Ухвала суду № 33603074, 10.09.2013, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа №22-10683 Головуючий у 1-й інстанції Бартащук Л.П.

Доповідач Волошина В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Котули Л.Г.

при секретарі Круглик В.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним договору дарування квартири.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и л а :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся з позовом до відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири і просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 10 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований), посвідчений третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №128.

Свої позовні вимоги обгрунтовував тим, що 14 березня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 145000,00 грн. Відповідач ОСОБА_2 позичав кошти для погашення боргу перед ТОВ "Житло-буд" за квартиру АДРЕСА_1.У визначений договором строк, відповідач ОСОБА_2 грошові кошти не повернув. 13 грудня 2010 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.12 січня 2011 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.01 липня 2011 року у даній справі була прийнята ухвала про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, яка до звернення позивача з позовом до суду належала на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 В подальшому, ухвалу про забезпечення позову від 01 липня 2011 року було скасовано Апеляційним судом міста Києва, оскільки з'ясувалось, що 10 лютого 2011 року відповідач ОСОБА_2 уклав договір дарування квартири, відповідно до якого подарував її своєму синові - відповідачу ОСОБА_3

За твердженням позивача, відповідачі уклали договір дарування квартири від 10 лютого 2011 року лише з однією метою - приховати це майно та не допустити звернення стягнення на зазначену квартиру з метою виконання судового рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за договором позики, що є підставою для визнання даного договору дарування квартири недійсним за ч.І ст.230 та ст.234 Цивільного кодексу України.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування квартири залишені без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог. Зокрема зазначав, що судом першої інстанції дано не правильну правову оцінку доказам у справі в їх сукупності, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. При цьому вказував, що відповідач ОСОБА_2 має перед ним борг у розмірі 145 000 грн., які не повертає, а тому він змушений був звернутися до суду про стягнення боргу. Відчуження своєї квартири відповідачем ОСОБА_2, на думку позивача, було проведено шляхом укладення договору дарування його сину ОСОБА_3 з метою уникнення звернення стягнення на квартиру в разі задоволення позову про стягнення боргу. Позивач вважає, що договір дарування є фіктивним у розумінні ст. 234 ЦК України і був укладений уже після пред′явлення позивачем позову до суду про стягнення боргу.

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу позивача представник відповідачів зазначав, що рішення суду є законним і обгрунтованим, висновки суду відповідають матеріалам справи, доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а тому просила апеляційну скаргу позивача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Сторони та 3-я особа в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, але позивач та відповідачі для участі у справі направили своїх довірених осіб. У відповідності до вимог статті 74, 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач в розумінні ст. 60 ЦПК України не довів ті обставини, на які він посилався, як на підставу своїх позовних вимог.

З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з′ясування дійсних обставин справи, прав та обов′язків сторін в даних правовідносинах належної правової оцінки наданих сторонами в справі доказів та норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 10 лютого 2011 року між відповідачами - ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3.(обдарований) було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений третьою особою - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №128.

За умовами договору дарувальник передав нерухоме майно у власність обдарованому безоплатно.

Предметом договору дарування є квартира АДРЕСА_1.

Як зазначено у п. 1.3 Договору дарування, вказана квартира належить дарувальнику на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13 липня 2004 року за реєстровим №6374, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 20 липня 2004 року у реєстрову книгу №д845-120 за реєстровим № 5482, зареєстрованого в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 10 лютого 2011 року за №32861404.

Відповідно до ст. 182 ЦКУ, право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації. П. 1.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, говорить, що державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно, відповідно до п. 1.3 Тимчасового положення, проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації.

Право власності за договором дарування нерухомого майна, на відміну від договорів купівлі-продажу, міни, має інший момент переходу до набувача. Відповідно до п. 2 ст. 719 ЦКУ договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунку є прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) (ст. 722 ЦКУ). Закон не передбачає державну реєстрацію таких договорів.

Між тим, як убачається з Витягу про державну реєстрацію прав, який виданий Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна за №29152451 від 28 лютого 2011 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3

Наведене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_2 скористався визначеними ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правами , розпорядився своїм майном (квартирою) на власний розсуд та з дотриманням вимог ст.ст. 717, 719 ЦК провів безоплатне відчуження своєї квартири на користь свого сина ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. На час укладення договору дарування квартира під арештом та забороною не перебувала.

З урахуванням уточнень позивач просив визнати недійсним цей договір дарування на підставі ст. 234 ЦК України, мотивуючи тим, що відповідач ОСОБА_2, будучи обізнаним про те, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2011 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, з метою уникнути відповідальності за виконання прийнятого в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів, у зв'язку з неналежним виконання договірних зобов'язань, уклав договір дарування від 10 лютого 2011 року, яким передав у дар своєму сину ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, чим фактично позбавив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на цю квартиру, та робить неможливим виконання в майбутньому рішення суду по іншій справі.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тому відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчиняється без наміру створити будь-які наслідки, визнається судом недійсним (фіктивним).

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними", - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Як убачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 була подарована відповідачем ОСОБА_2 /п.1.5 договору дарування за згодою дружини ОСОБА_6./ своєму синові в той час, коли сім'я відповідача ОСОБА_3 очікувала народження дитини.

Донька ОСОБА_3 (онука ОСОБА_2) - ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.

ОСОБА_3 прийняв дарунок, оскільки отримав, як обдаровуваний, оригінальний примірник договору дарування (п. 2.1 договору), здійснив державну реєстрацію права власності, зареєстрований у квартирі та фактично проживає там зі своєю родиною.

У відповідності до довідки з Княжицької сільської ради Броварського району Київської області №399 від 01,03.2013р. відповідач ОСОБА_2 з 2006 року проживає без реєстрації в АДРЕСА_2.

Згідно з довідкою ДП «Укржитлосервіс» №57 від 27.03.2013р., ОСОБА_2 та його дружина зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 з 21.10.2004р., однак з 2006 року за даною адресою не проживають.

Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вказаним договором дарування права позивача не порушені, а рішення суду про стягнення боргу за договором позики відсутнє.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги є не суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення цього спору.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-

У х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: