Ухвала суду № 33696315, 18.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 р. Справа № 47015/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Дяковича В.П.,

суддів: Носа С.П., Рибачука А.І.,

з участю секретаря судового засідання: Драбчук М.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2011 року у справі № 2а-6804/11/1370 за позовом Публічного акціонерного товариства "Концерн Хлібпром" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

10.06.2011 року Публічне акціонерне товариство "Концерн Хлібпром" звернулося в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000180801/10793 від 31.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані, що СДПІ ВПП у м.Львові встановлено порушення з боку позивача норм п.п.14.1.181, п. 14.1, ст. 14, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, а саме заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за лютий 2011 року в сумі 119 669,62 грн. Такий висновок перевіряючими зроблено по господарських операціях з придбання товарів у ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»та ПП «Курасон». ПАТ «Концерн Хлібпром» заперечує викладене в акті перевірки порушення та висновок щодо нікчемності угод. Вважали, що ПАТ «Концерн Хлібпром» виконало свої зобов'язання по сплаті податку на додану вартість, що зазначено в платіжних дорученнях на перерахування коштів контрагентам і відобразило господарські операції у податковій звітності.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2011 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000180801/10793 від 31.05.2011 року.

Представник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просять її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не підтверджено фактичного здійснення операцій з постачання товарів ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти», ПП «Курасон» на користь ПАТ «Концерн Хлібпром». Наявність лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської діяльності, оприбуткування товару, надання послуг чи їх оплата не може бути підставою для включення, визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

Суд, дослідивши матеріали цієї справи, перевіривши доводи апелянтів у їх сукупності, приходить до переконання, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що в період часу з 11.05.2011 року по 25.05.201 року СДПІ ВПП у м. Львові проведено документальну невиїзну перевірку ПАТ «Концерн Хлібпром»з питань взаєморозрахунків з ПП «Компанія «АЗІЗ-Фрукт»за січень 2011 року, ПП «Автотранском», ТзОВ «Дукат УА», ДП «Укравтогаз»НАК «Нафтогаз України», ТзОВ «Мегатара», ПП «Аконіт-ДС», ТзОВ «Компанія «Мелагрейн», ПП «Курасон», ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»за період лютий 2011 року.

За наслідками перевірки складений Акт від 25.05.2011 року № 534/08-01/05511001 (далі Акт перевірки).

В ході проведеної перевірки, СДПІ ВПП у м. Львові встановлено порушення ПАТ «Концерн Хлібпром»п.п14.1.181, п.14.1 ст. 14, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України а саме заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 119669,62 грн. за лютий 2011 року.

На підставі Акта перевірки СДПІ ВПП у м. Львові винесено податкове повідомлення-рішення № 0000180801/10793 від 31.05.2011 року, яким згідно з п.п.54.3.2 п.п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України ПАТ «Концерн Хлібпром» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 119970,62 грн. в тому числі за основним платежем 119669,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.

Під час проведеної перевірки посадовими особами СДПІ ВПП у м. Львові зроблено висновок щодо порушення ПАТ «Концерн Хлібпром»вимог п.п.14.1.181, п.14.1 ст. 14, п.198.2, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України,а саме завищення податкового кредиту в сумі 9469,62 грн. по взаєморозрахунках з ПП «Курасон та по взаєморозрахунках з ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти» в сумі 110200,00 грн. за лютий 2011 року, такі висновки ґрунтувалися на наступному.

ПАТ «Концерн Хлібпром»та період лютий 2011 року проводило взаєморозрахунки з ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»на основі договору №лДГ-016868 від 15.02.2011 року.

Провівши аналіз господарської та економічної діяльності ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти», встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність.

Окрім цього, ПАТ «Концерн Хлібпром» за період лютий 2011 року проводило взаєморозрахунки з ПП «Курасон» на основі договору поставки №111133 від 01.01.2011 року.

Провівши аналіз господарської та економічної діяльності ПП «Курасон», встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, а саме: відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів і транспортних засобів, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність.

Тобто, посадовими особами СДПІ ВПП у м. Львові за результатами перевірки ПАТ «Концерн Хлібпром» не підтверджено фактичного здійснення операцій з постачання товарів ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти», ПП «Курасон» на користь ПАТ «Концерн Хлібпром» у лютому 2011 року.

Проте з цим погодитись не можна. Як вірно встановлено судом першої інстанції, ПАТ «Концерн Хлібпром» в судовому порядку оскаржувало укладені договори із ТзОВ «Багатогалузева Компанія «Морепродекти»та ПП «Курасон.».

Згідно з рішенням господарського суду м. Києва від 14.07.2011 року (справа № 26/215) відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Концерн Хлібпром» до ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти» про визнання недійсним договору № лДГ-016868 від 15.02.2011 року. Рішення набрало законної сили.

Згідно мотивувальної частини вказаного вище рішення вбачається, що як на підставу своїх позовних вимог ПАТ «Концерн Хлібпром» посилалося на те, що договір зі сторони ТзОВ «Багатогалузева Компанія «Морепродукти» був укладений без наміру створення правових наслідків, які цим договором обумовлені, оскільки ТзОВ «Багатогалузева Компанія «Морепродукти» не був поставлений товар, передбачений договором №лДГ-016868 від 15.02.2011 року, а тому відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

Однак, судом встановлено, що на виконання договору № ЛДГ-016868 від 15.02.2011 року ТзОВ «Багатогалузева Компанія «Морепродукти» поставило ПАТ «Концерн Хлібпром»протягом лютого-квітня 2011 року продукцію на загальну суму 1269560,00 грн. Факт поставки продукції на зазначену суму підтверджується накладними: № 11 від 11.04.201 року на суму 201300,00 грн., № 82 від 13.04.2011 року на суму 199760,00 грн., № 69 від 20.03.2011 року на суму 190300,00 грн., № 68 від 12.03.2011 року на суму 144900,00 грн., № 66 від 12.03.2011 року на суму 17000,00 грн., № 67 від 02.03.2011 року на суму 177100,00 грн., № 36 від 16.02.2011 року на суму 178200,00 грн., № 52 від 25.02.2011 року на суму 161000,00 грн. Зазначені накладні скріплені печатками та підписані обома сторонами, що спростовує посилання на відсутність у ПАТ «Концерн Хлібпром» товарних накладних. ПАТ «Концерн Хлібпром» не надав суду доказів того, що договір № ЛДГ-016868 від 15.02.2011 року суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з рішенням господарського суду Одеської області від 12.09.2011 року (справа № 35/17-2574-2011) відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Концерн Хлібпром»до ПП «Курасон» про визнання недійсним договору поставки № 111133 від 01.01.2011 року укладеного між ПП «Курасон»та ПАТ «Концерн Хлібпром». Рішення набрало законної сили. Як вбачається із рішення суду ПАТ «Концерн Хлібпром» зазначало, що ПП «Курасон» при укладенні договору поставки № 111133 від 01.01.2011 року не мало на меті здійснення в майбутньому господарської діяльності з ПАТ «Концерн Хлібпром» та виконувати умови договору. ПП «Курасон»не поставлено товар ПАТ «Концерн Хлібпром», що підтверджується товарно-транспортними накладними на поставку товару за договором, а тому договір поставки № 111133 від 01.01.2011 року є недійсним, оскільки зі сторони ПП «Курасон» був укладений без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлені, та не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Згідно мотивувальної частини даного рішення вбачається, що судом не бралися до уваги доводи ПАТ «Концерн Хлібпром» про те, що договір є недійсним.

В підтвердження виконання зобов'язань за договором поставки №111133 від 01.01.11р. ПП «Курасон» надав суду видаткові накладні: №2 від 05.01.2011р., №10 від 18.01.2011р., №16 від 25.01.2011р., №34 від 04.02.2011р., №38 від 08.02.2011р., №52 від 22.02.2011р., №53 від 22.02.2011р., №54 від 22.02.2011р., №81 від 01.03.2011р., №82 від 01.03.2011р., №84 від 01.03.2011р., №113 від 18.03.2011р., №130 від 29.03.2011р., №131 від 29.03.2011р., №132 від 29.03.2011р., за якими поставлений товар з боку ПАТ «Концерн Хлібпром» сплачений. Отже, судом встановлено наявність поставки ПП «Курасон» ПАТ «Концерн Хлібпром» товару за договором поставки №111133 від 01.01.11 року, згідно видаткових накладних. Зазначено, що викладене свідчить про необґрунтованість доводів ПАТ «Концерн Хлібпром», таким чином договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене вище вбачається, що рішеннями Господарського суду м. Києва (справа № 26/215) та Господарського суду Одеської області (справа № 35/17-2574-2011) встановлено реальність виконання договору № ЛДГ-016868 від 15.02.2011 року укладеного між ТзОВ «Багатогалузева Компанія «Морепродукти» та, договору поставки № 111133 від 01.01.2011 року укладеного між ПП «Курасон» та ПАТ «Концерн Хлібпром».

За таких обставин, усі доводи відповідача щодо не підтвердження фактичного здійснення операцій з постачання товарів згідно договорів поставки № ЛДГ-016868 від 15.02.2011 року та договору поставки № 111133 від 01.01.2011 року з боку ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти»та ПП «Курасон» на користь ПАТ «Концерн Хлібпром» судом спростовуються, оскільки не знайшли свого підтвердження.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ПАТ «Концерн Хлібпром» і ПП «Курасон», ТзОВ «Багатогалузева компанія «Морепродукти» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність контрагентів підприємства до виконання робіт. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків, приймаючи рішення по суті спірних правовідносин.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст.160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2011 року у справі № 2а-6804/11/1370 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді С.П. Нос

А.І. Рибачук