953/23-300/34704105 від 13.08.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем порушенням позивачем вимог п.1.8 ст. 1, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Перевіркою встановлено, що згідно з декларацією з ПДВ за травень 2010 року позивач задекларував бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок в розмірі 635973 грн. яке виникло у зв'язку з перенесенням від'ємного значення за квітень 2010 року.

Згідно акта перевірки позивач включив до складу податкового кредиту квітня 2010 року суму ПДВ в розмірі 280168,18 грн.

Також перевіркою встановлено, що згідно з декларацією з ПДВ за червень 2010 року позивач задекларував бюджетне відшкодування на розрахунковий рахунок в розмірі 2668689 грн. яке виникло у зв'язку з перенесенням від'ємного значення за травень 2010 року.

Згідно акта перевірки позивач включив до складу податкового кредиту травня 2010 року суму ПДВ у розмірі 253076,20 грн.,

Вказані суми ПДВ не підтверджені у зв'язку з відсутністю у автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України даних про декларування вказаними контрагентами відповідних податкових зобов'язань.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач дійшов висновків про завищення позивачем сум бюджетного відшкодування, та прийняв податкове повідомлення-рішення 000612344/0/23-318 від 20.08.2010, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень 2010 року на 280168 грн., за червень 2010 року на 253077 грн., а всього на 533245 грн.

Відповідно до п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що контрагентами позивача, а саме постачальниками ПП "Голмет-М", ТОВ "Високовольтний союз Україна", ТОВ "Мегасел", ТОВ "Прайм-Дівелопмент", ПП "Максіма", ТОВ "Агрокосм", ТОВ "МД Груп Запоріжжя", ТОВ "ТД "Будмаркет", ЗАТ "Оснастка-Маркет" та ДП "Зірненський спиртзавод" позивачу були виписані податкові накладні, що містять всі реквізити, передбачені п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відомості про усіх контрагентів позивача містяться в Єдиному державному реєстрі і усі контрагенти позивача, за даними офіційного веб-сайту ДПА України були і є зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Щодо ПП "Голмет-М" 22.02.2010 було винесено постанову суду про припинення юридичної особи у зв'язку з внесенням до ЄДР запису про її відсутність за зареєстрованим місцезнаходженням. Податковим органом за місцем реєстрації ПП "Голмет-М", в той же час, підтверджено факт декларування ним податкових зобов'язань у березні 2010 року по операціям з позивачем, однак зазначено про анулювання 22.02.2010 свідоцтва платника ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що акт анулювання свідоцтва за вказану дату з причинами відмінними від прийняття судового рішення про припинення юридичної особи суду не надано, а постанова суду про припинення даної особи на вказану дату законної сили не набрала. В документообігу позивача господарські операції з усіма вище названими контрагентами оформлені накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями і факт їх вчинення податковим органом під сумнів не ставився.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій висновки відповідача, на підставі яких прийняте податкове повідомлення-рішення ґрунтуються виключно на даних автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, відповідно до яких, відсутня інформація про подані контрагентами позивача декларації з ПДВ за квітень і травень 2010 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що нормами Закону України "Про податок на додану вартість" не поставлено право на заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість в залежність від обов'язкової відсутності розбіжностей в автоматизованій системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Виникнення права позивача на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, у тому числі податковими накладними.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки відповідачем не доведено порушень позивачем порядку відображення в деклараціях з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань та наявність первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, встановлення судами попередніх інстанцій достовірності підтвердження реальності здійснення позивачем господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум, то позивачем було правомірно віднесено сплачені суми податку до податкового кредиту. За таких обставин у відповідача були відсутні законні підстави для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, а тому податкове повідомлення-рішення № 000612344/0/23-318 від 20.08.2010 є неправомірним.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-4794/10/1770 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-4794/10/1770 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239І Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

С.Е. Острович

О.І. Степашко