Ухвала суду № 33610673, 17.09.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року Справа № 73663/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Микитин І.В.,

представника позивача Наумовича Ю.С.,

представника відповідача Дорош А.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ц-Л Україна» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ц-Л Україна» (далі - ТОВ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ)

від 20.09.2011 року № 0002852320, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 198597,16 грн., з яких 158877,72 грн. за основним платежем та 39719,44 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 20.09.2011 року № 0002892320, яким було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 6409,21 грн.

від 20.09.2011 року № 0002862320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 25537,92 грн., з яких 20430,33 грн. за основним платежем та 5107,59 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 30.11.2011 року № 0003402320, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 12,50 грн., з яких 10,00 грн. за основним платежем та 2,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 30.11.2010 року № 27877/10/23-2, яким було зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 2564,87 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року у справі № 2а-13935/11/1370 у задоволенні позову було відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивач просив зазначене судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволені його позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавством України не встановлено обмежень щодо форм і методів діяльності суб'єктів господарювання, а тому ТОВ мало право вирішувати на власний розсуд чи організовувати у себе відповідний структурний відділ чи укласти цивільно-правовий договір із сторонньою особою для забезпечення функціонування тих чи інших ділянок своєї діяльності.

На переконання апелянта, всі необхідні документи щодо придбання та оплати послуг у нього є в наявності та були надані представникам відповідача під час проведення перевірки.

Відтак ТОВ вважає, що отримані послуги від контрагентів підтверджено належними доказами, які наявні у матеріалах справи, а суми витрат у грошовій та матеріальній формах, здійснених як компенсація вартості цих послуг, є валовими витратами товариства.

Метою придбання таких послуг було перспективне підвищення доходності господарської діяльності ТОВ від здійснення основних напрямків його господарської діяльності, а отже віднесення витрат з їх придбання пов'язане з веденням позивачем господарської діяльності.

Відтак у контролюючого органу були відсутні підстави для виключення таких витрат зі складу валових та заперечення правомірності формування податкового кредиту з ПДВ.

Тому у діях ТОВ відсутнє порушення п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.4.1., пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду підтримав подану ТОВ апеляційну скаргу у повному обсязі, просив скасувати оскаржуване судове рішення та задовольнити позов товариства.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду заперечила обґрунтованість вимог апелянта, просила залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 07.09.2011 року ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.06.2011 року, результати якої оформлено актом № 1584/23-0/33607627.

У ході проведення перевірки встановлено, що ТОВ протягом періоду, який підлягає перевірці, було віднесено до складу валових витрат:

витрати на логістичні послуги від ПАТ «УВК «Україна» згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт;

витрати по рекламно-інформаційному обслуговуванню, отримані від ТОВ «Видавництво «Ярмарок» згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на послуги, отримані від ФОП ОСОБА_3 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на юридичні послуги, отримані від ФОП ОСОБА_4 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт, за якими станом на 31.12.2010 року заборгованість становить 23393,00 грн.;

витрат на послуги по ремонту технологічного обладнання в кількості 2-ох одиниць, отримані від ФОП ОСОБА_5 згідно з актом здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на юридичні послуги, отримані від ФОП ОСОБА_6 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на послуги, отримані від ФОП ОСОБА_7 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на послуги, отримані від ФОП ОСОБА_8 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт;

витрати на послуги, отримані від ФОП ОСОБА_9 згідно з актами здачі-приймання виконаних робіт.

На підставі наданих до перевірки первинних документів - актів виконаних робіт щодо надання послуг - неможливо встановити яку економічну ефективність для підприємства та його господарської діяльності принесли понесенні витрати, оскільки вони не несуть вичерпної інформації про характеристику роботи та не підтверджені відповідними первинними документами щодо фактичного виконання цих послуг.

Тому судом зроблено висновок про те, що в актах виконаних робіт відсутнє підтвердження фактичного надання послуг та їх зв'язок з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому згідно з пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону встановлено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Окрім того, згідно з пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому за правилами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією слід вважати дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» цього ж Закону).

За правилами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що надані позивачем до перевірки первинні документи не дають можливості однозначно встановити причетність понесених витрат до господарської діяльності ТОВ, оскільки вони не несуть вичерпної інформації про характер наданих робіт (послуг), не розкривають змісту та обсягу здійснення операції відповідно до укладених договорів, а також фактичне їх виконання.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на відсутність у ТОВ належних доказів про погодження із контрагентами номенклатури, асортименту, кількості продукції (робіт, послуг), а також вимог до їх якості та ціни, а докази проведення позивачем оплати своїм контрагентам коштів не є безумовною підставою для віднесення таких витрат до валових з подальшим формуванням податкового кредиту з ПДВ.

Одночасно апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що із вказаних первинних документів щодо отримання позивачем логістичних, юридичних, рекламно-інформаційних послуг та послуг по ремонту технологічного обладнання неможливо встановити їх реальну мету чи факт використання у власній господарській діяльності ТОВ.

Відтак суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції про відсутність у позивача належних доказів для включення ним до валових витрат вартості згаданих послуг та подальшого формуванням податкового кредиту з ПДВ по таких господарських операціях, а отже про безпідставність заявленого ТОВ позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Ц-Л Україна» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2012 року у справі № 2а-13935/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Ухвала у повному обсязі складена 19 вересня 2013 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба