Постанова № 33627687, 18.09.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

18 вересня 2013 року 11:21 №826/14171/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Кришталь М.О., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп»додержавної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0001322210, від 06.03.2013 №0001332210, від 06.03.2013 №0001342210,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 18 вересня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0001322210, від 06.03.2013 №0001332210, від 06.03.2013 №0001342210.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 11.02.2013 №149/22.1-07/34427525 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» за період 01.10.2009 по 31.12.2010, необґрунтовано прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 11.02.2013 №149/22.1-07/34427525 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 №0001322210, від 06.03.2013 №0001332210, від 06.03.2013 №0001342210. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі».

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та додану вартість при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» за період 01.10.2009 по 31.12.2010.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Оболонському районі міста Києва ДПС складено акт від 11.02.2013 №149/22.1-07/34427525 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 06.03.2013 №0001322210, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 26 537,50 грн., у тому числі: 21 230,00 грн. - основний платіж, 5 307,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 06.03.2013 №0001332210, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 247,50 грн., у тому числі: 16 198,00 грн. - основний платіж, 4 049,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

від 06.03.2013 №0001342210, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 960,00 грн. за лютий 2010 року.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не включаються до складу валових витрат витрати на виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеній у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 11.02.2013 №149/22.1-07/34427525, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» за усним договором надання послуг з розміщення реклами.

За посиланням позивача, між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» було укладено усний договір надання послуг з розміщення рекламних банерів з рекламою відповідних виставкових заходів у всесвітній мережі Інтернет у період грудень 2009 року- квітень 2010 року.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії рахунків-фактури від 30.12.2009 №СФ-30/12/04, від 29.01.2010 №СФ-29/01/10, від 26.02.2010 №СФ-26/02/04, від 31.03.2010 №СФ-31/03/10, від 30.04.2010 №30/04/03; копії податкових накладних від 30.12.2009 №301219, від 29.01.2010 №190116, від 26.02.2010 №260201, від 31.03.2010 №310310, від 30.04.2010 №300409; копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2009 №ОУ-40, від 31.01.2010 №ОУ-000058, від 26.02.2010 №ОУ-00002, від 31.03.2010 №ОУ-00144, від 30.04.2010 №ОУ-00247; копії виписок з особового рахунку товариства з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» за відповідні періоди.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі», вказано на акт державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС від 29.10.2012 №833/3-22-80-36375673, відповідно до якого товариство з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» за юридичною адресою не знаходиться, найманих працівників та основних засобів, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності не має.

Аналізуючи доводи позивача та відповідача щодо реальності господарської операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі», суд наголошує на наступному.

За посиланням позивача, між товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі» укладено усний договір надання послуг, виконання якого підтверджується рахунками-фактурами та актами здачі-прийняття робіт.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Позивачем цю вимогу закону не дотримано.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

1) назву документа (форми);

2) дату і місце складання;

3) назву підприємства, від імені якого складено документ;

4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з тим, первинні документи, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Так, рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт не містять ідентифікуючих реквізитів щодо осіб, які їх склали. Зокрема, відсутні:

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення як з боку позивача, так і з боку його контрагента;

прізвище, ім'я, по-батькові посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі», які складали рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт.

Слід зазначити, що в названих документах не конкретизовано які саме послуги виконувались, їх обсяг та період.

За таких обставин, первинні документи, на підставі яких сформовано дані податкового обліку товариства з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп», складені невідомою особою та не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Суд також наголошує на тому, що видами діяльності позивача є видання газет, розроблення стандартного програмного забезпечення, рекламна діяльність, дослідження кон`юктури ринку та виявлення суспільної думки, консультування з питань комерційної діяльності та управління.

Під час судового розгляду справи позивачем не доведено суду доцільності залучення інших осіб для надання рекламно-інформаційних послуг, а також неможливість здійснення певних послуг самостійно.

Підсумовуючи викладене, враховуючи, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, зважаючи на те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, з огляду на те, що товариством з обмеженою відповідальністю «Експо Промо Груп» не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА «Монамі», відповідності первинних документів вимогам чинного законодавства, суд дійшов висновку про обґрунтованість висновків акту перевірки від 11.02.2013 №149/22.1-07/34427525 та, відповідно, правомірність податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва ДПС від 06.03.2013 №0001322210, від 06.03.2013 №0001332210, від 06.03.2013 №0001342210.

За таких обставин, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 20.09.2013