Ухвала суду № 33682772, 17.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3115/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Будпостач» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року приватне підприємство «Будпостач» (далі - Позивач, ПП «Будпостач») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ в Дніпровському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.03.2013 року №0001832220 та №0001842220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.04.2013 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту 3 310 989,00 грн. податку на додану вартість та формування валових витрат. Крім іншого, суд першої інстанції наголосив на тому, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного між Позивачем та ТОВ «Нюанс 15» договору, на підставі якого ПП «Будпостач» було сформовано податковий кредит з ПДВ та включені суми до валових витрат.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

У судовому засіданні повноважений представник Апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній.

Представник Позивача наполягав на залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що у лютому 2013 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Будпостач» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Нюанс 15» за період 01.07.2011 року по 31.12.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що спричинило заниження Позивачем податку на додану вартість на суму 3 310 989,00 грн.; п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3 807 637,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 14.02.2013 року №605/22-222-24267110. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 14.02.2013 року: №0001842220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 4 966 484,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 3 310 989,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 655 495,00 грн.); №0001832220, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 3 807 637,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 3 807 637,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між контрагентами договору, суд першої інстанції вірно встановив, що 01.07.2011 року між ТОВ «Нюанс 15» (Постачальник) та ПП «Будпостач» (Покупець) укладено договір поставки №01/07/11-П (далі - Договір), за умовами якого Продавець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується передати, а Покупець прийняти та оплатити визначений у відповідних специфікаціях до цього Договору.

Згідно п. 6.1 Договору пункт (місце) передачі товару та інші умови поставки визначаються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Право власності на товар вважається переданим з моменту отримання Покупцем товару від Постачальника (п. 6.4 Договору).

Пунктом 7.1. Договору визначено, що при передачі товару Постачальник повинен передати Покупцю рахунок фактуру, належним чином оформлені видаткову та податкову накладні. Покупець зобов'язується прийняти товар від Постачальника, підписати видаткову накладну та передати Постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (п. 7.2 Договору).

На підтвердження виконання сторонами умов договору Позивачем надано: специфікації до Договору (т. І а.с. 96-97), видаткові накладні (т. І а.с. 98-123, 142-155), податкові накладні (т. І а.с. 156-193, 195-196), розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (т. І а.с. 194, 197-214). Оплата товарів за договором підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій (т. ІІ а.с. 76-91).

У подальшому придбані у ТОВ «Нюанс 15» товари були використані Позивачем у власній господарській діяльності та продані на підставі укладеного між ПП «Будпостач» та ТОВ «ПКК Компроміс» договору комісії від 02.08.2011 року, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії актів прийому-передачі товару на комісію (т. І а.с. 224-226), звітів комісіонера (т. І а.с. 227-231), митних декларацій (т. І а.с. 232-243), міжнародних товарно-транспортних накладних (т. ІІ а.с. 187, 191, 194), актів приймання-передачі виконаних робіт (т. ІІ а.с. 188, 190, 193, 195, 198), рахунків (т. ІІ а.с. 189,192, 196-197).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання недійсним укладеного Позивачем з ТОВ «Нюанс 15» договору немає. При цьому, суд вірно наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угод суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Крім іншого, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до п. 1 затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.06.1996 року №293/1318 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Згідно з п. 5 вказаної Інструкції довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Приписи п. 9 Інструкції визначають, що особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Позивачем у ході розгляду судом апеляційної інстанції справ було надано докази виписування довіреностей на отримання товарів від ТОВ «Нюанс 15», що свідчить також свідчить про факт виконання контрагентами умов договору, і, які наслідок його товарний характер.

При цьому колегія суддів критично оцінює посилання Апелянта на відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних як на підставу для визнання операцій безтоварними з огляду на наступне.

Зі змісту пп. 1 п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року №207 Переліку документів, необхідних для перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, вбачається, що для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідна, зокрема, накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Тобто, у випадку транспортування товарів, які належать юридичний особі на праві власності, виписування товарно-транспортних накладних не обов'язкове. Враховуючи, що зі пунктом 6.4 Договору було передбачено, що право власності на товар вважається переданим з моменту отримання Покупцем товару від Постачальника, підстав для виписування товарно-транспортних накладних у ТОВ «Нюанс 15» не було.

Твердження податкового органу про невідповідність місця державної реєстрації ТОВ «Нюанс 15» місцю відвантаження товару згідно специфікацій як підставу для визнання недійсним Договору є, на думку суду апеляційної інстанції, необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не позбавляє суб'єкта господарювання мати складські приміщення на території іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, вірним, на думку колегії суддів, є твердження Окружного адміністративного суду м. Києва про безпідставність посилання податкового органу на нікчемність правочину.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання договірних зобов'язань, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаного договору.

Щодо висновків суду першої інстанції про необґрунтованість висновків податкового органу щодо завищення Позивачем податкового кредиту з ПДВ, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Нюанс 15» було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента Позивача з фіктивним суб'єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ПП «Будпостач», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства «Будпостач» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.