Рішення № 33615392, 23.09.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2494/13-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С.В.Провадження № 22-ц/780/4165/13 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 29 23.09.2013

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 вересня 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Панасюка С.П., Даценко Л.М.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивував тим, що він проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом начальника озброєння від 5 квітня 2002 року його звільнено із служби за станом здоров'я. Вказував, що 1 серпня 2009 року йому була безтерміново встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворюваня, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ступінь втрати професійної працездатності склав 70 %. Вказував, що з вини відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що на даний час він є інвалідом ІІ групи, позбавлений можливості реалізовувати свої звички і бажання, він не може вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, страху за своє майбутнє та майбутнє сім'ї. У зв'язку із наведеним, просив стягнути із відповідача на його коирчсть моральну шкоду в розмірі 200 тисяч гривень.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2013 року позов задоволено частково, стягнуто із відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100 тисяч гривень. В решті позову відмовлено.

Відповідач МО України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким в позові відмовити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення і неправильне застосування судом норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом начальника озброєння Збройних Сил України № 030 від 5 квітня 2002 року його у званні підполковника звільнено із військової служби у відставку згідно п.67, підпункту «б» - за станом здоров'я (а.с.7).

Також судом встановлено, що за результатами огляду ОСОБА_1, проведеного комісією МСЕК 28 липня 2009 року (через сім років після звільнення з військової служби), позивачу встановлено безстроково ІІ групу інвалідності із 1 серпня 2009 року внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.8).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що в результаті проходження військової служби ОСОБА_1 отримав ушкодження здоров'я, йому встановлено ІІ групу інвалідності і 70 % втрати працездатності, що у свою чергу потягло заподіяння позивачу моральної шкоди, відповідальність за яку несе МО України.

Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Вирішуючи спір на підставі норм, які регулюють відносини щодо відшкодування шкоди у деліктних (позадоговірних) відносинах, суд не взяв до уваги, що всупереч вимогам ст.60 ЦПК України позивач не надав суду доказів, які винні дії вчинило МО України, коли ці дії вчинені, в чому вони полягають та чи є причинний зв'язок між такими діями і моральною шкодою.

Також, суд порушив норми матеріального права, застосувавши ст.ст.1167,1168 ЦК України. При цьому суд залишив поза увагою, що позивач просить відшкодувати моральну шкоду, завдану йому під час проходження військової служби, з якої звільнився у 2002 році, тобто ще до набрання ЦК України 2003 року законної сили 1 січня 2004 року. З урахуванням вимог ст.58 Конституції України, згідно якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі ст.ст.1167,1168 ЦК України не поширюються на спірні правовідносини.

Крім того, стягуючи із Міністерста оборони України на користь позивача завдану моральну шкоду, суд не врахував положення ст.56 Конституцї України, згідно якої кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб.

Згідно п.101 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовою особою, судам слід виходити із того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним документом це не передбачено, то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України. Суд першої інстанції не врахував наведеного і не притягнув до участі у справі відповідний орган Державного казначейства України.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно положень ст.56 Конституцї України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових осіб.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ст.4401 ЦК УРСР (чинна на час виникнення спірних правовідносин), згідно якої моральна шкода, заподіяна громадянину діяннями іншої особи, яка порушила її законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду.

За змістом вказаної норми юридичною підставою відповідальності за завдану моральну шкоду в деліктних правовідносинах є склад цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода; протиправна поведінка; причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Аналогічні роз'яснення містить п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно якого обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З огляду на те, що в матеріалах справи відутні як докази про вчинення МО України винних дій у відношенні позивача під час проходження останнім військової служби, так і наявність причинного зв'язку між такими діями і моральною шкодою, то підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його проголошення.

Головуючий

Судді :