Ухвала суду № 33712189, 10.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 р. № 9104/104524/12 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Король Х.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової служби Закарпатської області Державної податкової служби на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом Закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової служби Закарпатської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

6 березня 2007 року позивач - ТзОВ «Мукачівський лісокомбінат» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Мукачівської ОДПІ в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення № 414/23-01/00274157/3620 від 16.02.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ним правомірно у відповідності до пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включено до податкового кредиту суму, яка підтверджена виписаними відповідно до вимог п. 7.2 ст. 7 вищевказаного Закону, податковими накладними. Закон не ставить у залежність виникнення у платника податків права на податковий кредит від дотримання правил податкового обліку третіми особами, зокрема, щодо сплати ними до бюджету відповідних сум ПДВ. Відповідачем не встановлено відсутності суб'єкта підприємницької діяльності - власника податкових накладних, які перевірялися, з якими позивач мав господарські відносини у спірних періодах, у реєстрі платників податку на додану вартість, а також не підтверджено належними доказами обставини здійснення вищезазначеним контрагентом - продавцем ОСОБА_3 сумнівних фінансово-господарських операцій.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 04.04.2007 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року вказані вище судові рішення скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового судового розгляду постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.05.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Мукачівської ОДПІ від 16.02.2006 року № 000392340/0 про зменшення ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» суми бюджетного відшкодування у розмірі 4986 грн.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права права, а тому просить її скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції під час вирішення даної справи не враховано того, що згідно матеріалів кримінальної справи № 9706208 встановлено безтоварність господарських операцій, а тому декларування за цими операціями позивачем податкового кредиту є протиправним.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про його дату, час та місце, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення повістки, а тому його неприбуття у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи.

Від представника позивача Митровцій В.І. до суду надійшла заява у якій він заперечує проти задоволення апеляційної скарги, а розгляд справи просить здійснювати без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

У судовому засіданні судом апеляційної інстанції задоволено клопотання представника позивача та допущено заміну відповідача Мукачівську об'єднану державну податкову інспекцію її правонаступником Мукачівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Закарпатській області.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 13.02.2007 року по 14.02.2007 року працівниками Мукачівської ОДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за листопад 2006 року, результати якої оформлені актом від 14.02.2007 року № 140/2301/002774157.

Відповідно до даного акта перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено податковий кредит за жовтень 2006 року на 4986,47 грн та на відповідну суму бюджетне відшкодування по декларації за листопад 2006 року.

До таких висновків податковий орган прийшов виходячи з того, що віднесенню до податкового кредиту та відповідно відшкодуванню з бюджету підлягають тільки ті суми ПДВ, які були сплачені до бюджету. Однак, листом Свалявської МДПІ не встановлено факт сплати ПП ОСОБА_3, за результатами господарських операцій за яким, позивачем сформовано податковий кредит у сумі 4986,47 грн, відповідних сум ПДВ до Державного бюджету України.

На підставі вказаного акта перевірки Мукачівською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення за № 000392340/0 від 16.02.2007 року, яким ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 4986 грн по декларації за листопад 2006 року.

Суд першої інстанції задовольняючи адміністративний позов виходив з того, що в матеріалах справи наявними є всі податкові накладні, згідно яких позивач виступав одержувачем послуг, отримані податкові накладні включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за відповідні місяці. Проведеною Мукачівською ОДПІ перевіркою не виявлено порушень стосовно сплати ПДВ позивачем, а також відсутні встановлені законодавством докази щодо здійснення ним діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ. Доводи відповідача, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, оскільки виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. Згідно з вимогами чинного законодавства, обов'язок контролювати звітність контрагента на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового-повідомлення рішення, а тому позов задовольнив.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, виходячи з наступних підстав.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону N 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР).

З аналізу наведених вище норм вбачається, що визначальним фактором для формування платником податку податкового кредиту є наявність у нього виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР та сплата продавцю у ціні придбаного товару відповідних сум ПДВ. При цьому, правом на видачу податкових накладних наділені виключно суб'єкти господарювання, які зареєстровані платниками ПДВ.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що в жовтні 2006 року позивачем придбано на митній території України у ПП ОСОБА_3 лісоматеріали, з метою їх подальшого використання у межах господарської діяльності для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % на суму 296862 грн в тому числі ПДВ - 59372 грн.

Сплачені позивачем у ціні придбаного товару суми ПДВ, віднесені ним до складу податкового кредиту за жовтень 2006 року, які згідно податкової декларації за листопад 2006 року заявлені до бюджетного відшкодування.

Факт придбання вказаних вище товарів встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема, наявними в матеріалах адміністративної справи копіями податкових накладних: від 10.10.2006 року за № 1/Л, від 18.10.2006 року за № 2/Л, від 30.10.2006 року за № 3/Л, від 31.10.2006 року за № 4/Л, отриманими ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» від контрагента -продавця ПП ОСОБА_3

Податковий кредит ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» у сумі 4986,00 грн сформовано на підставі отриманих податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, суми ПДВ сплачені у вартості отриманих товарів та робіт, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок з банківського рахунку ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» за жовтень 2006 року, тобто податковий кредит ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» у спірній сумі ПДВ сформовано у відповідності до положень Закону N 168/97-ВР.

З акта перевірки (а.с. 10), а також листа Свалявської МДПІ від 14.02.2006 року № 455/7/1700 (а.с. 24) вбачається, що ПП ОСОБА_3 на момент здійснення господарських операцій був платником ПДВ з 18.08.2005 року свідоцтво № 62972924, що фактично не заперечується і представником відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, а тому у відповідності до положень п. 7.2 ст. 7 Закону N 168/97-ВР вправі був виписувати податкові накладні на підставі, яких позивачем сформовано податковий кредит. Оплата за отриманий товар позивачем реально проведена, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками. На необхідність дослідження вказаних обставин під час нового розгляду справи звернув увагу Вищий адміністративний суд України скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції про дотримання позивачем усіх умов щодо декларування податкового кредиту за жовтень 2006 року по господарських операціях з ПП ОСОБА_3

При цьому, під час проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, відповідачем не заперечувалося реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Як на єдину підставу для зменшення бюджетного відшкодування податковий орган посилався на несплату контрагентом позивача спірних сум ПДВ до бюджету.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки податкового органу є протиправними та не можуть бути підставою для винесення податкового повідомлення рішення, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України «Про податок на додану вартість», не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на порушення податкового законодавства контрагентом позивача, оскільки законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання у випадку, коли перший виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість.

Безпідставним є також посилання податкового органу на висновки нікчемності правочинів викладених в акті перевірки від 20.03.2009 року № 7/1700/НОМЕР_1 складеного за результатами перевірки ПП ОСОБА_3, оскільки відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року: «…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення під час здійснення господарських операцій публічного порядку та на спрямування його на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Необґрунтованими є також посилання апелянта на факти встановлені під час розслідування кримінальної справи № 9706208, оскільки матеріали даної адміністративної справи не містять жодного документа, які б давали можливість встановити, обставини щодо порушення кримінальної справи, відносно яких осіб (за якими фактами), за якими статтями КК України порушена та розслідується ця справа, які обставини нею встановлені, на які стадії ця кримінальна справа перебуває.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції на запитання головуючого судді з приводу вказаних обставин щодо кримінальної справи представник апелянта не надав обґрунтованих пояснень та жодних доказів, які б підтверджували доводи викладені у апеляційній скарзі, хоча у відповідності до ст. 72 КАС України апелянт повинен довести обставини на яких ґрунтуються його вимоги. У даній категорії справ обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення лежить саме на відповідачу, який є суб'єктом владних повноважень.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач у спірних правовідносинах не допускав порушень пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому зменшення йому відповідачем бюджетного відшкодування по декларації з ПДВ за листопад 2006 року є протиправним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової служби Закарпатської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 травня 2012 року у справі № 2а-0770/3301/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 13.09.2013 року.