Постанова № 33651143, 18.09.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2013 р. Справа № 914/2176/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Краєвська М.В.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім", м. Львів №280 від 25.08.2013р.

на рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2013р.

у справі № 914/2176/13

за позовом публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів", м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім", м. Львів

про стягнення 110 604, 93 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Вертас М.М. - представник

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України, учасником судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 19.08.2013р. у справі №914/2176/13 (суддя Сухович Ю.О.) позов згідно заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог, задоволено повністю: стягнено з ТОВ "Компанія "Лізинговий дім", м.Львів на користь ПАТ Акціонерно-комерційного банку "Львів" 67 760,00грн. заборгованості по кредиту, 35 251,89 грн. заборгованості по процентах, 7 593,04 грн. пені та 2 212,09 грн. судового збору; повернено ПАТ Акціонерно-комерційного банку "Львів", м.Львів з Державного бюджету України зайво сплачений, згідно меморіального ордеру №23 від 29.05.2013р. судовий збір в сумі 2,75 грн., у зв'язку із поданням заяви про зменшенням суми позовних вимог.

ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" подано апеляційну скаргу №280 від 25.08.2013р. та доповнення до апеляційної скарги №301 від 17.06.2013р., в якій просить змінити рішення суду, а саме: відмовити позивачеві у стягненні пені на суму 7 593,04грн. Зокрема, скаржник посилається на те, що право на пеню виникло з часу прострочення сплати відсотків (п.4.1 договору), а по тілу кредиту відповідно до п.1.8 кредитного договору з 25 травня 2011р. Судом невірно визначено початок порушення зобов»язання щодо повернення тіла кредиту та відсотків та неправильно визначено початок перебігу строку позовної давності.

Окрім того, скаржник зазначає, що у поданому позивачем розрахунку не подано суми погашеного позивачем кредиту та не визначено за який період виникла заборгованість по кредиту.

ПАТ Акціонерно-комерційний банк "Львів" у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, а апеляційну скарну без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача в судовому засіданні суд встановив наступне:

як вбачається із матеріалів справи, між ЗАТ АКБ "Львів" правонаступником якого є ПАТ Акціонерно-комерційний банк "Львів" (банк) та ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" (позичальник) укладено кредитний договір №73 від 26.05.2008р. відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику строковий кредит у сумі 92 400,00 грн., із сплатою за користування кредитом в розмірі 20,0 відсотків річних, із терміном погашення кредиту, не пізніше 25.05.2011 року (а.с.18-20).

Згідно із п.1.8 договору термін погашення кредиту встановлено згідно графіку, але не пізніше 25.05.2011р.

Відповідно до п.3.2.6 договору позичальник зобов'язувався своєчасно в терміни, визначені кредитним договором, повернути банку кредит та плату (відсотки, комісії) за користування ним.

Згідно із п.4.1 договору сторони передбачили умови нарахування і сплати відсотків та комісій за користування кредитом.

За несвоєчасне погашення кредиту або його частини плати за користування кредитом або її частини банк має право нарахувати, а позичальник в такому випадку, зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої в строк суми за кожний прострочений день, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також відшкодовує банку завдані таким невиконанням збитки в повному обсязі. Наступний день після встановленої дати погашення кредиту (його частини), відсотків рахується першим після прострочки (п.4.3. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, додаток № 1 до кредитного договору від 26.05.2008р, в якому сторони узгодили графік погашення кредиту, 07.10.2008р. втратив чинність за згодою сторін згідно додатку №2 до кредитного договору №73 від 26.05.2008р. (а.с.20,21).

Для забезпечення виконання умов кредитного договору №73 від 26.05.2008р., а також усіх додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені у майбутньому між банком та позичальником укладено договори застави рухомого майна від 29.09.2008 року, 26.05.2008 року №26/05/2008-73/2 та 26/05/20008-73/1 (а.с.23-26).

В ході розгляду справи встановлено, що позивач свої зобов'язання перед відповідачем згідно кредитного договору №73 від 26.05.2008р. виконав в повному обсязі, надавши ТОВ "Компанія "Лізинговий дім" кредит в сумі 92 400, 00грн., що підтверджується меморіальним ордером №TR.85843.1 від 26.05.2008р. (а.с.28).

Надалі, між банком та позичальником (боржник) 02.07.2012р. укладено договір про порядок виконання кредитних зобов'язань щодо визначення порядку погашення протермінованої заборгованості за кредитним договором №73 від 26.05.2008р., яка станом на 02.07.2012р. становить 102 790,97 грн., з яких: 67 760,00 грн. - заборгованість по поверненню основної суми кредиту та 35 030,97 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами (а.с.22)..

Відповідно до п.1.1. договору від 02.07.2012р. боржник зобов'язувався сплатити банку кредитну заборгованість в термін до 31.12.2012р.

Пунктом 1.2 договору було передбачено, що боржник бере на себе зобов'язання в термін до 31 грудня 2012 року сплатити нараховані банком на суму кредитної заборгованості проценти.

Згідно із п. 2.1 цього ж договору, банк зобов'язався з 02.07.2012р. на суму заборгованості по поверненню основної суми кредиту нараховувати проценти з розрахунку 1 (один) % річних.

Отже із вищенаведеного вбачається, що договором про порядок виконання кредитних зобов'язань від 02.07.2012р. продовжено кінцевий термін погашення всієї суми кредиту та відсотків до 31.12.2012р.

Пунктом 4 договору від 02.07.2012р. сторони передбачили, що цей договір не є окремим, новим зобов'язанням, а укладений на врегулювання погашення заборгованості за кредитним договором №73 від 26.05.2008р. Договори (угоди), укладені в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №73 від 26.05.2008р. зберігають свою чинність.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в порушення умов договору про порядок виконання кредитних зобов'язань від 02.07.2012р., в термін до 31.12.2012 року заборгованість перед банком не погашено, зобов'язання позичальником не виконано.

Позивачем надіслано скаржнику лист-вимогу №03.01.2013р. вих. №4/0-12 з проханням в 30-ти денний термін, з дати отримання даної вимог погасити всю заборгованість по кредитному договору №73 від 26.05.2008р. Проте, відповідач залишив даний лист-вимогу без відповіді та задоволення.

Станом на 30.06.2013р. (з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позову) заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором №73 від 26.05.2008р. із врахуванням договору про порядок виконання кредитних зобов'язань від 02.07.2012 року становить 110 604,93 грн., з яких заборгованість по кредиту 67 760,00 грн., заборгованість по процентах 35 251,89 грн. та пеня 7 593, 04 грн. нарахована за період з 01.01.2013р. по 30.06.2013р.

Згідно із п.п. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.345 ГК України).

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За умовами ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, факт виплати позивачем відповідачу кредиту в сумі 92 400,00грн. підтверджується меморіальним ордером №TR.85843.1 від 26.05.2008р.

Станом на 02.07.2012р., дату укладення договору про порядок виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором №73 від 26.05.2008р., заборгованість відповідача становить 102 790,97 грн., з яких: 67 760,00 грн. заборгованість по поверненню основної суми кредиту; 35 030, 97 грн. - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами.

Відповідач зобов'язувався сплатити банку кредитну заборгованість в термін до 31.12.2012р. (п.1.1,1.2 договору).

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що уклавши 02.07.2012р. договір про порядок виконання кредитних зобов'язань, відповідач визнав наявність боргу по тілу кредиту в сумі 67 760,00 грн. грн. та по процентах в сумі 35 030,97 грн.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по кредиту 67 760, 00 грн. та заборгованості по процентах 35 251,89 грн. за користування кредитом підтверджується матеріалами справи та підлягаю задоволенню.

Відповідно до ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із ч.1. ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі закону та договору.

Згідно із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із п.4.3. кредитного договору за несвоєчасне погашення кредиту або його частини плати за користування кредитом або її частини банк має право нарахувати, а позичальник в такому випадку, зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої в строк суми за кожний прострочений день, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно стягнено 7 593,04 грн. пені нарахованої за період з 01.01.2013р. по 30.06.2013р., згідно поданої позивачем заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Матеріалами справи підтверджено факт наявності заборгованості скаржника перед позивачем, скаржником не надано суду доказів виконання вимог кредитного договору..

Скаржником не подано суду достатніх та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги, заявлені в апеляційній скарзі, зокрема, щодо посилання скаржника, що в поданому позивачем розрахунку не подано суми погашеного позивачем кредиту та не визначено за який період виникла заборгованість по кредиту. Судова колегія зазначає, що з даного розрахунку заборгованості вбачається, що в колонці 7 відображено усі суми, які були сплачені відповідачем. Крім того, слід зазначити, що заборгованість по тілу кредиту в сумі 67 760,00 грн. та процентах в сумі 35 251,89 грн. не є спірною, оскільки, як зазначалось вище, підписавши договір про порядок виконання кредитних зобов'язань від 02.07.2012р., відповідач тим самим визнав наявність вказаної заборгованості.

Окрім того, посилання скаржника щодо неправомірного нарахування позивачем пені є безпідставними, оскільки після укладення сторонами договору про порядок погашення кредитних зобов"язань від 02.07.2012р. сторони не складали графік погашення заборгованості до нього, а в п.1.1. вказаного договору зазначили, що боржник зобов"язується сплатити кредитну заборгованість в термін до 31.12.2012р., відтак, прострочка почалась з 01.01.2013р.. Отже, позивачем правомірно нараховано пеню за період з 01.01.2013р. по 30.06.2013р., яка згідно поданого ним уточненого розрахунку становить 7 593,04 грн. Відтак, до даного нарахування не може бути застосовано ст.267 ЦК України щодо застосування строку позовної давності.

Окрім того, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що заборгованість в сумі 110 604,93 грн. не є новим зобов"язанням, що підтвердили сторони в п.4 договору про порядок виконання кредитних зобов"язань від 02.07.2012р., але в ньому передбачено новий строк виконання зобов"язання, у зв"язку з порушенням якого позивач правомірно нарахував пеню в сумі 7 593, 04 грн. за період з 01.01.2013р. по 30.06.2013р.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 19.08.2013р. у справі №914/2176/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 24.09.2013р.

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Краєвська М.В.

Суддя Орищин Г.В.