Постанова № 33701379, 20.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 922/2712/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Солдаткін С.Г.

відповідача - Матвеєва Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну позивача (вх. № 2611 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 01.08.13 р. у справі № 922/2712/13

за позовом ТОВ "Торгово-виробниче підприємство "Зодіак", Сумська область, м. Шостка

до Харківського заводу "Продтовари" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Харків

про стягнення 210 966,17 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Торгово-виробниче підприємство "Зодіак", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Харківського заводу "Продтовари" у формі ТОВ - 210966,17 грн. з яких: 205000,00 грн. - основного боргу, 4852,34 грн. пені, 131,76 грн. інфляційних втрат, 982,06 грн. 3 % річних та судові витрати.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача - 199808,22 грн. з яких: 192000,00 грн. основного боргу, 6369,33 грн. пені, 131,76 грн. інфляційних нарахувань, 1307,13 грн. 3% річних.

01.08.2013 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з заявою про уточнення позовних вимог. в якій просив стягнути з відповідача - 190626,06 грн., з яких: 181000,00 грн. - основного боргу; 7866,37 грн. - пені; 131,76 грн. - інфляційних втрат та 1627,93 грн. - 3% річних, 4219,32 гр. судових витрат та транспортих витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 1780,80 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2013 р. у справі № 922/2712/13 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Харківського заводу „Продтовари" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробниче підприємство „Зодіак" 181000,00 грн. основної заборгованості; 7866,37 грн. пені; 131,76 грн. інфляційних нарахувань, 1627,93 грн. 3% річних та судовий збір в розмірі 4219,32 грн. Надано Харківському заводу „Продтовари" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю розстрочку виконання рішення в наступному порядку: до 31.08.2013 р. - 7000,00 грн.; до 30.09.2013 р. - 11219,32 грн.; до 31.10.2013 р. - 16626,06 грн.; до 30.11.2013 р. - 7000,00 грн.; до 31.12.2013 р. - 153000,00 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України, надання розстрочки мотивував тим, що рішення може утруднити або взагалі унеможливити господарську діяльність відповідача, або взагалі позбавити фінансової можливості виконати рішення суду в повному обсязі та порушити тим самим майнові інтереси позивача, як кредитора у даній справі. Крім того, зазначивши проте, що відповідач вживає заходів щодо належного виконання взятих на себе за договором поставки зобов'язань, систематично та у добровільному порядку здійснює погашення заборгованості перед позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, таким чином, доводить спроможність виконати рішення у даній справі в частинах, та ін.

Позивач з рішенням господарського суду частково не погоджується, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2013 р. в частині розстрочки виконання рішення та прийняти в цієї частині нове рішення, яким відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення, також скасувати в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення судових витрат (транспортних витрат) пов'язаних з розглядом справи у сумі 1780,80 грн. та стягнути ці витрати з відповідача, а також судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 2109,66 грн., з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 23.09.2010 року між ТОВ "Торгово-виробниче підприємство "Зодіак" (постачальник) та Харківським заводом "Продтовари" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (покупець) укладений договір поставки № 23/09-2010 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов'язався поставити покупцю гофротару (далі - товар), у визначеній замовленням кількості, якості та за погодженою вартістю, на підставі письмової заявки або графіка поставок, а покупець зобов'язався прийняти даний товар та оплатити його на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 3.3 договору, оплата за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 28 банківських днів з моменту поставки товару.

Згідно з п. 6.4 договору, за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості неоплаченого товару.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 224697,26 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000038 від 30.01.2013 р. на суму 76827,60 грн., № РН-000139 від 22.03.2013 р. на суму 68119,66 грн., № РН-000185 від 18.04.2013 р. на суму 79750,00 грн., рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями (т. 1 а. с. 25-44).

Позивач зазначає, що відповідач неналежним чином розрахувався за отриманий товар сплативши 19697,26 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 205000,00 грн.

У позовній заяві позивач зазначає, що 20.05.2013 р. та 31.05.2013 р. надіслав на адресу відповідача листи, в яких пропонував відповідачеві вжити заходи щодо погашення заборгованості та надати графік її погашення. Крім того, 04.06.2013 р. направив на адресу відповідача акти звірки взаємних розрахунків.

Однак відповідач відповіді на листи не надав.

У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови договору в частині оплати товару виконуючи їх неналежним чином, позивач керуючись чинним законодавством України та умовою п. 6.4 договору нарахував пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

В процесі розгляду справи позивач двічі зменшував свої позовні вимоги, а саме: 15.07.2013 р. звернувся з заявою про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача - 199808,22 грн. з яких: 192000,00 грн. основного боргу, 6369,33 грн. пені, 131,76 грн. інфляційних нарахувань, 1307,13 грн. 3% річних; 01.08.2013 р. позивач знову звернувся з заявою про уточнення позовних вимог. в якій просив стягнути з відповідача - 190626,06 грн., з яких: 181000,00 грн. - основного боргу; 7866,37 грн. - пені; 131,76 грн. - інфляційних втрат та 1627,93 грн. - 3% річних, 4219,32 гр. судових витрат та транспортих витрат, пов'язаних з розглядом справи в розмірі 1780,80 грн.

Крім того, відповідач подав суду клопотання про розстрочення виконання рішення посилаючись на фінансовий стан товариства, незначну ступінь вини у виникненні боргу, систематичне та стрімке погашення заборгованості перед позивачем за договором поставки, загрозу банкрутства та ін.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості, що пеня, 3 % річних та інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України, надання розстрочки мотивував тим, що рішення може утруднити або взагалі унеможливити господарську діяльність відповідача, або взагалі позбавити фінансової можливості виконати рішення суду в повному обсязі та порушити тим самим майнові інтереси позивача, як кредитора у даній справі. Крім того, зазначивши проте, що відповідач вживає заходів щодо належного виконання взятих на себе за договором поставки зобов'язань, систематично та у добровільному порядку здійснює погашення заборгованості перед позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, таким чином, доводить спроможність виконати рішення у даній справі в частинах, та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в оскаржуваній частині не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги позивача та скасування прийнятого по справі рішення в певній частині.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 3.3 договору оплата за поставлений товар здійснюється на умовах відстрочки платежу протягом 28 банківських днів з моменту поставки товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 224697,26 грн., що підтверджується видатковими накладними: № РН-0000038 від 30.01.2013 р. на суму 76827,60 грн., № РН-000139 від 22.03.2013 р. на суму 68119,66 грн., № РН-000185 від 18.04.2013 р. на суму 79750,00 грн., рахунками-фактурами, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями.

Таким чином, позивач свій обов'язок передбачений п. 1.1. договору виконав.

Відповідач свій обов'язок виконував неналежним чином, порушив при цьому умови договору.

Як свідчать матеріали справи та не заперечує відповідач, він частково розрахувався за товар, сума його заборгованості складає 181000,00 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 181000,00 грн. основної заборгованості.

Відповідно до вимог ст. ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач допустив порушення зобов'язання, оскільки не виконав його в повному обсязі у строк, встановлений договором.

Згідно з п. 6.4 договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі двох облікових ставок НБУ від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7866,37 грн. пені, 1627,93 грн. 3 % річних та 131,76 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовуючи рішення в частині надання розстрочки виходив з того, що рішення може утруднити або унеможливити господарську діяльність відповідача, або взагалі позбавити фінансової можливості виконати рішення суду в повному обсязі та порушити тим самим майнові інтереси позивача, як кредитора у даній справі. Крім того, суд зазначив про те, що відповідач вживає заходів щодо належного виконання взятих на себе за договором поставки зобов'язань, систематично та у добровільному порядку здійснює погашення заборгованості перед позивачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями, таким чином, доводить спроможність виконати рішення у даній справі в частинах.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. ст. 83, 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власної ініціативи у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути певні та виключні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим .

Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен повно та всебічно з'ясувати всі обставини справи, врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору. Однак, суд першої інстанції врахував матеріальні інтереси лише однієї сторони - відповідача.

Суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що відповідачем не подано доказів свого виключно, важкого фінансового становища, також не надав доказів, що випадок та ситуація, в якій опинився відповідач, є винятковою в розумінні ст. 121 ГПК України, а, отже, достатньою для надання розстрочки виконання рішення. Крім того, посилання на незадовільний фінансовий стан, за змістом ст. 121 ГПК України, не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для розстрочення виконання рішення.

Також поза увагою суду першої інстанції залишено те, що обґрунтування надання розстрочки виконання рішення скрутним матеріальним становищем відповідача зроблено на день розгляду справи у суді першої інстанції, а розстрочка зроблена на майбутнє - до грудня 2013 року, хоча до визначеної дати певні обставини можуть змінитись.

У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», до інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться зокрема: витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення транспортних витрат з тих підстав, що явка позивача у судові засідання не була визнана обов'язковою, крім того, право сторін на участь у судовому процесі є диспозитивним, що зазначені витрати є поточними внутрішніми оборотами позивача пов'язані з виконанням відповідними структурами та службами своїх обов'язків, пов'язаних з самостійною господарською діяльністю, взаємовідносинами, зокрема, з судовими органами, відрядженнями тощо..

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.08.13 р. по справі № 922/2712/13 в частині надання відповідачеві розстрочки виконання рішення у зазначеному порядку скасувати та клопотання про розстрочку виконання рішення залишити рішення залишити без задоволення. В частині позову про стягнення транспортних витрат відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Стягнути з відповідача - Харківського заводу „Продтовари" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (61017, м. Харків, вул. Кокчетавська, буд. 8, код ЄДРПОУ 00380008) на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробниче підприємство „Зодіак" (41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. 6-ї Гвардійської Дивізії, 5, код ЄДРПОУ 21124657) 2109,66 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Харківської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 23.09.2013 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.