Ухвала суду № 33611913, 18.09.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №914/1975/2012

Провадження №22ц/779/2158/2013

Категорія 27

Головуючий у І інстанції Бородовський С.О.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Петрів Д.Б.

з участю представника відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Непорадної Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору №010/14-10-597G109 від 20 серпня 2007 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

17.02.2012 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними та розірвання кредитних договорів №010/14-10-597G109 від 20.08.2007 року та №014/14-10/108G109 від 25.02.2008 року, укладених між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6.

Ухвалою Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 17.06.2013 року позов ОСОБА_6 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними та розірвання кредитних договорів залишено без розгляду.

В процесі розгляду справи позивач ОСОБА_4 змінила позовні вимоги до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» та просила визнати недійсним кредитний договір №010/14-10-597G109 від 20 серпня 2007 року, укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6.

Рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2013 року в задоволенні позову поручителя ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору №010/14-10-597G109 від 20 серпня 2007 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичальником ОСОБА_6, відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не дав оцінки жодному доводу позивача. Висновки суду про те, що кредитний договір є законним ґрунтуються на тому, що договір є укладений та виконувався позичальником після його укладення, однак оскарження правочину полягає у визнанні саме укладеного правочину недійсним. Закон не містить виключень, що правочини, які виконуються не можуть бути визнані недійсними.

Апелянт вказує, що в порушення ст. 184 ЦПК України суд без будь-якої мотивації відмовив в задоволенні клопотання позивача про допит її в якості свідка. Всупереч ст. 137 ЦПК України суд в судовому засіданні 02.07.2013 року відхилив клопотання позивача про витребування доказів, мотивуючи це тим, що в цьому немає потреби. При дослідженні матеріалів справи суд не перевірив повноваження особи, яка підписувала спірний кредитний договір, хоча в позовній заяві позивач вказував на не підтвердження повноважень особи, яка підписувала цей правочин.

Також апелянт зазначає, що судом в оскарженому рішенні невірно зазначено, що позивач просила визнати кредитний договір недійсним з тих підстав, що у відповідача була відсутня індивідуальна ліцензія на надання кредитів у валюті, а також тому, що позивач отримала в якості позики грошові кошти не у іноземній валюті, а у гривні. В позовній заяві навпаки вказано, що мова йде не про незаконність надання банками кредитів в іноземній валюті резидентам України взагалі, а про незаконність надання таких кредитів саме для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України на території України, як це мало місце в даному випадку.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, не дав належної оцінки меморіальному ордеру від 23.07.2007 року, згідно якого позивач нібито отримала кошти в сумі 85000 доларів США, оскільки такий не може використовуватись при видачі позичальнику валютних коштів. Згідно Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою правління НБУ №337 від 14.08.2003 р. та зареєстрованої Міністерством юстиції України 05.09.2003 р. за №768/8089, таким документом повинна бути заява про видачу готівки.

З наведених підстав просив рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2013 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_4 задовольнити.

В засідання апеляційного суду апелянт не з'явився, подав суду письмове клопотання про перенесення слухання справи у зв'язку із його зайнятістю в розгляді справи іншим судом.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнала, посилаючись на обґрунтованість висновків суду, просила в задоволенні скарги відмовити.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 20.08.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №010/14-10-597G109, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 85000,00 доларів США із сплатою 13,5% річних та кінцевим терміном погашення кредиту 18.08.2017 року. Згідно вказаного кредитного договору, в забезпечення його виконання майновий поручитель ОСОБА_6 - ОСОБА_4 передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: приміщення магазину, загальною площею 186,1 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1; п'ятикімнатну квартиру, загальною площею 154,3 кв.м,, житловою площею 113,6 кв.м, що розташована по АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено існування підстав для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, які передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України. Позивач та її представник не заперечили, що грошові кошти згідно кредитного договору були отримані, спірний договір частково виконаний, в забезпечення виконання кредитного договору був укладений договір застави. Заперечення представника позивача щодо дійсності кредитного договору стосуються питань тлумачення змісту правочину, а не його дійсності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Підстави недійсності правочину визначені положеннями ст. 215 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Так, сторони спірного кредитного договору на добровільних засадах визначили усі його умови, в тому числі і щодо валюти, порядку погашення кредиту та сплати відсотків за кредит. До того ж, ініціатива отримання кредиту виходила саме від позивача.

В силу дії ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93 гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

За змістом ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Також, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Проте, можливість використання в Україні іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, передбачено ст. 192, ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.

Наведені правові норми спростовують доводи апелянта про незаконність надання кредиту у валюті саме для розрахунків цією валютою з іншими резидентами України на території України, як це мало місце в даному випадку.

Несуттєвими є доводи апелянта про те, що банком оформлено видачу готівки позивачу неналежним документом, так як і позивач і представник позивача в судовому засіданні визнали отримання позивачем (позичальником) у відповідача суми кредиту згідно заяви на отримання кредиту в розмірі 85000 доларів США.

Не приймаються до уваги і доводи апелянта про те, що про недійсність кредитного договору свідчить та обставина, що позивач при укладенні кредитного договору не була проінформована про обставини повернення кредиту у доларах згідно з поточним курсом валюти, а не згідно з курсом валюти, встановленим НБУ на момент підписання кредитного договору, оскільки в Україні стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена. Населення щоденно інформується про курс гривні до іноземних валют в засобах масової інформації. Згідно ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» валютні курси встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Положенням «Про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженим Постановою Правління Національного Банку України №496 від 12.11.2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач не надала суду доказів, що оспорюваний нею договір сторонами укладений всупереч вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а тому підстав для визнання кредитного договору №010/14-10-597G109 від 20.08.2007 року недійсним немає.

За приписами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції були досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази і їх не надано суду апеляційної інстанції, що давало б підставу для зміни чи скасування судового рішення.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 02 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Девляшевський В.А.

Ковалюк Я.Ю.