Ухвала суду № 33705440, 18.09.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: № 22-ц-/790/5488/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 645/5191/2013 Бондарева І.В.

Категорія: оскарження дій Доповідач: Даниленко В.М

державного виконавця

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 липня 2013 року по справі за скаргою ОСОБА_3 на дії Головного державного виконавця Фрунзенського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Цукрова Святослава Ігоревича, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року заявник ОСОБА_3, як сторона виконавчого провадження (боржник), звернувся до суду з вищезазначеною скаргою, в якій вказував на те, що в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа № 645/3578/13 за позовом ТОВ «Інноваційно-промислова компанія «Моноліт», де відповідачем є заявник, про стягнення коштів за договором про надання послуг у розмірі 52 800,00 грн., штрафу у розмірі 15 840,00 грн., пені у сумі 528,00 грн., та судових витрат у сумі 691,68 грн.

З метою забезпечення заявленого ТОВ «Інноваційно-промислова компанія «Моноліт» позову ухвалою Фрунзенського районного суду від 25.04.2013 року було накладено арешт на автомобіль «Міцубісі Ланцер», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належить заявнику (відповідачу по цивільній справі).

26 квітня 2013 року постановою Головного державного виконавця Фрунзенського відділу Державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі: Фрунзенський ВДВС ХМУЮ) Цукрова С.І. було відкрито виконавче провадження № 37788361.

Також постановою Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І. від 26.04.2013 року накладено арешт на належний боржнику ОСОБА_3 автомобіль «Міцубісі Ланцер» д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску.

Постановою того ж державного виконавця від 30.04.2013 року було оголошено розшук майна, а саме: вищезазначеного автомобіля, що належить боржнику ОСОБА_3

Проте, при провадженні виконавчих дій та при прийнятті рішень про арешт майна боржника та оголошення його розшуку Головний державний виконавець Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукров С.І. припустився значних порушень чинного законодавства.

Так, усупереч вимогам ст. 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження» постанова державного виконавця про відкриття ним виконавчого провадження в установлений законом строк боржнику направлена не була, як не було надано йому й строку для самостійного виконання рішення, в зв'язку з чим державний виконавець безпідставно розпочав примусове його виконання, в тому числі й шляхом оголошення розшуку майна боржника, а саме: належного йому автомобіля «Міцубісі Ланцер», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску, без попереднього виходу за місцем знаходження (проживання) самого боржника.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що такими діями державного виконавця при виконанні судового рішення, які здійснені всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження», були порушені його права та законні інтереси, заявник ОСОБА_3 просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І. при здійсненні ним виконавчого провадження;

- скасувати постанову Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.04.2013 року, а також постанову того ж державного виконавця про розшук майна боржника від 30.04.2013 року.

У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 підтримав подану ним скаргу на дії державного виконавця в повному обсязі й наполягав на її задоволенні.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 липня 2013 року в задоволенні вищезазначеної скарги ОСОБА_3 на дії Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І. відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 - представника заявника ОСОБА_3 ставиться питання про скасування вказаної ухвали районного суду та постановлення у справі нової ухвали по суті скарги, поданої на дії Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І., про задоволення зазначених у ній вимог у повному обсязі.

В обгрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення ініційованих заявником ОСОБА_3 питань, зазначених вище.

Зокрема, апелянт вказує на те, що факт порушення Головним державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукровим С.І. приписів Закону України «Про виконавче провадження» щодо несвоєчасного направлення боржнику ОСОБА_3 постанови про відкриття виконавчого провадження, а в зв'язку з цим і обмеження права останнього на самостійне виконання рішення, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, як і те, що оголошуючи розшук належного боржнику транспортного засобу, державний виконавець усупереч вимогам п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 515/5, виходу за місцем проживання останнього не здійснював та наявність там транспортного засобу не перевіряв, однак суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване судове рішення, зазначені обставини належним чином не врахував, у зв'язку з чим безпідставно відмовив у задоволенні заявлених скаржником ОСОБА_3 вимог.

Апелянт також вказує й на те, що Головний державний виконавець Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукров С.І. при виконанні ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2013 року про забезпечення позову, якою накладено арешт на автомобіль «Міцубісі Ланцер» д.н. НОМЕР_1, оголосив заборону здійснювати відчуження й будь-якого іншого належного боржнику майна в межах суми боргу, але ця обставина взагалі не врахована районним судом при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

У судове засідання суду апеляційної інстанції заявник ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_2 не з'явились, хоча завчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи судом, і будь-яких доказів на підтвердження поважності причин своєї неявки до суду не представили.

Перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підстави для забезпечення позову визначені законодавцем у статті 151 ЦПК України.

Відповідно до зазначеної норми процесуального права суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому судового рішення по справі.

Забезпечення позову спрямовано, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

По суті забезпечення позову є встановлення судом обмежень суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача.

Види забезпечення позову визначені законодавцем у ст. 152 ЦПК України, якою передбачається й такий спосіб забезпечення, як накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Відповідно до ч.ч. 5, 9 ст. 153 ЦПК України про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (далі: Закон № 606-XIV).

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, та здійснюється на підставі виконавчих документів, у тому числі й ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом (ст.ст. 2, 17 Закону № 606-XIV).

Згідно зі ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Обов'язки і права державних виконавців визначені законодавцем у ст. 11 Закону № 606-XIV.

Відповідно до вказаної правової норми державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець, зокрема має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами.

Порядок прийняття виконавчого документа до виконання врегульований законодавцем у ст. 25 Закону № 606-XIV, на порушення приписів якої Головним державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукровим С.І., до речі посилався й заявник ОСОБА_3 в обґрунтування своєї скарги на дії останнього.

Відповідно до частини 1 вказаної правової норми державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа державний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом (ч. 2 ст. 25 Закону № 606-XIV).

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (ч. 5 ст. 25 Закону № 606-XIV).

При цьому, враховуючи специфічність деяких виконавчих документів та порядку їх виконання законодавець встановив відповідні виключення з зазначених вище правил.

Так, частиною 4 ст. 25 Закону № 606-XIV прямо передбачено, що у разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, забезпечення позовних вимог або якщо рішення підлягає негайному виконанню строк, встановлений частиною другою цієї статті, не надається.

Статтею 35 Закону № 606-XIV також передбачено, що факт несвоєчасного одержання сторона документів виконавчого провадження, навіть якщо внаслідок цього вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм цим Законом, не є обов'язковою підставою для відкладення чи припинення виконавчих дій.

Порядок оголошення розшуку визначений законодавцем у ст. 40 Закону № 606-XIV.

Відповідно до цієї правової норми у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби визначений у ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вказаної правової норми рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положення ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» кореспондуються зі ст. 383 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи (ч. 2 ст. 387 ЦПК України).

Якщо оскаржувані рішення,дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2013 року було вжито заходи забезпечення заявленого ТОВ «Інноваційно-промислова компанія «Моноліт» позову про стягнення з відповідача ОСОБА_3 коштів за договором про надання послуг шляхом накладення арешту на автомобіль «Міцубісі Ланцер», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску, що належить відповідачеві (а.с. 11-12).

Постановою Головного державного виконавця Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукрова С.І. від 26.04.2013 року було відкрито виконавче провадження ВП № 37788361 з примусового виконання зазначеної ухвали районного суду (виконавчого документа) (а.с 9).

Того ж дня Головним державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукровим С.І. було винесено постанову, якою у спосіб та в порядку, визначеному виконавчим документом (не плутати з порядком примусового виконання судових рішень шляхом звернення стягнення на кошти та інше майно боржника), було накладено арешт на майно боржника ОСОБА_3, а саме: належний йому автомобіль «Міцубісі Ланцер», д.н. НОМЕР_1, 2008 року випуску (а.с. 10).

Постановою того ж державного виконавця від 30.04.2013 року відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» було оголошено розшук зазначеного транспортного засобу, що належить боржнику ОСОБА_3 (а.с. 8).

При цьому будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження того, що вказаними діями державного виконавця були порушені права чи свободи заявника ОСОБА_3, як сторони виконавчого провадження, матеріали цивільної справи не містять і таких доказів останнім до суду не представлено.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, а також те, що зазначені постанови були прийняті Головним державним виконавцем Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукровим С.І. в порядку здійснення ним виконавчого провадження, у межах наданих йому законом повноважень, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу по суті поданої заявником ОСОБА_3 на дії указаного державного виконавця скарги, обґрунтовано відмови у задоволенні цієї скарги, за її безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 про те, що несвоєчасно направивши боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець обмежив права останнього на самостійне виконання рішення в семиденний строк, а оголошуючи розшук належного боржнику транспортного засобу не виконав приписи п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 515/5, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як зазначалося вище, при примусовому виконанні ухвал суду про забезпечення позову строк для самостійного їх виконання державним виконавцем взагалі не встановлюється, а положення п. 3.12 зазначеної інструкції стосуються лише порядку організації розшуку боржника - фізичної особи або дитини, і ніяким чином не стосується розшуку транспортних засобів.

Безпідставними, в даному випадку, є й посилання апелянта на те, що Головний державний виконавець Фрунзенського ВДВС ХМУЮ Цукров С.І. при виконанні ухвали Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2013 року про забезпечення позову, якою накладено арешт тільки на автомобіль «Міцубісі Ланцер» д.н. НОМЕР_1, оголосив заборону здійснювати відчуження й будь-якого іншого належного боржнику майна в межах суми боргу, оскільки зазначені дії державного виконавця заявником ОСОБА_3 до суду першої інстанції не оскаржувались і предметом розгляду та перевірки відповідності їх закону з урахуванням передбаченого ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства взагалі не були, що не позбавляє боржника ОСОБА_3 права звернутися до суду першої інстанції з іншою скаргою на дії державного виконавця, з наведеної вище підстави.

Інші доводи апеляційної скарги представника заявника ОСОБА_3 - ОСОБА_2, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі судовим рішенням та суб'єктивної його переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, судове рішення, прийняте районним судом по суті розглянутої ним скарги не спростовують, і не дають підстав для висновку| про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи| процесуального| права, які призвели| або| могли призвести| до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 - відхилити.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: