Ухвала суду № 33666593, 24.09.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/1842/13-ц Головуючий у І інстанції Чернов Д.Є. Провадження № 22-ц/780/3985/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.Категорія 20 24.09.2013

УХВАЛА

Іменем України

19 вересня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі Баліну П.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, за участю третіх осіб: Ірпінське міське управління юстиції, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування,-

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1966 року вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах, а в 1971 році сторони зареєстрували шлюб. З початку 1966 року по 1971 рік вони проживали в сараї, який був переобладнаний в житлове приміщення. Дане приміщення залишилось у неї після першого шлюбу. У 1971 році позивач разом з ОСОБА_5 розпочали будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 яке було завершене в 1976 році. Згідно рішень виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 279/1 від 25.11.2003 року та № 150/1 від 15.06.2004 року даний будинок було прийнято в експлуатацію і 30.06.2004 року нею було отримано свідоцтво про право власності на вказаний будинок. Після введення в експлуатацію будинку та отримання свідоцтва до неї звернулись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з проханням подарувати їм будинок, а вони будуть надавати їй та її чоловікові посильну матеріальну допомогу, утримувати будинок в належному виді, проводити ремонт та інше.

Позивач вказує, що вона не поставивши до відома свого чоловіка та ввівши в оману державного нотаріуса, приховавши від нього факт перебування в шлюбі, надавши нотаріусу паспорт в якому був відсутній штамп про реєстрацію або розірвання шлюбу 03.09. 2004 року, подарувала вказаний житловий будинок відповідачам в рівних долях.

ОСОБА_2 вважає, що відповідачі, ввівши її в оману, використовуючи її безпорадний стан, та скориставшись з її довіри, шляхом обману, змусили оформити договір дарування житлового будинку і позбавили її права власності на житло. Дане жиле приміщення є єдиним житлом у неї та її чоловіка і іншого житла вони не мають.

В зв'язку з викладеним, позивач просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 травня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.12.1971 року ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 (а.с.11).

У 1971 році вони розпочали будівництво спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 та згідно рішення виконавчого комітету Ірпінської міської ради № 150/1 від 15.06.2004 року 30.06.2004 року позивачем було отримано свідоцтво про право власності на даний будинок (а.с.12).

Встановлено, що 03.09.2004 року позивач подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться у АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування житлового будинку від 03.09.2004 року, який зареєстровано в реєстрі № 1-3659 (а.с.10).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених ст.230 ЦК України підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За положеннями ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків встановлених законом.

Отже, за змістом ст.230 ЦК України обман, як підстава для визнання угоди недійсною, передбачає вчинення однією із сторін активних дій спрямованих на формування у іншої сторони правочину хибного уявлення про істотні умови договору. Про це ж саме йдеться і у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", де зокрема вказано, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням Помилка щодо мотивів правочину не має істотне значення, крім випадків встановлених законом.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до п.19 Постанови № 9 Пленуму Верховного суду України від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини, щодо яких помилялася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позову, суд першої інстанції посилався на те, що сам факт того, що відповідачі обіцяли позивачу та її чоловікові надавати посильну матеріальну допомогу, утримувати будинок в належному стані, проводити ремонт, а після оформлення договору дарування почали відноситися до неї та до її чоловіка зверхньо, не надавали ніякої допомоги, свідчить лише про те, що позивач дійсно мала намір укласти таку угоду, а помилка, що стосується мотивів укладання угоди, не є підставою для визнання угоди недійсною. З вказаним твердженням також погоджується колегія суддів.

Крім того, суд першої інстанції правильно встановивши характер спірних правовідносин, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що оскільки позивач зверталася з заявою від 14.07.2004 року до Ірпінського БТІ, в якій вона просила надати їй інформацію з Реєстру прав власності на нерухоме майно для дарування цілого будинку, що свідчить про той факт, що позивач мала намір подарувати будинок та за власною ініціативою, добровільно відчужила належний їй будинок на користь відповідачів.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин між сторонами та ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які б спростували законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що судом першої інстанції повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи, правильно встановлено правові відносини сторін, дана належна правова оцінка доказам у справі, висновки місцевого суду відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: