Рішення № 33691513, 17.09.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р.Справа № 922/2833/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

розглянувши матеріали справи

за позовомПриватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння", м. Харків до1. Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м. Харків , 2. Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківської області, м. Харків про визнання недійсним пункту договору за участю представників сторін:

позивача - Новосельцева Ю.В. (дов. № б/н від 22.05.2013 р.)

1. відповідача - Редіної В.Б. (дов. № 02-15/1-88 від 29.08.2013 р.)

2. відповідача - Артюх А.Л. (дов. № 1802 від 15.06.2012)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про визнання визнання недійсним п. 4.1 розділу четвертого договору застави майнових прав №15/7 від 25.06.2010 р. щодо відступлення права вимоги до Позивача за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 р. на суму 1 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Суд встановлює наявність наданих заяв або клопотань до початку розгляду справи по суті.

Від Позивача заяв та клопотань не надійшло.

Від 1. Відповідача заяв та клопотань не надійшло.

Від 2. Відповідача заяв та клопотань не надійшло.

Суд переходить до початку розгляду справи по суті.

Представник Позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник 1. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Представник 2. Відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі - ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

21.08.2008 року між акціонерним товариством «Лізингова компанія «Сприяння», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Сприяння» та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Земельний банк», укладено договір про надання кредитної лінії № 68-08/К. Згідно п. 1.1 вказаного договору ПАТ «Земельний банк» надало ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 1 000 000,00 грн.

25.06.2010 року між ПАТ «Земельний банк» та Національним банком України в особі Управління НБУ у Харківській області (далі Управління НБУ у Харківській області) було укладено договір застави майнових прав № 15/7. Предметом вказаного договору є майнові права за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 року зі всіма змінами до нього, укладеним між ПАТ «Земельний банк» і ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» (п. 1.1. договору застави № 15/7).

Розділом чотири договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року його сторони передбачили уступку права вимоги до ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» за кредитними договорами № 68-08/К від 21.08.2008 року, тобто сторони договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року в укладеному договору застави майнових прав передбачили елементи змішаного договору, а саме договору застави та договору відступлення права вимоги.

Проте, ПАТ «Сприяння» вважає, що договір застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року у частині уступки права вимоги суперечить положенням ст. 514 Цивільного кодексу України, а тому, відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, у цій частині є недійсним.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх представників сторін, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог учасників судового процесу, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд вважає, що позовні вимоги Позивача слід задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

На підставі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Згідно статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, є однією з передбачених ст. 512 ЦК України підстав заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до ст. 514 ЦК України при заміні кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 517 ЦК України визначає, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Відтак, саме ці документи є доказами прав нового кредитора у зобов'язанні.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, і обсяг цих прав має бути підтверджений документально.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного суду України в постанові від 02.10.2012 року, що ухвалена за наслідками розгляду заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року в справі № 23/236 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року ПАТ «Земельний банк» відступив Управлінню НБУ у Харківській області право вимоги до ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння», що виникає з кредитного договору № 68-08/К від 21.08.2008 року, на суму 1 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що відступлені відповідно до п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року права на суму 1 000 000,00 грн. не можуть бути, як того вимагає ст. 517 ЦК України, підтверджені документально, оскільки залишок заборгованості за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 року на дату його укладання складав лише 727 020,00 грн., що випливає з даних, які містяться п. 4.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року.

З огляду на те, що п. 1.1. договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року визначає предмет застави, та в контексті ст.ст. 512, 514, 517 ЦК України щодо дійсності вимоги на момент переходу прав, суд приходить до висновку, що предметом застави за цим договором є майнові права у розмірі 727 020,00 грн., які виникли з кредитного договору № 68-08/К від 21.08.2008 року, за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору. І саме у такому обсязі могли бути відступлені права позивачу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо невідповідності п. 4.1. договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року положенням ст. 514 Цивільного кодексу України є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідачів стосовно того, що обсяг відступлених прав визначено у п. 1.1 договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року, а не у п. 4.1., суд відхиляє, оскільки саме умовами розділу 4 врегульовано порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав у відповідності до положень ст. 23 Закону України «Про заставу».

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на Відповідачів, оскільки спір доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 6, 11, 15, 16, 509, 510, 525 - 527, 626 - 647, 649, 651 - 654 Цивільного кодексу України, статтями 180 Господарського кодексу України, керуючись статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 80 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним п. 4.1 розділу четвертого договору застави майнових прав № 15/7 від 25.06.2010 року щодо відступлення права вимоги до ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» за кредитним договором № 68-08/К від 21.08.2008 року на суму 1 000 000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код 19358721) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код 24347487) суму судового збору у розмірі 573,50 грн.

Стягнути з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м. Харків, пл. Театральна, 1, код 09351445) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код 24347487) суму судового збору у розмірі 573,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 23.09.2013 р.

Суддя Жигалкін І.П.