Постанова № 33700713, 20.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 922/1926/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Плужник О.В.

при секретарі – Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача – не з’явився

відповідач – не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим» (вх.№2253Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2013 у справі № 922/1926/13

за позовом Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим», м. Сімферополь

fs42">до >ТОВ «Восток Телеком», м. Харків

про стягнення 18 482,22 грн.,-FONT>

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 р. позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ТОВ «Восток Телеком» заборгованості за договорами: №95/15/05 від 20.01.2006, №96/15/05 від 20.01.2006, №86/15/05 від 01.11.2005 у сумі 32 619,30 грн.; заборгованість за спільне використання електромереж в сумі 875,33 грн.; заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 18 482,22 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.06.2013 у справі №922/1926/13 (суддя Прохоров С.А.) в позові відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням господарського суду, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2013 у справі №922/1926/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. У апеляційній скарзі зазначив, що заборгованість за договорами яка не сплачена відповідачем, вбачається з актів виконаних робіт доданих до матеріалів справи. Крім того, позивач зазначив, що на його думку рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Від позивача 03.09.2013 надійшло клопотання з проханням розгляд скарги здійснити без участі заявника апеляційної скарги, в зв’язку з неможливістю забезпечення явки представника.

Представник відповідача не скористався своїм правом брати участь в судовому засіданні, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, між «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим» (позивач по справі) та ТОВ «Велтон Телеком» (відповідач по справі) було укладено договори про надання послуг по експлуатаційно-технічному обслуговуванню обладнання, предметом яких є надання позивачем послуг відповідачу по створенню та забезпеченню умов, необхідних для розміщення та нормальної роботи обладнання та підключення його до електромереж відповідно до договору №95/15/05 від 20.01.2006 на РТС-РРС Ялта по вул. Південно набережне шосе, 55; відповідно до договору №96/15/05 від 20.01.2006 на РТПС-РРС Алушта по вул. Сергєєва-Ценського,13; відповідно до договору №86/15/05 від 01.11.2005 на РТПС-РРС Сімферополь по вул. Студентська,14.

Зазначені договори мають тотожні умови.

Розділом 2 сторони визначили свої обов’язки. Зокрема, п. 2.2.7 визначено, що відповідач зобов’язався укласти прямий договір з РЕС на оплату спожитої електроенергії. Відповідно пункту 2.2.18 відповідач зобов’язався своєчасно сплачувати послуги наданні позивачем.

T >В 3-му розділі сторони узгодили порядок розрахунків, згідно якого вартість послуг позивача сплачується по договірній ціні з нарахуванням ПДВ. Позивач повинен направити акт виконаних робіт та рахунок до 5 числа місяця, наступного за звітним. Відповідач до 10 числа місяця, що слідую за звітним, підписує акт виконаних робіт та сплачує рахунки позивача або протягом 10-ти робочих днів після отримання рахунку направляє позивачу мотивовану відмову в підписанні акту виконаних робіт та сплати рахунку (п. 3.3).

В 6-му розділі сторони домовились, що договір укладений строком на 1 рік та при відсутності претензій від будь-якої сторони за спливом вказаного строку автоматично продовжується на кожен наступний рік.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що з його боку договірні зобов’язанні було виконано у повному обсязі, передбачені умовами договорів послуги було надано відповідачу у повному обсязі. Але відповідач, в свою чергу, взяті на себе зобов’язання виконав лише частково, внаслідок чого у останнього за вказаними договорами виникла заборгованість в розмірі 32619,30 грн., заборгованість за спільне використання електромереж у сумі 875,33 грн. та заборгованість за спожиту електроенергію у сумі 18 482,22 грн.

Господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що позивачем не було доведено суду належними доказами факт виставлення та надіслання відповідачеві, згідно з умовами договорів, відповідних рахунків на оплату, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення заборгованостей за даними договорами в судовому порядку.

Колегія суддів апеляційної інстанції частково не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, як це передбачено ст. 627 ЦК України.

Спірний договір про надання послуг підписаний представниками обох сторін та скріплений печатками обох підприємств, що є сторонами по даній справі. Отже, підписуючи даний договір, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов даного договору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, як це передбачено в статті 527 ЦК України.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

На підтвердження існуючої заборгованості, позивачем було надано до суду першої інстанції копії відповідних рахунків та актів виконаних робіт за трьома спірними договорами на загальну суму 5 808,00 грн.:

- за січень 2012 - рахунок №СФ-0003111 та акт №63/01 від 31.01.2012;

- за лютий 2012 - рахунок № СФ-0003413 та акт №63/02 від 29.02.2012;

- за березень 2012 - рахунок № СФ-0003600 та акт №63/03 від 31.03.2012;

- за квітень 2012 - рахунок № СФ-0003838 та акт №63/04 від 30.04.2012;

- за травень 2012 - рахунок № СФ-0004116 та акт №63/05 від 31.05.2012;

- за червень 2012 - рахунок № СФ-0004388 та акт №63/06 від 30.06.2012;

- за липень 2012 - рахунок № СФ-0004674 та акт №63/07 від 31.07.2012;

- за серпень 2012 - рахунок № СФ-0004889 та акт №63/08 від 31.08.2012.

Вищезазначені акти виконаних робіт підписані представниками обох сторін, підписи скріплені печатками підприємств. В актах зазначено, що за результатами надання послуг замовник до виконавця претензій не має.

Господарський суд в своєму рішенні зазначив, що позивачем не було надано доказів отримання відповідачем відповідних рахунків. Поштові повідомлення з позначкою про отримання, а також витяг з журналу реєстрації вихідної документації, надані позивачем до справи, не містять інформацію про те, які саме документи були надіслані на адресу відповідача та були отримані ним.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем було надано до справи, окрім копій повідомлень про вручення поштових відправлень з відміткою про отримання уповноваженого представника відповідача, витяг з журналу реєстрації вихідної документації ДП «РПЦ АРК» по контрагенту ТОВ «Восток Телеком» та картки контролю за виконанням документів.

Натомість, із наданого витягу журналу реєстрації вихідної кореспонденції вбачається коли та який документ був спрямований на адресу відповідача. Відповідно, на підтвердження здійснення поштового відправлення, зареєстрованого у журналі вихідної документації, поштові повідомлення містять інформацію, що саме цього ж числа було зроблено поштове відправлення./P>

Відповідач, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції наполягає на тому, що вищезазначені рахунки ним не отримувались. Проте, такі твердження суперечать тому, що відповідач підписав акти виконаних робіт відповідно до вказаних рахунків без зауважень та претензій.

Також у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що в порушення пунктів 3.3 спірних договорів в рахунках та актах виконаних робіт вказана сума за 3-ма договорами. Але, з тексту договорів вбачається, що пункти 3.3 не містять чітких вимог стосовно оформлення рахунків чи актів виконаних робіт.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивачем надано достатньо належних доказів на підтвердження існування заборгованості підприємства відповідача перед ДП «РПЦ АРК» відповідно до вищевказаних рахунків та актів виконаних робіт в розмірі 5 808,00 грн..

Що ж до позовних вимог про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 31 088,00 грн. за рахунками та актами: рахунок №1042 та акт №63/08 від 31.08.2010; рахунок №1172 та акт №63/09 від 30.09.2010; рахунок №1324 та акт №63/10 від 31.10.2010; рахунок №487 та акт №63/04 від 30.04.2011; рахунок №1995 та акт №63/09 від 30.04.2011;NT>FONT class="fs45"> lass="fs46">рахунок №5175 та акт №63/09 від 30.09.2012; рахунок №5434 та акт №63/10 від 31.10.2012; рахунок №5673 та акт №63/11 від 30.11.2012; рахунок №5904 та акт №63/12 від 31.12.2012, то суд апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду щодо їх незадоволення, оскільки вказані акти були підписані лише з боку позивача.

Стосовно стягнення з підприємства відповідача оплати за використання електроенергії у сумі у сумі 9450,86 грн. та за спільне використання електромереж у сумі 401,52 грн., то колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції в цій частині та зазначає, що у відповідності з умовами вищевказаних спірних договорів позивач не брав на себе зобов'язання надавати відповідачу електроенергію, а відповідач не брав зобов'язання сплачувати позивачу за неї. Позивачем не надано суду доказів зняття показань з електричних лічильників за відповідні періоди з підтвердженням того, що зазначена електрична енергія спожита саме відповідачем. Зокрема, позивач не надав доказів здійснення ним оплати до відповідних служб спожитої відповідачем електроенергії за липень 2010 р. - жовтень 2011 р.

Крім того, пунктом 2.2.7. договорів передбачено обов'язок відповідача укласти прямий договір з РЕС на оплату спожитої електроенергії.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, оскільки факт надання послуг відповідачу за договорами є частково доведеним та підтвердженим належними доказами, тому у відповідача в будь-якому випадку виникло зобов’язання по оплаті наданих послуг.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню в зв’язку з наявністю фактів, які є підставою для часткового скасування рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2013 у справі № 922/1926/13.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 19.06.2013 у справі №922/1926/13 в частині відмови у задоволенні позову в сумі 5808,00 грн. заборгованості за надані послуги скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Восток Телеком» (поштова адреса: 61070, м. Харків, вул. Проскури, 1, п/р 26005233046200, в АКІБ «УкрСиббанк» МФО 351005, ЄДРПОУ 30184815) на користь Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим» (поштова адреса: 95015, м. Сімферополь, вул. Батуріна,13, р/р 26008001311015 в ЗАТ «ОТП Банк» м. Київ, МФО 300528, ЄДРПОУ 01190126, ІПН011901201296) – 5808 грн. заборгованості за надані послуги, 860,25 грн. судовий збір за подачу позовної заяви та 153,17 грн. судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 20 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Плужник О.В.