Ухвала суду № 33609605, 20.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1624/13 20.05.2013 20.05.2013 20.05.2013

Провадження №22-ц/784/1555/13 Головуючий у І інстанції Губницький Д.Г.

Категорія - 27 Доповідач в апеляційної інстанції Лисенко П.П.

У Х В А Л А

іменем України

20 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Скопенко В.М.,

за участі:

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Всеукраїнський акціонерний банк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2013 року, ухваленого у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Всеукраїнський акціонерний банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором, -

у с т а н о в и л а :

15 вересня 2010 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Всеукраїнський акціонерний банк» (надалі Банк) пред'явило до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.

06 вересня 2007 року Банк в простій письмовій формі уклав з відповідачем кредитний договір № 16Б-4О, за умовами якого, зобов'язався надати позичальнику споживчий кредит у розмірі 15 000 гривень, а той, в свою чергу - використати отримані грошові кошти за цільовим призначенням, і повернути їх частинами згідно графіку погашення до 04 вересня 2009 року.

Крім того, позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування позиченими грошима, виходячи з процентної ставки 24 % на рік.

Порушення ним умов кредитного договору, давало Банку право нараховувати пеню, у розмірі 25 % від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів, але не менше 50 гривень, і штраф у розмірі 5 % від суми переданих в кредит коштів.

В той же день, на забезпечення виконання названого кредитного договору, Банк уклав з матір'ю позичальника - ОСОБА_4 договір поруки, за яким та бралася нести солідарну з ОСОБА_2, цивільно-правову відповідальність за невиконання тим кредитного зобов'язання.

Взятий на себе обов'язок Банк виконав належним чином, в той час, як ОСОБА_2 свого слова у повній мірі не дотримав.

Отримавши від Банку грошові кошти, він використав їх за цільовим призначенням, попервах виконуючи свій обов'язок з повернення кредиту та сплаті процентів.

Проте у подальшому, його договірна поведінка змінилася, починаючи з лютого 2009 року він припинив будь-які виплати за договором, у зв'язку з чим, станом на 09 вересня 2010 року виникла заборгованість у розмірі 9 737 гривень 42 копійки, з яких:

· 6 417 гривні 66 копійок заборгованість за тілом кредиту;

· 2 717 гривень 92 копійок нараховані, але несплачені проценти;

· 601 гривня 84 копійки заборгованості по сплаті штрафних санкцій.

Посилаючись на ігнорування ОСОБА_2 його вимог та дій, спрямованих на повернення кредиту та несплачених процентів і штрафу, Банк просив позов задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2013 року позов Банку задоволено частково, з ОСОБА_2 на користь банку стягнуто 9 737 гривень 42 копійки на погашення заборгованості, у вимозі до ОСОБА_4 відмовлено через пропуск Банком встановленого законом строку звернення до поручителя з вимогою про виконання за позичальника кредитного зобов'язання.

Банк оскаржив це рішення в частині відмови йому у вимозі про стягнення заборгованості з поручителя, солідарно з позичальником, та розподілу судових витрат, просив в названій частині його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність зазначеної частини судового рішення дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки воно ухвалено з додержання норм матеріального й процесуального права.

Задовольняючи позов Банку, районний суд виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини, умови якого порушив ОСОБА_2, а тому, відповідно до ст. ст. 525-526, 528, 530, 541, 543, 553 - 555, 611, 615, 625, 1046-1050, 1054, 1055 ЦК України, підпунктів 2.4.6, та пунктів 4.2-4.4 умов кредитного договору він повинен відповідати за неналежне виконання взятого на себе зобов`язання і нести негативні наслідки таких його дій, а саме, повернути позивачеві залишок кредиту, нараховані але не сплачені відсотки за користування взятими в кредит грошима та штраф.

Що ж до солідарної з ним відповідальності його матері ОСОБА_4, то цу цій вимозі банку слід відмовити, оскільки тим пропущено строк звернення до поручителя з такою вимогою

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу статей 251, 253, 509, 525-526, 598, 610, 611, 616, 622, 631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах встановленої законом або договором про збільшення позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, Банк, за кредитним договором № 16Б-4О надав позичальнику споживчий кредит у розмірі 15 000 гривень.

Той грошові кошти взяв і використав на свій розсуд.

При цьому, він зобов'язався повернути їх частинами до 04 вересня 2009 року і, крім того, сплачувати проценти за користування позиченими грошима, виходячи з процентної ставки 24 % на рік. Невиконання такого обов'язку давало банку право нараховувати штрафні санкції.

Сплативши частину тіла кредиту та частково відсотки за користування ним, позичальник з лютого 2009 року виплати припинив, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 9 737 гривень 42 копійки.

За такого і відповідно до статей 525, 589, 590, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України та пункту 2.6 та 3.4.1 кредитного договору ОСОБА_2 повинен відповідати за неналежне виконання кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких своїх дій, а саме, повернути Банку залишок тіла кредиту, сплатити прострочені відсотки та штраф.

Що ж стосується вимог Банку до поручителя, то їх слід вирішувати як у відповідності із названими нормами закону та умовами договору кредиту, так і нормами, що безпосередньо регулюють поруку, а також умовами договору поруки, укладеному між сторонами.

Відповідно ж частини четвертої статті 559 ЦК - порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В силу п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів, пов'язаних з цивільною відповідальністю поручителів, суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з кредитного договору № 16Б-4О від 06 вересня 2007 року, строк його дії повинен був закінчитися 04 вересня 2009 року, а відповідно, з наступного за названим днем, дня у банка виникло право протягом 6 місяців пред'явити вимогу до ОСОБА_4 Той таким правом скористався лише 01 вересня 2010 року (а.с. - 32), тобто зі значним пропуском встановленого законом строку. Оскільки названий строк за своєю правовою природою є пресічним, то з його спливом вимоги до поручителя задоволенню не підлягають, а тому у вимозі до ОСОБА_4 слід відмовити.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для скасування оскарженого рішення в названій частині немає.

Що ж до посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, про допущену судом помилку при розподілі судових витрат, то вони не можуть братися до уваги, оскільки вони не підтверджені доказами. У справі відсутні документи, що свідчили б про сплату позивачем судових витрат при поданні до суду позовної заяви, не надані вони і до суду апеляційної інстанції, , хоча згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень, а тому суд вірно стягнув судові витрати з відповідача на користь держави України.

Керуючись ст.ст. 307- 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Всеукраїнський акціонерний банк» відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: