Постанова № 33700728, 23.09.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2013 р. Справа № 922/2717/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача - Чірік І.О.

відповідача - Баландін Л.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2598 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 29.07.13 р. у справі № 922/2717/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ", м. Харків

про стягнення 42655,50 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2013 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" 42655,50 грн. штрафу та судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.07.2017 р. у справі № 922/2717/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОКТБ" на користь публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 38305,50 грн. штрафу та 1545,04 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що відповідач в установленому порядку не довів виконання ним зобов'язань по поставці товару позивачу згідно з заявкою на поставку товару, оформлену листом № 20-02-12/867, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 38305,50 грн. нормативно та документально доведені та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає рішення незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 15.06.2012 р. між ТОВ "ОКТБ" (продавець) та ПАТ "Укрнафта" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 20/2133-МТР, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає і оплачує продукцію, іменовану надалі "товар", відповідно до додатку, що є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2.1. договору, номенклатура та кількість товару повинні відповідати додатку.

Відповідно до п. 2.2. договору, якість товару підтверджується наявністю сертифіката якості виробника і повинна відповідати Держстандартам, технічним або іншим умовам.

Відповідно до п. 3.1. договору, умови поставки товару, перелік вантажовідправників і вантажоотримувачів вказуються в додатку, що є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 1 додатку від 15.06.2012 р. до договору № 20/2133-МТР, загальна вартість товару, що поставляється складає 284370,00 грн.

Відповідно до специфікації до договору, п. 2., поставка товару мала відбутися на умовах DDP (назва місця призначення, за рахунок постачальника).

Пунктом 3 додатку встановлено, що термін постачання 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки.

Пунктом 3.3.1. договору встановлено, що відвантаження товару проводиться лише після отримання згоди покупця про готовність до прийняття товару.

Позивач звернувся до відповідача з заявкою на поставку товару, оформлену листом № 20-02-12/867 від 19.07.2012 р. (а. с. 12), яка отримана відповідачем 31.08.2012 р. (а. с. 14) та повідомив відповідача про надання згоди на поставку товару, перелік якого повністю співпадає з товаром, зазначеним сторонами в додатку від 15.06.2012 р. до договору № 20/2133-МТР, яка підписана уповноваженою особою на підставі довіреності.

Позивач вказує, що термін постачання товару - 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки, а отже заявка отримана відповідачем 31.08.2012 р., таким чином товар мав бути поставлений не пізніше 30.09.2012 р.

Згідно з п. 8.7. договору, за порушення терміну поставки або недопоставку товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатком товару.

Позивач вважає, що відповідач не виконав зобов'язання по поставці товару, а тому має нести відповідальність у відповідності до п. 8.7. договору у вигляді штрафу в розмірі 42655,50 грн., у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором купівлі-продажу № 20/2133-МТР існували правовідносини з поставки товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до приписів ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст. 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Господарський суд правомірно встановив, що відповідач порушив вимоги вищевказаних норм закону та умови укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 20/2133-МТР від 15.06.2012 р., а саме, допустив прострочення виконання зобов'язання щодо поставки продукції в строк, передбачений сторонами в п. 3 додатку до договору від 15.06.2012 р.

Пунктом 3.3.1. договору встановлено, що відвантаження товару проводиться лише після отримання згоди покупця про готовність до прийняття товару.

19.07.2012 р. позивач направив відповідачу заявку на поставку товару, оформлену листом № 20-02-12/867, яка отримана відповідачем 31.08.2012 р.

Позивач вказує, що термін постачання товару - 30 календарних днів з моменту підписання договору та надання письмової заявки, заявка отримана відповідачем - 31.08.2012 р., таким чином товар мав бути поставлений не пізніше 30.09.2012 р.

Посилання відповідача на те, що позивач цією заявкою в односторонньому порядку змінив умови договору в частині ціни товару є безпідставними, оскільки договором не передбачено можливості односторонньої зміни договору сторонами в частині ціни, дана заявка не є офертою, оскільки не є пропозицією укласти новий договір, а її зміст свідчить, що вона направлена на виконання саме додатку від 15.06.2012 р. договору № 20/2133-МТР від 15.06.2012 р., що в свою чергу свідчить про дотримання позивачем умов п. 3.3.1 договору в частині надання згоди про готовність прийняти товар.

В процесі розгляду справи сторонами не заперечується, що відповідачем на виконання умов договору № 20/2133-МТР від 15.06.2012 р. було поставлено два ободи АК-60.03.01.080, вартість яких згідно з додатком становить 29000,00 грн., проте в подальшому ці ободи в жовтні 2012 р. повернуті відповідачу з посиланням на їх неналежну якість, що підтверджуються листуванням сторін (а. с. 29-39, 44-46).

Отже, відповідач не надав доказів поставки товару і таким чином недопоставив товару на загальну суму 255370,00 грн.

Згідно п. 8.7. договору, за порушення терміну поставки або недопоставки товару продавець виплачує неустойку в розмірі 15% від суми простроченого або недопоставленого згідно додатку товару.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 38305,50 грн. штрафу.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1545,04 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 29.07.13 р. у справі № 922/2717/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 29.07.13 р. у справі № 922/2717/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 23.09.2013 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.