Ухвала суду № 33682770, 17.09.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4322/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівБорисюк Л.П., Собківа Я.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» до Державної податкової служби в м. Києві про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Проксис» (далі - позивач) пред'явило позов до Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач) про визнання незаконними дій по проведення перевірки, складенню акту, скасування акту перевірки.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів може погодитись із огляду на наступне.

На адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» 06.03.2013 від Державної податкової інспекції у місті Києві надійшов акт № 13/16-40/33101280 від 01.03.2013 про результати документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства у частині правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість.

На думку позивача, вищезазначений акт складений незаконно, оскільки не були дотримані відповідачем вимоги Податкового кодексу України по проведенню документальних позапланових перевірок суб'єктів господарювання, що призвело до порушення прав та охоронюваних інтересів позивача.

Апелянт акцентує увагу на тому, що станом на момент проведення перевірки йому не надсилалося жодних документів у відповідності до пункту 81.1 статті 81 ПКУ. Окрім того, ані посадовій (службовій) особі, ані її уповноваженому представнику не було вручено під розписку наказу на проведення перевірки. Поряд з цим позивачем зазначено, що особам, які перебували на підприємстві в момент візиту органів податкової служби не пропонувалося отримати зазначені документи. Разом з тим, дані особи не є уповноваженими представника позивача.

З наявних матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Прокис» була здійснена на підставі наказу № 59 від 06.02.2013, та направлення на перевірку № 1320/10/16-4-05 від 11.02.2013. Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача для вручення копії наказу на проведення документальної позапланової перевірки було здійснено виїзд за фактичною та податковою адресою ТОВ «Проксис». За податковою адресою позивача, представникам органу податкової служби було повідомлено про перебування уповноважених осіб (директора та бухгалтера) за фактичною адресою - м. Київ, вул. Сиренька, б. 5. За наслідком прибуття за даною адресою працівниками органу податкової служби отримано інформацію, що директор підприємства перебуває у відряджені, а бухгалтер - на лікарняному і особам, які перебували на підприємстві на даний момент не відомо хто на час відсутності вищезазначених осіб здійснює керівництво фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Оскільки присутні особи не були уповноваженими діяти від імені ТОВ «Проксис» копія направлення на перевірку не була вручена. За наслідками фактичної відмови від отримання копії наказу № 59 від 06.02.2013 та ознайомлення з направленням на позапланову виїзну документальну перевірку головним державним податковим ревізором - інспектором управління боротьби з відмивання доходів одержаних злочинним шляхом Державної податкової служби у місті Києві Бондаренком А.М складено акт № 9/16-40/33101280 від 11.02.2013 та розпочато проведення перевірки.

Згідно пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно статті 78 документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пункт 78.4. статті 78 ПКУ передбачає, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Допуск посадових осіб органів податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 ПКУ.

Проаналізувавши норми вищезазначеної статті, колегія суддів зазначає, що існують такі елементи формування підстави проведення перевірки, а саме: наказ, направлення на проведення перевірки, службове посвідчення осіб, які за зазначені в направлені на проведення перевірки та надіслання платнику податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку наказу про проведення перевірки.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки (п. 81.1. ст..81 ПКУ)

З аналізу даних норм, вбачається, що законодавством не передбачено підстав для не проведення або проведення в інший час перевірки податковою службою з огляду на відсутність керівника або уповноваженої ним особи суб'єкта господарювання. При цьому, контролюючому органу надано право пред'явлення під розписку або надіслання з повідомлення про вручення наказу про проведення перевірки, а відтак контролюючий орган вправі використовувати на власний розсуд два альтернативних способи повідомлення платника податків про проведення планової/позапланової перевірки.

Відсутність уповноважених осіб на підприємстві не ставить в залежність та не зобов'язує контролюючий орган саме надіслати платнику податків з повідомленням про вручення наказу про проведення перевірки, оскільки чинним законодавством останньому не забороняється вручити його під розписку.

А тому, питання наявності протягом робочого дня уповноваженої особи товариства є внутрішнім організаційним питанням суб'єкта господарювання і вирішується у зв'язку з цим ним самостійно. Проте відсутність таких уповноважених осіб суб'єкта господарювання на час проведення перевірки створює об'єктивну неможливість вручення наказу і направлення на перевірку (з його відповідним підписанням) з подальшим її проведенням податковою службою.

В матеріалах справи відсутні будь які докази які б вказували на вчинення всіх можливих організаційних заходів для забезпечення проведення перевірки податковою службою у день її початку згідно відомостей наказу і направлення на перевірку.

Враховуючи в сукупності всі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача здійснено в межах повноважень відповідача та підставі чинного законодавства.

Відносно позовних вимог позивача про визнання дій відповідача по складанню акту № 13/16-40/33101280 від 01.03.2013 незаконним, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Дії податкових органів про проведенню перевірки є частиною процесу реалізації податковим органом їх повноважень, за наслідком яких складається акт. З огляду на те, що перевірка була проведена на законних підставах, то відповідно дії по складанню акту № 13/16-40/33101280 від 01.03.2013 є правомірними.

Крім того, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.

За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Обов'язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії є юридичний характер, тобто обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (суб'єктів), дотримання якої забезпечується правовими механізмами. Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2009 у справі № К-1647/07.

При цьому, акт за результатами проведення перевірки платника не має юридичного характеру, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису, і є лише носієм доказової інформації стосовно вчинених платником порушень податкової дисципліни, а відтак не породжує для платника настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на його права та обов'язки, не є обов'язковим для виконання, що виключає можливість його оскарження в судовому порядку.

За таких умов, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність належних правових підстав для визнання незаконними висновків викладених в Акті № 130/22-90/37270695 від 13.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проксис» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.Й. Петрик

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.