Рішення № 33603079, 11.09.2013, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/9319/2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Пасинок В.С.

Доповідач - Шахова О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

головуючого - Шахової О.В.

суддів - Головачова Я.В., Поливач Л.Д.

при секретарі - Охневській Т.В.

розглянула в відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року

за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2013 року ПАТ «Родовід Банк» звернувся до суду з зазначеним позовом, та посилаючись на те, що 20 жовтня 2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за яким останній отримав грошову суму у розмірі 16 862,00 доларів США строком до 20 жовтня 2011 року зі сплатою 12,8% річних користування кредитом, проте свої зобов'язання не виконав, кредит та відсотки не повернув, що призвело до утворення заборгованості.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі в розмірі 79 442, 25 грн. та судові витрати в розмірі 794,43 грн.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення неустойки (пені) змінити та ухвалити нове яким застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір неустойки (пені) до розміру 3 000,00 грн. На обґрунтування своїх доводів, апелянт, вказує зокрема, що в суді першої інстанції він просив суд застосувати положення ч. 2 ст. 258 ЦК України та застосувати спеціальну позовну давність терміном в один рік до вимог щодо стягнення неустойки.

Вважає, що суд зобов'язаний був застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України та мав всі підстави зменшити розмір неустойки у зв'язку з скрутним матеріальним становищем відповідача.

В іншій частині, ОСОБА_2, рішення суду не оскаржує.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні просив рішення скасувати з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді Шахової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином

Статтею 611 ЦК України передбачено, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 0 жовтня 2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № 28.4/АЄ-401.06.2 (а.с. 6-11).

За умовами зазначеного договору банком відповідачу в кредит на придбання автомобіля були надані грошові кошти в сумі 16 862,00 доларів США строком 20 жовтня 2011 року зі сплатою 12,8% річних користування кредитом.

28 серпня 2009 року між сторонами підписано додатковий договір № 1 до зазначеного кредитного договору, яким, без зміни всіх інших умов договору № 28.4/АЄ-401.06.2 від 20 жовтня 2006 року, було здійснено переведення залишку заборгованості за кредитним договором в доларах США в національну валюту, а також встановлено процентну ставку в розмірі 18% річних за користування кредитом (а.с. 12-13).

Відповідач свої зобов'язання за договором № 28.4/АЄ-401.06.2 не виконав, у зв'язку з чим утворилась відповідна заборгованість.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності, а саме з того, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання та порушує умови кредитного договору. Щодо застосування спеціального строку позовної давності, суд зазначив, що в ході розгляду справи від відповідача та його представника до винесення судового рішення, в тому числі й під час судових дебатів, заяви про застосування такого строку не надходило, посилання відповідача на нарахування неустойки в порушення вимог ст. 258 ЦК України судом не розцінена як заява про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожен день, за який вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою.

У разі, якщо відповідач подав заперечення проти позову, пославшись на сплив позовної давності, то зазначена заява є підтвердженням того, що відповідач зробив заяву про застосування позовної давності. ( а.с. 78-79)

Аналогічна позиція викладена в інформаційному листі № 10-70/0/4-13 від 16.01.2013 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що до вимоги про стягнення пені підлягає застосуванню позовна давність в один рік, яка розраховується відповідно до формули:

Сз х 2 ПС/100 х Д/365 = Сума пені, де

Сз - сума заборгованості,

2 ПС - подвійна ставка НБУ, що діяла в період прострочення,

Д - кількість днів періоду прострочення.

Як вбачається, позивач просив стягнути заборгованість станом на 8 січня 2013 року. ( а.с. 30)

Отже, стягненню підлягає пеня за період з 08.01.2012 року по 22.03.2012 року (відповідно до офіційного Інтернет представництва НБУ облікова ставка становила 7,75%), згідно формули, у розмірі:

37 518, 49 грн. х 15.5/100 х 75/366 = 1194, 94 грн.

За період з 23.03.2012 року по 08.01.2013 року (відповідно до офіційного Інтернет представництва НБУ облікова ставка становила 7,5%):

37 518, 49 грн. х 15/100 х 290/365 = 4 471, 38 грн.

Загальний розмір пені, відповідно, 5 666, 32 грн.

Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування положення ст. 551 ЦК України, не приймаються до уваги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення ч. 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка, і не може бути застосовано до сум, які нараховуються згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, які мають іншу правову природу. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями ст. ст. 1054, 1056-1 ЦК України, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні ч. 3 ст. 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положеннями ст. 616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

При цьому питання зменшення розміру неустойки вирішується в конкретній ситуації на підставі певних доказів і розрахунків.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що розмір основної заборгованості складає 37 518, 49 грн., за підрахунками суду розмір неустойки складає 5 666, 32 грн.

Дослідивши докази наданні апелянтом на підтвердження свого сімейного стану, а саме: свідоцтво про народження ОСОБА_3, свідоцтво про народження ОСОБА_4 (а.с. 80-81) та з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для зменшення розміру неустойки немає.

Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 травня 2013 року в частині стягнення пені та розподілу судових витрат з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1; паспорт: НОМЕР_2, виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 30.03.1999 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (код ЄДРПОУ 14349442, МФО 321712, кореспондентський рахунок № 32008171201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) змінити, зменшивши розмір стягнутої пені з 36 176, 96 грн. до 5 666, 32 грн. та відповідно зменшити розмір стягнутої загальної заборгованості з 79 742, 25 грн. до 48 931, 61 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1; паспорт: НОМЕР_2, виданий Московським РУ ГУ МВС України в м. Києві 30.03.1999 року; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (код ЄДРПОУ 14349442, МФО 321712, кореспондентський рахунок № 32008171201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) судовий збір у розмірі 489, 32 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: